Бернацький Володимир Нифонтович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
На ювілейній виставці 2008 року у полтавському художньому салоні

Володи́мир Ни́фонтович Берна́цький (пол. Biernácki, Bernácki рос. Берна́цкий англ. Bernátsky) (*8 червня, 1938, Сосниця) — український митець, художник, графік, дизайнер, педагог, громадський діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 8 червня 1938 року, у містечку Сосниці Чернігівської області.

Член НСХУ (1988). Закінчив Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова (нині — Українська академія друкарства) (1969; кл. А. Попова, Ю. Гапона, Сільвестрова, Попова, Овчіннікова). 1964-74 — художник-конструктор Бюро Виробничої Естетики НДІ Хіммаш (Полтава); від 1974 — графік Полтав. худож.-вироб. комбінату. Учасник міських, респ. (від 1978) і всесоюз. (від 1982) виставок. Персональні — у Полтаві (1999, 2002). Працює в галузі ужитк. графіки та проектування інтер'єрів. Малює також портрети, натюрморти, пейзажі та гобелени. Твори зберігаються в Полтав. краєзнав. музеї та фондах НСХУ. Мешкає у місті Полтава.

Творчість[ред.ред. код]

Інтер'єри аеропорту (1981) та автовокзалу (1982) в Полтаві; плакати — «Рівновага», «Містам — чисте небо» (обидва — 1978), «60-річчя створення СРСР», «Атмосфері бути чистою», «Кінець бліцкригу» (усі — 1982), «Перевіряй роботу якістю», «Спочатку рахувати — потім сіяти», «Пам'ятати завжди» (усі −1985); натюрморти — «Квіти» (1999), «Жовті тюльпани» (2002). У живописі надає перевагу акварелі.

Спогади сучасників[ред.ред. код]

В. Бернацький в 50-60-70-ті роки XX століття був генератором нових ідей, проектів, які не лише впливали на духовну ауру інтелігенції Полтави, а й замінювали обличчя обласного центру. На ювілейній виставці до 70-річчя від дня народження митця, Микола Підгорний, заслужений художник України, пригадуючи ті роки спільної праці, сказав: "Володимир Бернацький зробив революцію в дизайні минулого сторіччя. Шрифтами — творінням його рук — користується вже не одне покоління художників Полтавщини". Саме цей митець відстоював в нашому краї право особистості на свою думку, навіть на зачіску. У ті роки місцева влада вела активну боротьбу з довгим волоссям у чоловіків. І лише два товариша В. Бернацький і М. Підгорний відстояли своє право носити довге волосся, інші художники змушені були зробити короткі зачіски.

Моє знайомство з Володимиром Бернацьким відбулося під час Новорічних свят у 1997 році. Я прийшла до скульптора і художника Анатолія Івановича Величка, щоб взяти інтерв'ю для газети "Приватна справа". Як з'ясувалося, їхні майстерні були на одному поверсі. Так ми і познайомилися. Я побачила цікавого оповідача Із зовнішністю аристократа, який нагадав мені героїв Івана Тургенєва з соціально-психологічного роману "Дворянське гніздо". [1]

Зовнішні ланки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. "Гербарій спогадів" Оксана Кравченко, Миколаїв: Світанок, 2008