Вектор намагніченості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Електродинаміка суцільних середовищ
 \mathbf{D} = \mathbf{E} + 4\pi \mathbf{P}
вектор електричної індукції

Ве́ктор намагні́ченості або намагні́ченість — характеристика відгуку середовища на прикладене до нього магнітне поле, магнітний момент одиниці об'єму речовини.

Позначається зазвичай літерами  \mathbf{I} або \mathbf{M} .

 \mathbf{B} = \mathbf{H} + 4\pi \mathbf{I} ,

де  \mathbf{B} — магнітна індукція,  \mathbf{H}  — напруженість магнітного поля [1].

Фізична природа[ред.ред. код]

Намагніченість зумовлена або мікроскопічними струмами, які виникають в речовині у зовнішньому магнітному полі, або спінами.

В певних речовинах, які називаються феромагнетиками намагніченість може існувати без зовнішнього магнітного поля. Такі речовини утворюють постійні магніти.

Зв'язок з напруженістю магнітного поля[ред.ред. код]

Наведена в середовищі намагніченість пропорційна напруженості магнітного поля

 \mathbf{I} = \chi \mathbf{H} ,

де величина χ — магнітна сприйнятливість.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Формули на цій сторінці записані в системі СГС (СГСГ). Для перетворення в систему СІ дивись Правила переводу формул із системи СГС в систему СІ.