Сілезія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб Сілезії

Сілезія (Силезія, Шльонське сіл. Ślůnsk, пол. Śląsk, чеськ. Slezsko, нім. Schlesien) — область у Центральній Європі, що лежить у сучасній Польщі, Чехії та Німеччині, права на яку довго були предметом суперечки між різними державами через її вигідне географічне положення, мінеральні ресурси і промисловий потенціал. Найбільші міста є Вроцлав, Катовиці й Острава.

Межі Сілезії зображенні синім

Розміщення[ред.ред. код]

Перша карта Сілезії Мартина Гелвіга, 1561

Традиційно, Сілезія була обмеженна на заході річками Квиса і Бобр, територія на захід Квиси була Верхньою Лужицею (раніше Мілско). Частина Верхньої Лужиці увійшла до провінції Сілезія у 1815, в Німеччині Герлиць, Нижньосілезька Верхня Лужиця (район) і сусідні області є частинами Сілезії. Райони, разом з польським Нижньосілезьким воєводством і частинами Любуського воєводства, складають географічний регіон Нижня Сілезія. Сілезія має уявне продовження в її східній частині і обмежена річкою Бриниця, від Заглеб'є Домбровського.

Верхня Сілезія в ширшому сенсі містить у собі Опольське воєводство в Польщі й Чеську Сілезію в Чеській Республіці. Чеська Сілезія входить у склад Мораво-Сілезького краю і Єсенецького району Оломоуцького краю.

Етимологія[ред.ред. код]

Одна теорія стверджує, що ім'я Сілезія походить від силингів які були ймовірно, вандалами (Східні германці), що мігрували в напрямку півдня Балтійського моря вздовж Ельби, Одеру, й Вісли в 2-му сторіччі. Коли силинги рухалися по області протягом Великого переселення народів, вони залишили тут частину своєї спільноти.

Особливо виражені залишки збереглися в іменах місць, які заклали нові мешканці, що були фактично слов'янами (пол. Śląsk; Стара польська мова: Śląžsk [-o]; Стара слов'янська: *Sьlęžьskъ [<*sǐlęgǐskǔ], від давньовандальської *Siling-isk [земля]). Цих людей стали пов'язувати з цим місцем, і тому вони були надалі відомі як сілезці (використовуючи латинізовану форму польського імені, Ślężanie), хоча вони, можливо, мали небагато спільного з оригінальними силингами.

Критики стверджують, що ні польське ім'я Śląsk, ні німецьке Schlesien не мають схожості з ім'ям племені - "силинги", і що латинське ім'я Сілезія походить з ХІ сторіччя.

Інша теорія (підтверджується археологічними знахідками) стверджує, що оригінальне ім'я регіону Śląsk, походить від західнослов'янського слова ślągwa, що означає високу вологість.

Історія[ред.ред. код]

Перші люди[ред.ред. код]

Перші сліди людей датовані в Сілезії між 230,000 і 100,000 років тому. Сілезія між верхньою Віслою і верхнім Одером була північною межею людського проникнення під час останнього льодовикового максимуму. Анатомічно сучасні люди прибути до Сілезії близько 35,000 років тому [1]. Згодом, Сілезія була населена людьми, які належали до різних археологічних культур кам'яного, бронзового, і залізного віків, їх етнічна приналежність не може зараз бути визначений. Цивілізація неолітичної Європи, поза сумнівом включає і Сілезію. У пізньому бронзовому віці, Лужицька культура (ще не вірішенно хто з них був представником: прагерманці, праслов'яни, фракійці, карпи, або іллирійці) займала Сілезію. Пізніше, скіфи і кельти, грали провідну роль на території Сілезії. Ще пізніші німецькі племена мігрували до Сілезії, можливо з Північної Німеччини або Скандинавії.

В античні часи, головний маршрут Бурштинового шляху проходив через Сілезію.

