Безпека харчових продуктів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Безпе́ка харчови́х проду́ктів (англ. Food safety) — є науковою дисципліною, яка описує обробку, підготовку та зберігання харчових продуктів таким чином, щоб запобігти хворобам харчового походження. Це включає в себе ряд процедур, яких слід дотримуватися, щоб уникнути потенційно серйозних небезпек для здоров'я.

Європейський Союз визначив безпеку харчових продуктів одним з головних пріоритетів своєї політики. Це основна мета, яку слід завважувати в різних сферах діяльності Спільноти, як-от спільна сільськогосподарська політика, зокрема та її ділянка, що стосується розвитку села; захист природного довкілля, охорона здоров'я, захист споживачів та внутрішній ринок.

Публічні дебати, зініційовані зеленою книгою про головні принципи безпеки харчових продуктів, привели до появи в січні 2000 року відповідної білої книги. Вона стала важливим кроком на шляху до ухвалення нового закону про харчові продукти. В цьому документі Комісія оголосила про розроблення правових рамок, які охоплюватимуть весь харчовий ланцюг — «від лану до столу» — відповідно до глобального, інтегрованого підходу. За цією логікою, безпека харчових продуктів — це й здоров'я тварин та їхнє харчування, захист тварин та їхній добробут, ветеринарний контроль і піклування про здоров'я рослин, і дотримання санітарних норм за обробки та приготування харчових продуктів. У Білій книзі також наголошується на необхідності діалогу зі споживачами, яких треба слухати, навчати й інформувати.

У лютому 2002 року ухвалено постанову, що заклала підвалини нового законодавства з безпеки харчових продуктів. Вона визначає п'ять основних загальних принципів:

  • твердження про нерозривність усіх ланок харчового ланцюга;
  • аналіз ризиків як наріжний камінь політики безпеки харчових продуктів;
  • відповідальність операторів у цій сфері;
  • можливість контролювати продукт на кожній стадії харчового ланцюжка;
  • право громадян на точну й достовірну інформацію.

Цією ж постановою засновано Європейське агентство з безпеки харчових продуктів. Його основними завданнями є надання незалежних наукових висновків стосовно безпеки харчових продуктів, збір та аналіз даних про будь-які потенційні або наявні ризики та підтримка постійного діалогу з громадськістю.

Контроль виробництва[ред.ред. код]

Широко розповсюдженою у світовій практиці моделлю управління безпечністю харчових продуктів є система, яка заснована на принципах HACCP. На основі цих принципів у багатьох країнах світу розроблено відповідні національні стандарти, що містять вимоги до систем безпеки харчових продуктів. А в країнах Європейського союзу, США та Канаді впровадження систем HACCP є обов'язковим для всіх підприємств харчової промисловості.

Докладніше: HACCP

Регулюючі органи[ред.ред. код]

Канада[ред.ред. код]

У Канаді питаннями регулювання безпечності харчових продуктів, розробленням директив і норм займається Федеральна служба охорони здоров’я Канади (НС), контролем і наглядом за дотриманням вимог стандартів — Канадська інспекція контролю якості харчових продуктів (CFIA).[1]

Франція[ред.ред. код]

У Франції оцінку ризиків, пов’язаних із харчовими продуктами, здійснює Французьке агентство з безпечності харчових продуктів (AFSSA), а контроль і нагляд — Головне управління з харчових продуктів (DGAL), підпорядковане Міністерству сільського господарства.[1]

США[ред.ред. код]

В США — це Управління харчових продуктів і ліків (FDA) та Служба інспекції безпечності харчових продуктів (FSIS).[1]

Україна[ред.ред. код]

В Україні система гарантування безпечності харчових продуктів включає чотири міністерства:[2]

  • Міністерство охорони здоров’я,
  • Міністерство аграрної політики та продовольства,
  • Міністерство економічного розвитку і торгівлі,
  • Міністерство екології та природних ресурсів,

та сім комітетів і служб:[2]

  • Державна санітарно-епідеміологічна служба,
  • Державна служба з карантину рослин,
  • Державний комітет ветеринарної медицини,
  • Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики,
  • Державна митна служба,
  • Державна екологічна інспекція,
  • Національне агентство з акредитації.

Велика кількість органів виконавчої влади що здійснює державний контроль і нагляд на споживчому ринку, призводить до перетинання та дублювання їх функцій.[3]

Відсутність чітких єдиних вимог до інформації (маркування) створює неабиякі труднощі при здійсненні державного нагляду, зокрема щодо ідентифікації продукції, а застарілі інструменти регулювання підривають експортні можливості України, знижують конкурентноспроможність її сільського господарства та харчової галузі в цілому.[3] Більшість країн у світі не визнають українську систему регулювання безпечності харчових продуктів, оскільки вона все ще не відповідає вимогам СОТ.[3]

Споживче маркування[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Алексеева Е. В. Совершенствование организационной структуры системы управления качеством и безопасностью / Е. В. Алексеева // Пищевая пром-сть. — 2007. — № 5. — С. 72—73.
  2. а б Белінська С., Орлова Н., Мотузка Ю. Концептуальні засади гарантій безпечності харчових продуктів // Міжнародний науково-практичний журнал "Товари і ринки". — 2011, № 1(11). ISSN: 1998-2666
  3. а б в Маланчук Т.В. Державний контроль та нагляд за безпекою харчових продуктів // Правовий вісник Української академії банківської справи Науково-практичний журнал. — 2011, № 2 (5)

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]