Генріх Прусський (1726—1802)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генріх Прусський
нім. Heinrich von Preußen
Ім'я при народженні нім. Friedrich Heinrich Ludwig von Preußen
Народження 18 січня 1726(1726-01-18)[1][2][3]
Берлін,Королівство Пруссія
Смерть 3 серпня 1802(1802-08-03)[1][2][3] (76 років)
Бранденбург, Королівство Пруссія
Поховання Rheinsberg Palaced
Країна  Королівство Пруссія
Приналежність Королівство Пруссія
Рід військ Прусська армія
Звання Генерал-майор
Війни / битви Перша Сілезька війна
Друга Сілезька війна
Семилітня війна
Війна за баварску спадщину
Титул принц
Рід Гогенцоллерни
Автограф
Нагороди
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
 Орден Серафимів
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
CMNS: Генріх Прусський у Вікісховищі

Фрідріх Генріх Людвіг Прусський (нім. Friedrich Heinrich Ludwig von Preußen 18 січня 1726(17260118) ,Берлін— 3 серпня 1802,Рейнсберг) — принц і воєначальник Прусського королівства, молодший брат Фрідріха Великого, один з видатних полководців XVIII століття, кандидат в монархи Сполучених Штатів (1786).

Гробниця Генріха Пруського

Біографія[ред. | ред. код]

Передостанній із 14 дітей (5-й з 6 синів) «короля-солдата» Фрідріха Вільгельма I і Софії Доротеї Ганноверської. З отроцтва прилучався до солдатської науки під керівництвом наставника — полковника фон Штилє. У 14 років — вже полковник[4], брав участь у битві при Хотузіці в Першій Сілезькій війні, поки, в якості ад'ютанта. У травні 1744 року одержав, нарешті, дозвіл командувати своїм 35-м піхотним полком, командиром якого доти був лише номінально.

Учасник Другої Сілезької війни, де зміг виправдати очікування брата, відзначившись при Гогенфрідберзі і ар'єргардному бою при Траутенау. Ледь не потрапив в полон під Табором. Захворівши віспою, змушений залишити діючу армію до закінчення війни. З 1745 року — генерал-майор.

З початком Семирічної війни Генріх очолив одну з колон армії вторгнення в Саксонію. У лютому 1757 отримав звання генерал-лейтенанта. Відзначився в битві під Прагою, очоливши загін, який обійшов австрійські позиції і атакував їх з тилу. Це обхідний рух став одним з вирішальних моментів битви. За розповідями, під час цього обходу, коли солдати Генріха зупинилися перед потоком, що перегороджував їм шлях, не наважуючись увійти в воду, Генріх першим, спішившись, увійшов в нього, ледь, через свій малий зріст, не пішовши з головою під воду, і вибрався на інший берег, переконавши своїх солдатів особистим прикладом. Учасник битви при Коліні, під час відступу з Сілезії відзначився в ар'єргардному бою при Ляйтмеріце, при Росбасі очолив праве крило прусської армії.

У 1758—1759 роках командує окремою армією в Саксонії, діючи проти австрійців, французів і імперської армії. Майстерно маневруючи, змушує противника залишити Брауншвейг. В кінці 1759 розбив два австрійських корпуси в Саксонії — при Хойерсверді 25 вересня і при Претчі 29 жовтня. У 1760 році командує прусською армією в Сілезії, з 1761 року — знову в Саксонії, де в 1762 року виграє останній бій Семирічної війни — битва при Фрайберзі.

Після закінчення війни залучається Фрідріхом до виконання ряду важливих дипломатичних місій, перед першим розділом Речі Посполитої, зокрема, відвідує Санкт-Петербург, де під його покої було відведено Воронцовський палац. Заслуга Генріха в досягненні угоди з приводу першого поділу Речі Посполитої відзначається Катериною II в особистому листі до принца.

У 1778 році, під час Війни за баварську спадщину, знову на чолі армії. Піддається критиці за пасивність з боку Фрідріха.

Постійно перебуваючи в тіні брата, Генріх протягом усього життя перебував в пошуках корони для себе, сподіваючись, таким чином, отримати довгоочікувану незалежність. Однак з усіх планів (двічі він намагався стати королем Польщі, а також, королем Валахії (це держава існувала лише в проекті) і, нарешті, британським намісником в Америці) нічого не вийшло. Не здійснилася і надія Генріха зайняти більш високе положення в Пруссії за спадкоємця Фрідріха. Лише при Фрідріху Вільгельму III, який правив з 1797 року його вплив при дворі дещо зростає.