Перша письмова згадка про Сілезію зустрічається у єгиптянина Клавдія Птолемея (Magna Germania) і римлянина Публія Корнелія Тацита (Німеччина). Згідно з Тацитом, у 1-му сторіччі Сілезія була населена багато-етнічним конгломератом, у якому переважали Лугії, східногерманське плем'я. Були також частиною цієї федерації, і вірогідніше всього вандали, що мешкали на південь від Балтійського моря в гирлах Лаби, Одеру, і Вісли. Також, інші східногерманські племена мешкали в мало заселених землях.

Середні віки[ред.ред. код]

Після 500 року від Р. Х., велике переселення народів підштовхнуло велику частину східнонімецьких племен, мігрувати у напрямку до Південної Європи і залишити Сілезію, тоді як слов'янські племена розпочали заселення Сілезії.

У 9-му і 10-му сторіччях, територія Сілезії перебувала під політичною владою перших історично зафіксованих держав в регіоні Велика Моравія, Моравія, пізніше Богемія. Біля 990 року від Р. Х., частина Сілезії були завойована і анексована недавно створеною Польською державою князя Мешко I (див. мапу), деякі історики подають цю дату як 999 і правління князя Болеслава I Хороброго. Протягом (1138—1320) князівство управляється різними гілками Династії П'ястів. Сілезією керували нащадки колишнього королівського сімейства.

У 1146, великий князь Владислав II Вигнанець визнав владу Священної Римської імперії, але був відправлений у вигнання. У 1163, його два сини захопили Сілезію за допомогою Імперії, і поділили землю між ними як князі Нижньої і Верхньої Сілезії. Вони створили дві головні лінії П'ястів в Сілезії: Вроцлавську (від Вроцлав)) і Опольсько-Рацибузьку (Ополе і Рацибуж). Політика подрібнення продовжувалась їх наступниками, Сілезія, мала поділ на 16 князівств у 1390-х.

У 1241, після здійснення набігу на Малопольщу, монголи вдерлися у Сілезію і викликали панічну і масову втечу. Вони пограбували край, але залишили їх облогу замку Вроцлава на загальну думку будучи відбитим Святим Чеславом «чудотворною кулевидною блискавкою.» Вони потім знищили об'єднанні польські і німецькі сили у битві біля Легниці, яка відбулась на Легницьовському полі біля Легниця. Після смерті Угедей-хана, монголи змінили рух, і пішли не далі в Європу, а повернулися на схід, щоб брати участь у виборі нового Великого кагана.

Правлячі князі Сілезії вирішили відновити їх міста згідно з найостаннішими адміністративними ідеями. Вони заснували або відновили приблизно 160 міст і 1,500 містечок і ввели Німецький міський закон (Магдебурзьке право і Срода Слезьке право) замість давніх, традиційних слов'янських і польських законів. Вони також заповнили недавні втрати населення, запрошуючи новоселів, здебільшого німецьких і голландських колоністів зі Священної Римської Імперії. Починаючи з кінця 13-го сторіччя або початку 14-го, князі Сілезії запросили багато німецьких поселенців поліпшити їх князівства. Німці селилися здебільшого в містах, разом з євреями і чехами. У сільській місцевості, особливо у Верхній Сілезії, поляки все ще переважали. Ця політика запрошення німців колонізувати і культивувати безплідні землі, і асиміляція правлячих класів німців і слов'ян, надала підґрунтя польському і німецькому націоналізму і стало причиною напруги між націями в 19-му і першій половині 20-го сторіччя.

У другій половині 13-го сторіччя, різні лицарські ордени керували в Сілезії — Лицарі Хреста з Червоною Зіркою, після них були Госпітальєри і Тевтонський Орден.

Сілезькі князівства[ред.ред. код]

Багато князів-П'ястів пробували знов включити Сілезію в Польське королівство і возз'єднати Польщу. Перші істотні спроби зробив князь Генрих IV Пробус Сілезький, але він помер в 1290 перед реалізацією його мети. Князь Пшемисл II Великопольський об'єднує два споріднених краї і був коронований в 1295, але убитий в 1296. Згідно з його волею, передбачається, що Великопольща була успадкувана князем Генрихом Глогувським, який також прагнув об'єднати Польщу і навіть претендував на Князя Польщі. Проте, більшість знатті Великопольщі підтримували іншого кандидата від Куявської лінії П'ястів, князя Владислава I Локетека.

