Пієлонефрит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пієлонефрит
Xanthogranulomatous pyelonephritis cd68.jpg
МКХ-10 N10-N12, N20.9
DiseasesDB 29255
MedlinePlus 000522
eMedicine ped/1959
MeSH D011704

Пієлонефри́т — неспецифічне бактеріальне захворювання нирок, що вражає паренхіму нирок, переважно інтерстиціальну тканину, лоханку та чашечки.

Може бути одно- та двостороннім, за клінічним перебігом — гострим та хронічним, первинним або вторинним.

Первинний пієлонефрит - неабструктивний, тобто, немає процесів, що порушують відтік сечі. Вторинний пієлонефрит виникає там, де є порушення відтоку сечі, а саме: природжені аномалії, подвоєння нирок, конкременти, нефроптоз. Гострий пієлонефрит частіше односторонній інфекційний запальний процес різної міри інтенсивності. Може переходити в хронічну форму, одужання або смерть. Хронічний пієлонефрит - це уповільнений, з періодичними загостреннями запальний процес в нирках, що призводить до склерозу і деформації нирки, а також до підвищення артеріального тиску і до хронічної ниркової недостатності. Хронічний пієлонефрит частіше буває як наслідок перенесеного гострого пієлонефриту, але може бути і первинно хронічним процесом.


Збудниками є кишкова паличка, ентерокок, протей, стафілококи та стрептококи, синьогнійна паличка, ентеробактерії та ін. Є дані про можливість вірусної етіології пієлонефриту, а також про роль протопластів та L-форм бактерій у виникненні його рецидивів. Важливе значення у розвитку пієлонефриту має стан макроорганізму, ослаблення його імунобіологічної реактивності, а також стаз сечі (звуження та перегини сечових шляхів, нефроптоз, нефролітіаз та ін.), порушення венозного та лімфатичного відтоку з нирки.

Гострий пієлонефрит[ред.ред. код]

В клініці внутрішніх хвороб зазвичай спостерігається гострий серозний пієлонефрит, в урологічній – гострий гнійний, який у подальшому може перейти в апостематозний нефрит та карбункул нирки. Початок гострий, з'являються лихоманка, остуда, проливний піт, біль у попереку, явища інтоксикації, дизурічні розлади (часте хворобливе сечовипускання).

Постукування поперекової ділянки хворобливе. У крові — лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, у сечі — велика кількість лейкоцитів, білок. При посіві сечі знаходять різні бактерії, частіше ентерококи та стафілококи. При двосторонньому пієлонефриті часто ознаки ниркової недостатності.

Лікують антибактеріальними засобами. Рекомендується багато пиття (2-3 л рідини на день).

Хронічний пієлонефрит[ред.ред. код]

Пієлонефрит хронічний найчастіше є наслідком гострого пієлонефриту, але може бути й «первинно-хронічним».

Виділяють декілька форм перебігу хронічного пієлонефриту:

  • латентна, що характеризується скудністю клінічних проявів,
  • рецидивуюча з чергуванням загострень та ремісій,
  • гіпертонічна з переважанням гіпертонічного синдрому,
  • анемічна (на перший план виступає недокрів'я)
  • азотемічна, коли першими проявами хвороби є ознаки хронічної ниркової недостатності (стадія пієлонефритично зморщеної нирки).

Хронічний пієлонефрит супроводжується ураженням паренхіми нирок. Клінічно ураження сечовивідних шляхів може бути невиражене або відсутнє. У анамнезі можуть бути ознаки гострої інфекції сечовивідних шляхів.

При латентному перебігу характерна артеріальна гіпертонія, при цьому хвороба може тривати з мінімальними змінами у сечі, а стійка висока артеріальна гіпертонія призводить до збільшення лівого шлуночка, змін очного дна, ЕКГ та інших ознак, які утруднюють диференційну діагностику пієлонефриту з гіпертонічною хворобою.

Розвиток ниркової недостатності при пієлонефриті проявляється зниженням відносної щільності сечі та поліурією.


Лікування[ред.ред. код]

Лікування хворих на пієлонефрит має бути комплексним. При гострому пієлонефриті воно повинне завершуватися одужанням, необхідно також унеможливити перехід захворювання в хронічну стадію.

При хронічному пієлонефриті потрібні ліквідація активного запального процесу, усунення можливості повторних атак, тривале диспансерне спостереження за хворим. Для досягнення цих цілей повинні використовуватися як етіотропна, так і патогенетична терапія. У боротьбі з інфекцією також не слід забувати про підвищення опірності організму. Своєчасне усунення викликаючих виникнення пієлонефриту патологічних змін в нирках і сечових шляхах створює можливість не лише попередити пієлонефрит, але і добитися кращого терапевтичного ефекту у тому випадку, якщо захворювання вже виникло. Усі ці заходи можуть бути визнані максимально ефективними за умови плідної співпраці лікарів усіх спеціальностей - урологів і терапевтів, хірургів і гінекологів - у справі лікування хворих пієлонефритом.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М.В. Бочкарьова та Є.А. Мухіна. - Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.
  2. Пієлонефрит. Олена Кондратенко, стаття на ВебМед (webmed.com.ua), 05.11.2013.

Див. також[ред.ред. код]