Гарвардська архітектура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Arquitetura harvard.png

Га́рвардська архітекту́ра — архітектура обчислювальних машин, головною відмінністю якої від інших подібних архітектур (див. напр. Архітектура фон Неймана), є те, що дані та оператори (алгоритм) зберігаються окремо. Першим комп'ютером, який застосовував гарвардську архітектуру, був Mark I, який експлуатувався в Гарварді (звідки назва архітектури) та зберігав команди окремо на перфокартах, а дані в релейному запам'ятовуючому пристрої.

Така структура має одну важливу перевагу над фон-нейманівською архітектурою: дані можна завантажувати для обробки з запам'ятовувального пристрою одночасно з командами. В фон-нейманівській архітектурі для зв’язку операційного та керувального пристроїв (які разом складають центральний процесор), використовується одна шина, тому необхідно спочатку завантажити в процесор команду, а вже потім, звернувшись по тій же шині за адресою, яка вказана в команді — завантажити дані. Наявність в гарвардській архітектурі двох незалежних підсистем пам’яті з окремими шинами дозволяє вести процес завантаження команд і даних практично паралельно.

Головним недоліком гарвардської архітектури є порівняна з фон-нейманівською складність реалізації. Адже для кожного з запам’ятовуючих пристроїв необхідний свій контролер і своя шина, що зі збільшенням розрядності призводить до зростання кількості з'єднань у системі, і це негативно впливає як на складність проектування, так і на швидкодію.

Гарвардська архітектура широко застосовується в спеціалізованих обчислювачах, зокрема в мікроконтролерах та цифрових сигнальних процесорах, де необхідний високоінтенсивний обмін даними. Також за гарвардською архітектурою зазвичай організується кеш-пам’ять в ЕОМ загального призначення, яка розділяється окремо на кеш-пам’ять команд та кеш-пам’ять даних (але, точніше, це стосується внутрішньої організації процесора, а не архітектури ЕОМ)

Див. також[ред.ред. код]