Владислав кінець кінцем виграв боротьбу внаслідок його ширшої підтримки. У той же час, король Богемії Вацлав II вирішив розширити його владу і був коронований як король Польщі в 1300. Половина наступного сторіччя була звичайна з війнами між Владиславом (пізніше його сином Казимиром III) і коаліцією Богемії, Бранденбургу і Тевтонського ордену що мали бажання поділити Польщу. Протягом цього часу, сілезькі князі управляли маленькими королівствами, які були не в змозі об'єднатися з Польщею, і тому підкорились сусідній Богемії.

У 1327, князь Генрих VI Бреславський і князі Верхньої Сілезії визнали владу короля Іоанна Люксембурзького, в 1335 король Казимир III підтвердив об'єднання Сілезії і Богемії (Договори Тренчинський і Вишеградський). За наступні сторіччя, лінії князів-П'ястів у Сілезії відмерли і були успадковані Богемською короною:

Хоча Фрідріх Вільгельм, останній чоловік із сілезьких П'ястів — князь Тешинськиий (Князівство Тешинське) помер 1625, влада у князівстві перейшла до його сестри Єлізовети Лукреції, дружини князя Ліхтенштейну, до її смерті в 1653, після чого влада перешла до Богемської корони під Габсбурзьким правлінням.

В кінці 14-го сторіччя, країна була поділена на 18 князівств: Вроцлавське, Бжецьке, Глогувське, Яворницьке, Легницьке, Зембицьке, Опольське, Свідницьке і Сцинавське в Нижній Сілезії; Битомське, Немодлінське, Козельське, Ниське, Опольське, Рацибозьке, Стшельце-Опольске, Тешинське і Опавське у Верхній Сілезії. Невеликі правителі цих князівств марнували свою силу винищувальними сварками і виявлялися абсолютно безсилими, щоб припинити беззаконня їх феодальних васалів. Після правління деяких князів Нижньої Сілезії, як наприклад Генрих І і Болко І, та Генрих II і IV, які мали успіх у возз'єднанні більшості князівств під їх правлінням, країна знову скочувалась до анархії.

Спадкоємство Сілезьких князів Богемія об'єднало край всередину Священної Римської Імперії. Під головуванням імператора Карла IV, Сілезія і особливо Вроцлав (Vratislav, Breslau) отримав добрий поштовх розвитку — багато великих будівель і церков було побудовано. З 13-го сторіччя збільшується германізація населення краю через прибуття нових німецьких поселенців і асиміляцію місцевих правителів і селян серед нової німецької більшості.

Між 1425 і 1435, Богемія була спустошена Гуситськими війнами. Гусити повстали проти німецького населення, і деякі регіони, особливо Верхня Сілезія, стали частково слов'янськими знову. Не зважаючи на розмах повстання, Сілезія залишилася в значній мірі католицькою, виключаючи Тешинську Сілезію, де ідеї гуситів були популярними.

Зв'язок з Богемією не приніс сілезцям ніякої вигоди, але залучив їх до руйнівних Гуситських війн. У спалаху цього конфлікту в 1420, вони надали підтримку їх королю Сигізмунду проти богемських гуситів, кого вони розцінили як небезпеку до їх німецької національності, але цим актом вони піддали себе серіям вторгнень (1425—1435), якими країна була серйозно спустошена.

Унаслідок цих набігів, німецьке населення у Верхньої Сілезії постійно зменшувалося; здавалось йде повне повернення слов'ян в наслідок цього був призначений гусит, Їржи з Подебрад, на Богемське царство в 1457. Хоча більшість сілезьких династій погодилося, бюргери Бреслау відчайдушно чинили опір новому сюзерену, і перед тим, як він взяв всю владу в свої руки, його витіснив Угорський король, Матвій Корвін, який був з готовністю визнаний як керманич (1469).

