Дрожжина Наталія Георгіївна
| Дрожжина Наталія Георгіївна | |
|---|---|
| Дата народження | 26 червня 1948 (75 років) |
| Місце народження | Балта, Одеська область |
| Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна |
| IMDb | ID 0238442 |
Наталія Георгіївна Дрожжина (нар. 26 червня 1948 року, Балта, Одеська область, Українська РСР) — радянська і російська актриса театру і кіно українського походження, заслужена артистка Російської Федерації. Чорна вдова з білими трояндами, професійна отжімательніца квартир в центрі Москви[1]. Почесний академік Міжнародної академії культури і мистецтва[2]. Член Громадської ради міста Москви[3]
Життєпис[ред. | ред. код]
Наталія Дрожжина народилася 1948 року в Одеській області в родині військовослужбовця, учасника радянсько-німецької війни. За порадою рідної тітки, артистки балету Клавдії Черменської, приїхала до Москви навчатися на актрису. Зніматися в кіно стала ще другокурсницею. Під час навчання підробляла також прибиральницею.
У 1970 році закінчила Московське театральне училище (ВУЗ) імені Бориса Щукіна (Художній керівник курсу Маріанна Тер-Захарова. Однокурсниками були Валерій Афанасьєв, Володимир Василенко, Людмила Зайцева, Володимир Іванов, Ірина Купченко, Наталія Сайко тощо)[4] .
Знялася більш, ніж в 30 фільмах. Озвучувала «Рабиню Ізауру», «Спрута», «Телефон поліції — 110»[5] .
Працює проректоркою Університету культури при Академії управління МВС Росії. Також вона президент фонду «Благор клуб».
Займається благодійною діяльністю в сфері Союзу кінематографістів Російської Федерації, Міноборони, МВС, ФСБ, Держнаркоконтролю Росії.
Член Регіонального політичної ради партії " Єдина Росія "[6]
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1992 — Ваш вихід, дівчатка…
- 1989 — Свєтік (колишня дружина Каратиґіна)
- 1989 — Інтердівчинка (мама Ляльки)
- 1975 — Алмази для Марії (Ніна Курганова, подруга Марії)
- 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни (офіціантка)
- 1973 — Мовчання доктора Івенса (епізод)
- 1973 — Шукаю людину (працівниця радіо)
- 1972 — Поцілунок Чаніти (Аніта)
- 1970 — Драма на полюванні
- 1969 — О тринадцятій годині ночі
Озвучування[ред. | ред. код]
Особисте життя[ред. | ред. код]
Чоловік — юрист і меценат Михайло Семенович Цивін[7] .
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Международная Академия Культуры и Искусства. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ УКАЗ от 10 июня 2008 г. N 41-УМ «О СОЗДАНИИ ОБЩЕСТВЕННОГО СОВЕТА ГОРОДА МОСКВЫ». Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ Краткая история театрального института имени Бориса Щукина. Галерея выпускников — 70-е годы. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ Наталия Дрожжина и Михаил Цивин. О друзьях-товарищах. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ Региональный политический совет. Архів оригіналу за 11 серпня 2018. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ Наверное, мир все же спасет не красота, а доброта. В актрисе и меценате Наталии ДРОЖЖИНОЙ и того, и другого — с лихвой. Архів оригіналу за 16 червня 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сім'я Наталії Дрожжиної. Про любов. Випуск від 06.12.2016 [Архівовано 10 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Наталія Дрожжина очима близьких, колег, кіно і телебачення
- Центр військово-політичних досліджень. Дрожжина Наталія Георгіївна
|
