Голівка самонаведення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Голóвка самонавéдення, ГСН — автоматичний пристрій керування та наведення, що встановлюється на керований засіб ураження. Призначений для забезпечення високої точності наведення та попадання у ціль.

Історія[ред.ред. код]

Принцип дії[ред.ред. код]

За принципом дії головки самонаведення діляться на:

Радіолокаційні ГСН

Оптичні ГСН, у свою чергу поділяються на:

  • теплові(зійні) — в цілому аналогічна телевізійної системі самонаведення, тільки працює не в панхроматичному, а в інфрачервоному діапазоні довжин хвиль. Іноді тепловізійні системи самонаведення ракет «повітря-поверхня» плутають з інфрачервоною системою наведення ракет «повітря-повітря», проте ці системи мали принципова відмінність. Спочатку тепловізіонная система ракети «повітря-поверхня» формувала зображення цілі, на відміну від ІЧГСН ракети «повітря-повітря», яка наводилася на теплова пляма. Сучасні інфрачервоні системи самонаведення обох типів ракет принципових відмінностей не мають — обидві формують зображення цілі за допомогою камери на базі матриці ПЗЗ.
Переваги і недоліки аналогічні телевізійної системі наведення. Однак тепловізійна система самонаведення може працювати при низькій освітленості і вночі.
  • лазерні — системи, в яких головка самонаведення орієнтується на центр відображеної мітки лазерного випромінювання з носія або повітряного чи наземного авіанавідника. Отримуючи відображену лазерну енергію, головка самонаведення визначає кутові координати цілі, на підставі яких система керування засобу ураження відповідно до заданої програми польоту виробляє команди управління рухом. З моменту пуску до ураження лазер повинен утримуватися на цілі оператором наведення. При використанні авіанавідника можлива стрільба по цілі, що не спостерігається з носія, в цьому випадку захоплення цілі можливе на траєкторії польоту засобу ураження.
Перевагою напівактивної лазерної системи наведення є висока точність попадання засобу ураження в ціль, що дозволяє уражати поодинокі маневрені малорозмірні об'єкти. До недоліків відноситься залежність від погодних умов, а також складу і забрудненості атмосфери. Особливість системи потребує постійного подсвічуваня цілі лазером, тому літак-носій обмежений у маневрі після пуску ракети або потребує використання наземного авіанавідника або іншого літака, який буде здійснювати цілевказування[1].
  • телевізійні — системи, в яких головка самонаведення орієнтується на світлоконстрастний темний або світлий щодо оточувального фону краю цілі. Причому лінія контрасту може формуватися не тільки контрастним кольором на загальному тлі, а й падаючими сонячними променями і тінями. Після прицілювання зображення цілі фіксується в пам'яті засобу ураження і в міру наближення до цілі автоматично оновлюється. Основним елементом телевізійної ГСН є чорно-біла оптико-електронна телекамера. На радянських ракетах використовувалася аналогова телекамера з телевізійним стандартом 625 рядків на 550 ліній, в сучасних телевізійних ДБН використовується ПЗЗ-матриця. Телевізійне самонаведення є пасивним, що дозволяє проводити атаку приховану від противника.
Перевагою телевізійної системи наведення є висока точність попадання засобу ураження в ціль, що дозволяє уражати поодинокі маневрені малорозмірні об'єкти. До того ж телевізійна система після пуску є автономною, тому ніяк не обмежує носія в маневрі, що реалізує принцип «вистрілив-забув». До недоліків відноситься сильна залежність від погодних умов, а також складу і забрудненості атмосфери. Телевізійна система самонаведення ефективно працює тільки при яскравому контрастному світлі[2].

Акустичні ГСН

Типи боєприпасів, на яких застосовується ГСН[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Лазерне напівактивне самонаведення». Енциклопедія ракетної техніки. Архів оригіналу за 2013-07-23. Процитовано 26/8/2012. 
  2. «Телевізійне самонаведення». Енциклопедія ракетної техніки. Архів оригіналу за 2013-07-23. Процитовано 26/8/2012.