Корвін надав великі повноваження намісникам і зробив конфіскації земель непокірної знаті. Призначаючи постійні збори сілезьких князів і власників великих маєтків, за для взаємодії з його намісником, він зробив важливий крок у напрямку до відміни виняткової прихильності і установи ефективного центрального уряду. Не зважаючи на ці реформи сілезці, які відчули серйозні фінансові настійні вимоги Корвіна, розпочали чинити опір Богемській короні. Скориставшись слабкістю наступника Корвіна — Уласло II, вони вимагали поступки, які забезпечили їм практичну автономію. Вони зберігали ці привілеї у часи Реформації, яку сілезці, не зважаючи на їх католицьке завзяття протягом гуситських війн, прийняли з готовністю і з малим опором.

Протестантська реформація[ред.ред. код]

Історичний герб Верхньої Сілезії

У 16-му сторіччі в Сілезії 9/10 мешканців стали лютеранами. Тому зв'язки Сілезії стали ближче до центрів Протестантської Реформації, Бранденбургу і Саксонії, тоді як зв'язки з католицькими регіонами — Богемією і Південною Німеччиною ослабли.

Після смерті короля Лайоша II Яґеллона в 1526, Фердинанд І з габсбурзької династії був обраний королем Богемії. У тому ж році, він зробив корону Богемії успадкованим володінням династії Габсбургів. У 1537, П'ястівський князь Фридрих II з Бжегу уклав договір з курфюрстом Іоахимом II з Брандербургу, за допомогою чого Гогенцоллерни Бранденбурзькі успадкували би князівство при перериванні династії П'ястів, але договір був знехтуваний Фердинандом.

Релігійні конфлікти і війни Реформації і контрреформації в 17-му сторіччі змусили багатьох сілезьких протестантів, шукати притулок в сусідніх країнах Бранденбургу, Саксонії і Речі Посполитій. Сілезькі протестанти часто також обходили обмежувальні закони, будуючи їх церкви на теренах цих країн, так звані церкви «межі» (Німецька мова: Grenzkirchen).

Тридцятирічна війна[ред.ред. код]

Історичний герб Нижньої Сілезії

Друга Празька дефенестрація у 1618 спричинила Тридцятирічну війну, викликану намаганнями короля Фердинанда II відновити католицизм та придушити протестантизм у межах Богемії. Ці наміри він здійснював за допомогою Ордену єзуїтів.

Хоча Фердинанд запитав допомогу від здебільшого католицької Речі Посполитої, польська шляхта симпатизувала Богемії і угорському дворянству, незважаючи на їх релігійні відмінності, і відмовились від короля Сигізмунда ІІІ, який бажав допомогти Габсбургам. Нарешті, Сигізмунд вирішив допомогти Габсбургам, посилаючи загони лісовиків наприкінці 1619, сподіваючись оволодіти знов Сілезією в обмін. Підтримка лісовиків виявилася рішучою у Битві на Білій Горі у 1620. Проте, оскільки ситуація Габсбургів поліпшилась, імператор Фердинанд II не погодився на будь-які поступки в Сілезії, як і він не допоміг у війні Польщі проти Османської Імперії, і Польські королі ніколи не отримали що-небудь, окрім невизначеного набору обіцянок і декількох наречених, щоб відчувати прихильність до династії Габсбургів.

Після закінчення тридцятирічної війни Вестфальським миром у 1648, Габсбурги дуже заохочували католицизм і мали успіхи в поверненні до католицизму близько 60% населення Сілезії. У 1675 останній правитель Сілезьких П'ястів помер.

Королівство Пруссія[ред.ред. код]

Верхня Сілезія
Карта Верхньої Сілезії у 1746

У 1740, анексія Сілезії королем Пруссії. Фрідріх II (Великий) вітався багатьма сілезцями, не тільки протестантами або німцями. Фрідріх обґрунтував свої вимоги на Бжецькому договорі і почалася Війна за австрійську спадщину (1740—1748). На кінець війни, Королівство Пруссії завоювало майже всю Сілезію, окрім частин на південному сході, на кшталт Тешинського князівства і Опавського князівства, збереженні володіння Богемської корони і Габзбурзької монархії.