Відносини з братами[ред. | ред. код]

Три принци (Фрідріх, Август Вільгельм і Генріх) в польовому таборі

З царственим братом його пов'язували складні відносини: вони рідко зустрічалися в інтимному колі, Генріх був більше прив'язаний до іншого свого брата, Августа Вільгельма (1722—1758), в ранній смерті якого він звинувачував Фрідріха і його фаворита фон Вінтерфельда. Під час Семирічної війни і пізніше навколо Генріха групувалися критики Фрідріха (Ретц, Беренхорст, Калькройт та інші). Він і сам неодноразово виступав з критикою старшого брата, в тому числі, друкованої, під псевдонімом Maréchal Gessler. Наскільки Фрідріх був схильний ризикувати, при першій-ліпшій можливості намагався закінчити справу вирішальною битвою, настільки брат його був розважливий, уникав марного кровопролиття, був майстром маневрування, «стратегії змору». Свою першу і єдину битву Генріх дав в самому кінці Семирічної війни і виграв її переконливо і з (відносно) малими втратами. У 1764 році, після закінчення війни, Фрідріх всерйоз, однак, і з домішкою частки іронії, офіційно іменував Генріха «полководцем, що ніколи не помиляється». У той же час, не варто перебільшувати відмінностей між братами, в рішучі моменти і той і інший завжди виступали спільно, представляючи єдиний, «сімейний» інтерес: у 1759 році Генріх багато зробив для полегшення становища Фрідріха, який зазнав страшної поразки при Кунерсдорфі, в наступному, 1760 році, Фрідріх поспішає на допомогу братові, ризикуючи при цьому потрапити у пастку при Лігніці.

Приватне життя[ред. | ред. код]

Колишній палац принца Генріха в Берліні

«Непоказної зовнішності, начисто позбавлений зовнішньої чарівності. Від природи холодний і мовчазний, тим не менш, може час від часу справити приємне враження жвавістю своєї промови», — характеризував Генріха англієць Н. Рексол.

У 1752 році принц Генріх одружився з принцесою Вільгельміною Гессен-Кассельською, але подружніх відносин не підтримував. Дітей у них не було. У той же час широкого розголосу отримали інтимні зв'язки Генріха з чоловіками — майором Капхенгстом, актором Бленвіля, французьким графом Ларош-Емоном[5].

З 1744 року основною резиденцією Генріха служив Рейнсберзький палац в 100 км від Берліну, подарований йому братом. Тут він звів храм Дружби, прикрашений французькими написами на славу своїх улюбленців. Принц Генріх, що віддавав перевагу висловлюватися французькою і мав репутацію франкофіла, після початку Французької революції оточив себе знатними французькими емігрантами. Рейнсберзький придворний театр регулярно ставив комічні опери французькою мовою; концертмейстерами його двору служили композитори Саломон і Шульц.

Свій палац був у Генріха і в столиці, на Унтер-ден-Лінден ; нині це головна будівля Університету імені Гумбольдта. Переживши брата на 16 років, він помер в Рейнсберзі, де і був похований в пірамідальній гробниці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11870978X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Kurzbiografie [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] на Verein für die Geschichte Berlins]
  5. ↑ Eugen Wilhem, «Die Homosexualitat des Prinzen Heinrich von Preussen, des Bruders Friedrichs des Grossen», Zeitschrift fur Sexualwissenschaft 15 (1929).

Література[ред. | ред. код]

  • Engelmann, Joachim / Dorn, Günter: Friedrich der Große und seine Generale, Podzun-Pallas, Friedberg 1988, ISBN 3-7909-0340-X
  • Krockow, Christian Graf von: Die preußischen Brüder. Prinz Heinrich und Friedrich der Große. Ein Doppelportrait, Deutscher Taschenbuch-Verlag, München 2002 ISBN 3-423-30659-9
  • Böthling, Gerhard: Friedrich der Große und sein Bruder Heinrich in ihrem Verhältnis als Feldherren. Inaugural-Dissertation zur Erlangung der Doktorwürde …, Eduard Klinz Buchdruck-Werkstätten, Halle (Saale) 1929
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Генріх_Прусський_(1726—1802)&oldid=40781687