Семирічна війна підтвердила прусський контроль над більшістю Сілезії, і прусська Провінція Сілезія стала однією з найбільш лояльних провінцій Пруссії. У 1815, область навколо Ґьорліця, колись частини Саксонії, була об'єднана в провінцією після Наполеонівських війн. В цей час, німецька мова стала найвживанішою мовою Нижної Сілезії, тоді як діалекти польської і чеської мови використовувалися в більшості сільської місцевості Верхньої Сілезії. Німецька мова була найвживанішою мовою в більшості міст Сілезії.

Сілезія в Німеччині і Австрії[ред.ред. код]

Сілезія в Німецькій Імперії 1905

Як провінція Пруссії, Сілезія стала частиною Німецької імперії протягом об'єднання Німеччини у 1871. У Верхній Сілезії була значна індустріалізація, і багато людей мігрували в цей край у той час. Переважна більшість населення Нижньої Сілезії була на той час німецькомовна і багато лютеранами, зокрема столиця Бреслау. Були області як наприклад Ополе і сільські частини Верхньої Сілезії, де більша частина або навіть більшість населення було слов'яномовне і католиками.

В Сілезії, етнічні поляки становили близько 30% з населення, і більшість з них жила навколо Катовіце в на південному сході Верхньої Сілезії. В цілому у Верхній Сілезії поляки складали 61,1% населення в 1829, але завдяки державній політиці германізації їх кількість зменшилася до 58,6% у 1849 [2].

В той же час, області Острави і Карвина в Австрійській Сілезії все більш і більш індустріалізувалися. Істотна частина людей, польськомовних, були лютеранами в контрасті з німцями католицької габсбурзької Австро-Угорщини.

У 1900, населення Австрійської Сілезії становило 680,422, з щільністю 132/км². Німці становили 44.69% населення, поляки — 33.21% і чехи — 22.05%. Згідно з релігією, 84% були католиками, 14% протестантами і залишок були євреями. Місцева рада складалась з 31 членів, і Сілезія направила 12 представників у Рейхсрат у Відні. Адміністративно Сілезія мала поділ на 9 районів і 3 міста з автономними муніципалітетами: Опава (нім. Troppau) — столиця, Бельсько-Бяла (нім. Bielitz) і Фридек-Містек (нім. Friedeck.)

По Версальському договору після поразки Німецької Імперії і Австро-Угорщини в Першій Світовій війні, було вирішенно, що населення Верхньої Сілезії повинно проголосувати на плебісциті для того, щоб визначити майбутнє провінції, за винятком 333 км² області навколо Глучину (нім. Hultschiner Ländchen), яка була надана Чехословаччині в 1920 не зважаючи на наявність німецької більшості. Плебісцит, організований Лігою Націй, відбувся в 1921. У Тешинській Сілезії по-перше була тимчасова угода між польською пол. Rada Narodowa Księstwa Cieszyńskiego і чеською чеськ. Národní výbor pro Slezsko про розділення колишніх земель Тешинського князівства згідно з етнічними лініями. Проте, що угода не була ухвалена чехословацьким урядом в Празі. Польща вирішила провести загальні вибори в спірній області і 23 січня 1919, чеські війська вторглися до Тешинської Сілезії і зупинилися 30 січня 1919 на річці Вісла біля Скочува.[3][4] Заплановий плебісцит не відбувся 28 липня 1920 по розділенню Тешинського князівства і кордон між Польщею і Чехією був визначений Спа коференцією.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Після референдуму, відбулося три Сілезькі повстання, що були спровоковані поляками області, після яких Ліга Націй вирішила, що провінція повинна бути розділена, де більшість голосувала за Польщу, приєднати до Польщі, де більшість голосувала за Німеччину, приєднати до Німеччини.

Ліга вирішила, що східна частина Верхньої Сілезії, де більшість голосувала за Польщу, повинна стати автономною областю в межах Польщі, організованої, як Автономне Сілезьке Воєводство (Autonomiczne Województwo Śląskie) і з Сілезьким парламентом як виборчий округ і Рада Сілезького Воєводства як виконавчий орган. Один з провідних політичних діячів, які проводили ці зміни, був Войцех Корфанти.

Сілезькі повстання 19191921:

  • Перше Сілезьке постання: 16 серпня 1919-26 серпня 1919
  • Друге Сілезьке постання: 19 серпня 1920-25 серпня 1920
  • Третє Сілезьке постання: 2 травня 1921- 5 липня 1921

Велика частина Сілезії, що залишилась Німеччині, була реорганізована в дві провінції Верхню Сілезію і Нижню Сілезію. У Сілезії синагоги у Вроцлаві і в інших містах знищено у 1938 протягом Кришталевої ночі. У жовтні 1938, Заолжя (частина Тешинської Сілезії, спірна область, на захід від річки Олжа — 876 км² з 258,000 мешканцями), була захопленна Польщею у Чехословаччиини, після Мюнхенської угоди, області на кордоні Чехословаччини відійшли до Нацистської Німеччини. Чеська Сілезія з Слезькою Остравою був приєднаний до Судетської області, Глучин був приєднаний до провінції Верхня Сілезія.

Друга Світова Війна[ред.ред. код]

Нацистська Німеччина повернула собі польські частини Верхньої Сілезії (втрачені в результаті Першої Світової війни), а також міста Сосновець (Sosnowitz), Бендзін (Bendzin, Bendsburg), Хшанув (Krenau), і Завєрце (Warthenau) і частини Олькуша (Ilkenau) і Живеця (Saybusch) в 1939, під час польського вторгнення з початком Другої Світової війни. Місцеве німецьке населення часто вітало Вермахт і сприйняли це як звільнення на кшталт Судетського областю. Пізніше, багато тисяч сілезців було мобілізовано до Вермахту.

У 1940, німці почали будувати концтабір Аушвіц, який пізніше використовувався як табір смерті протягом Голокосту. Гросс-Росен мав підтабори в багатьох містах Сілезії, був також сконструйований в 1940.

Сілезія після Другої Світової війни[ред.ред. код]

У 1945, вся Сілезія була окупована радянською Червоною Армією і Армією Людовою, в ході Сілезького наступу, як частина визволення Східної Німеччини. На той час велика частка німецького населення покинули Сілезію, побоюючись помсти радянських військ, але багато хто повернувся після німецької капітуляції. Згідно з положеннями Ялтинської конференції і Потсдамської конференції, у 1945, Німецька Сілезія на схід від річок Одер і Нейсе була передана до Польщі (дивіться Кордон по Одеру-Нейсе). Більшість сілезьких німців, що залишилися, які перед ІІ Світовою війною мали більш ніж чотири мільйони мешканців, були насильницьки депортовані, деяких ув'язнили в трудових таборах, наприклад Ламбіновице і Згодівський табір праці. Багато хто загинув в тих таборах і ще більше під час від'їзду до Радянської Зони окупації по Одеру(майбутня Східна Німеччина). Більш ніж 30,000 осіб (більшість німці, деякі мали частково польське коріння) сілезців були вислані до радянських копалень і Сибіру, більшість з них ніколи не повернулись. Інші були вислані у післявоєнні роки польським урядом, який проводив дуже націоналістичну антинімецьку політику щодо Знов повернених територій (дивись Німецький масовий від'їзд зі Східної Європи).

Промисловість Сілезії, зокрема промисловість Верхньої Сілезії, зазнала порівняно малого пошкодження протягом II Світової Війни союзниками завдяки його відносній недоступності союзницьким бомбардувальникам, яку Радянська Армія узяла в кліщі в січні 1945[5], і можливо Альберт Шпеєр сповільнив або політика відмови здійснювати політику випаленної землі. Ця загалом непошкоджена промисловість грала критичну роль в післявоєнній реконструкції і індустріалізації Польщі. Промисловість, яка була пошкоджена або знищена (здебільшого в Ополе і Нижній Сілезії), була відновлена після війни. Після війни, бізнес-структури були націоналізовані і діяли, з відносно незначними змінами або інвестиціями, до 1989. Під час падіння комунізму у 1989, найбільш індустріалізовані частини Сілезії, зазнали занепаду. Починаючи з 1989, Сілезія перейшла до різноманітнішої, заснованої на обслуговуванні, економіки.

Після II Світової війни, регіон був істотно знову заселений поляками, багато з яких було вигнано зі східних польських областей, анексованих Радянським Союзом і приєднаних до Радянської України. Сьогодні маленька німецькомовна місцева меншина існує навколо Ополе (Oppeln) як деяка згадка про двомовність населення Верхньої Сілезії до 1945. У офіційному польському переписі, 153,000 осіб назвали себе німцями, хоча аж до 500,000 або більше має німецьке походження. Німецько-польська сілезька меншина активна в політиці і виступає за право знову вільно використовувати німецьку мову на людях.

Природні ресурси[ред.ред. код]

Див. також Історія видобутку вугілля у Верхній Сілезії.

Сілезія — багатий на ресурси і багатолюдний край. Великі поклади бітуму і бурого вугілля, є потужна промисловість, особливо у Верхній Сілезії. Нижня Сілезія має велику мідну гірничу промисловість і обробку між містами Легниця, Глогув, Любін і Полковіце. Нещодавно проведено переоблік покладів бурого вугілля біля Легниці. Встановлено, що запаси сягають близько 35 мільярдів тон, що робить Сілезію одним з найбагатших ресурсами і людьми краєм у світі.[6]

Наступні корисні копалини також видобуваються в Сілезії: цинк, срібло, кадмій, свинець, золото, метан, залізна руда, вапняк, мергель, мармур, і базальт. Історично, також видобувався уран .[7]

За посткомуністичні часи, проте, застарілий стан багатьох засобів привела до екологічних проблем і істотного переходу від заснованого на видобутку копалин до заснованої на обслуговуванні економіки.

Річний обсяг видобутку кориснних копалин у Сілезії
Корисні копалини Видобуток (тон) Посилання
Бітумне вугілля 95,000,000
Мідь 571,000 [8]
Цинк 160,000 [9]
Срібло 1,200 [10]
Кадмій 500 [11]
Свинець 70,000 [12]

Край також має розвинуте сільське господарство, вирощуються злаки (пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза), картоплю, рапс, цукровий буряк тощо. Добре розвинуто молочне виробництво. Сілезійське Ополе має найвищий індекс ефективності сільського господарства в Польщі.[13].

Гірська частина південної Сілезії має багато привабливих місць для туризму (наприклад, Карпач, Щирк, Вісла).

Сілезія має значні лісові масиви.

Демографія[ред.ред. код]

Сучасна Сілезія заселена поляками, німцями, чехами і слов'янами сілезцями. Останній Польський перепис 2002 показав, що сілезці — найбільша національна меншина в Польщі, німці, були другими; обидві групи розташовано здебільшого у Верхній Сілезії. Чеська частина Сілезії населена чехами, моравами і поляками.

Перед Другою Світовою війною, Сілезія була населена здебільшого німцями і поляками, німецькими і польськими євреями і чехами. У 1905, перепис показав (у Верхній Сілезії), що 75% населення були німці і 25% поляки. Більшість сілезьких німців або втікли, або були вигнані з Сілезії протягом і після II Світової війни. Сілезькі німці сьогодні живуть на теренах Федеративної Республіки Німеччини, багато з них працюють шахтарями в Рурській області, як їх предки на шахтах Сілезії. Для того, щоб пригладити їх інтеграцію в західнонімецьке суспільство після 1945, було організовано офіційно визнані організації, зокрема - Сілезійське земляцтво (Landsmannschaft Schlesien), фінансоване з федерального німецького бюджету. Одним з його найвідоміших, але спірних представників, був політик Герберт Гупка - представник ХДС.

Сілезія завжди відрізнялась від решти Польщі, в т. ч. методами управління[14]. Сілезці відрізняються винятковою робочою етикою, високою технічною освіченістю, відданністю родині, взаємодопомогою, скептицизмом до політики і ЗМІ.

Міста в Сілезії[ред.ред. код]

Безумовно, найбільший міський центр в Сілезії (і в Польщі) є Агломерація міст Верхньої Сілезії, яка об'єднує 14 сусідніх міст. Проте борючись щоб карта була зрозумілішою їх іноді навіть не показуєть на польських картах.

Наступна таблиця зі списком міст в Сілезії з населенням, більше, ніж 100,000 (2006):

Wroclaw 1.jpg
Вроцлав
Катовіце
Ostrava, pohled z Nové radnice 2.jpg
Острава
PL Opole NCentrum.jpg
Ополе
Goerlitz bruecke waidhaus und st peter u paul.jpg
Гьорліц
Офіційна назва Населення Площа Адміністрація Країна
1
Herb wroclaw.svg
Вроцлав 635 932 293 км² Нижньосілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
2
Katowice Herb.svg
Катовіце 317 220 165 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
3
Ostrava CoA CZ.svg
Острава 309 531 214 км² Мораво-Сілезький край
Flag of the Czech Republic.svg
4
POL Gliwice COA.svg
Глівіце 199 451 134 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
5
Bytom herb.svg
Битом 187 943 69 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
6
POL Zabrze COA.svg
Забже 191 247 80 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
7
POL Bielsko COA.svg
Бельсько-Бяла 176 864 125 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
8
POL Ruda Śląska COA.svg
Руда-Шльонська 146 658 78 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
9
POL Rybnik COA.svg
Рибнік 141 580 148 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
10
POL Tychy COA.svg
Тихи 131 153 82 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
11
POL Opole COA.svg
Ополе 128 268 97 км² Опольське воєводство
Flag of Poland.svg
12
POL Wałbrzych COA.svg
Валбжих 126 465 85 км² Нижньосілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
13
POL Zielona Góra COA.svg
Зелена Гура 118 221 58 км² Любуське воєводство
Flag of Poland.svg
14
POL Chorzów COA.svg
Хожув 114 686 33 км² Сілезьке воєводство
Flag of Poland.svg
15
Legnica herb.svg
Легниця 105 750 56 км² Нижньосілезьке воєводство
Flag of Poland.svg

Посилання[ред.ред. код]

  1. Cavalli Sforza, «Genes, Peoples, and Languages», Scientific American, November 1991
  2. «Mapy narodowościowe Górnego Śląska od połowy XIX wieku do II Wojny Światowej» Dorota Borowiecz Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego 2005 ISBN 83-229-2569-7
  3. Długajczyk 1993, 7.
  4. Zahradnik 1992, 59.
  5. Max Hastings, «Armageddon. The Battle for Germany 1944—1945», Alfred A. Knopf, New York, 2004, page 248
  6. - Article "We have the largest reserves of lignite in the world", Gazeta Wyborcza, 2008-01-08 (in Polish)
  7. WISE - Nuclear issues information service
  8. Copper: World Smelter Production, By Country
  9. Zinc: World Smelter Production, By Country
  10. Silver: World Mine Production, By Country
  11. Cadmium: World Refinery Production, By Country
  12. Lead: World Refinery Production, By Country
  13. Web site of the Opole regional government containing the current statistics (in Polish)
  14. T. Kamusella, Tomasz"Silesia: Doing It Our Way", Transitions Online, 11/14/2005
  • Długajczyk, Edward (1993). Tajny front na granicy cieszyńskiej. Wywiad i dywersja w latach 1919-1939. Katowice: Śląsk. ISBN 83-85831-03-7. 
  • Zahradnik, Stanisław; and Marek Ryczkowski (1992). Korzenie Zaolzia. Warszawa - Praga - Trzyniec: PAI-press. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Documents on British Foreign Policy 1919-1939, 1st Series, volume XI, Upper Silesia, Poland, and the Baltic States, January 1920-March 1921, edited by Rohan Butler, MA, J.P.T.Bury, MA, & M.E.Lambert, MA, Her Majesty's Stationery Office (HMSO), London, 1961 (amended edition 1974), ISBN 0-11-591511-7*
  • Documents on British Foreign Policy 1919-1939, 1st Series, volume XVI, Upper Silesia, March 1921 - November 1922, edited by W.N.Medlicott, MA, D.Lit., Douglas Dakin, MA, PhD, & M.E.Lambert, MA, HMSO, London, 1968.
  • Microcosm, Portrait of a Central European City, by Norman Davies and Roger Moorhouse (Jonathan Cape, 2002) ISBN 0-224-06243-3

Персоналії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]