Едвард Гудріч Ачесон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едвард Гудріч Ачесон
Народився 9 березня 1856(1856-03-09)[1][2][…]
Вашингтон, Пенсільванія, США[4]
Помер 6 липня 1931(1931-07-06)[1][2][…] (75 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[4]
Країна  США
Діяльність хімік, винахідник, інженер
Членство Американська академія мистецтв і наук[5]
Нагороди

CMNS: Едвард Гудріч Ачесон у Вікісховищі

Е́двард Гу́дріч А́чесон (англ. Edward Goodrich Acheson; 9 березня 1856 — 6 липня 1931) — американський хімік, винахідник названого його іменем процесу синтезу[en] порошкового карбіду кремнію, технології, що досі використовується для виробництва карбіду кремнію (карборунду). Едвард Ачесон у 1908—1909 роках обіймав посаду президента Електрохімічного товариства[en][6].

Життєпис[ред. | ред. код]

Будинок Едварда Ачесона[en] у Мононгегелі
Історичний маркер місця народження Едварда Ачесона у Вашингтоні (Пенсільванія)

Народився у Вашингтоні, на південному заході штату Пенсільванія, багатому вугільними родовищами.

Ачесон навчався в Академії Беллефонте[en] протягом трьох років, (1870—1872); що було всією його формальною освітою[7]. Він покинув навчання у віці 16 років, щоб допомогти сім'ї після смерті батька, і працював помічником геодезиста на Піттсбурзькій Південній залізниці[en][8].

Вечори він присвячував науковим заняттям — насамперед експериментам з електрикою. У 1880 році він мав сміливість спробувати продати акумуляторну батарею власної конструкції Томасу Едісону, і в результаті його найняли на роботу. Едісон 12 вересня 1880 року доручив Ачесону працювати у лабораторії в Менло-Парку[en] (штат Нью-Джерсі), під керівництвом Джона Крузі[en]. Ачесон проводив експерименти зі створення вуглецевих провідників, які Едісон мав намір використовувати у своїх електричних лампочках[9][10]

У 1881 році його відправили на Міжнародну електричну виставку в Парижі[11], як члена команди під керівництвом винахідника і близького соратника Едісона Чарлза Батчелора[en], і він залишився в Європі до 1882 року, щоб встановити демонстрацію системи електричного освітлення Едісона в Антверпенській ратуші (Бельгія) та в театрі Ла Скала (Мілан)[12] а також інших публічних місцях.

У 1884 році Ачесон пішов від Едісона і став керівником заводу, що був конкурентом у виробництві електричних лампочок. Він почав працювати над розробкою методів виробництва штучного алмазу в електричній печі. Після нагрівання суміші глини та коксу в залізній чаші з використанням електричної дуги між вугільними електродами з метою розчинити вуглець у розплавленому корунді (глиноземі) він виявив блискучі кристали з шестикутними гранями (карбід кремнію), прикріплені до вугільного електрода. Він назвав це «карборундом». На його думку, це була сполука вуглецю і корунду. Або, за іншою версією, він назвав матеріал «карбунд» за аналогією з корундом, який є також дуже твердою речовиною (9 одиниць за шкалою Мооса)[13].

У 1891 році Ачесон за пропозицією Едісона побудував електростанцію в Порт-Гуроні використав електрику для експериментів з карборундом.

28 лютого 1893 року він отримав патент[14] на технологічний процес отримання порошкового карбіду кремнію. Ачесон також розробив конструкцію електричної печі, що до цих пір використовується у виробництві карбіду кремнію. Він заснував компанію The Carborundum Company для виробництва порошкоподібної речовини, що спочатку використовувалася виключно як абразив. У 1900 році компанія змушена була домовлятись з компанією Electric Smelting and Aluminium Company, після того як рішення суддів надало «широкий пріоритет» її засновникам «для відновлення руд та інших речовин методом розжарювання»[15].

Ачесон продовжував експерименти і розробив процес отримання дуже чистого графіту. У 1899 році ним була заснована компанія Acheson Graphite Co. У 1928 році ця компанія була об'єднана з National Carbon Co.

Дослідник отримав 70 патентів на технічні рішення, що стосуються абразивів, графітових виробів, відновлення оксидів і вогнетривів.

У 1928 році Ачесон виділив Електрохімічному товариству кошти для заснування Премії Ачесона[en]. Це одна з найвищих наукових відзнак від Товариства. Сам Ачесон був першим лауреатом у 1929 році. Протягом багатьох років родина Ачесонів надавала кошти, щоб підтримувати престижність цієї нагороди[16].

Едвард Гудріч Ачесон помер 6 липня 1931 у Нью-Йорку.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б SNAC — 2010.
  3. а б Енциклопедія Брокгауз
  4. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #116241519 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. NNDB — 2002.
  6. http://www.electrochem.org/acheson
  7. Bellefonte Academy: Notable Alumni [Архівовано 2012-07-01 у Archive.is]
  8. Dr. Acheson Dies; Eminent Scientist, Discoverer of Carborumdum. The New York Times. 7 липня 1931. Процитовано 3 березня 2009.
  9. Edward Goodrich Acheson. Science History Institute. Процитовано 21 березня 2018.
  10. Bowden, Mary Ellen (1997). Edward Goodrich Acheson. Chemical achievers : the human face of the chemical sciences. Philadelphia, PA: Chemical Heritage Foundation. с. 38–39. ISBN 9780941901123.
  11. Acheson, Edward Goodrich. Encyclopædia_Britannica (англ.). Т. 1 (вид. 14). 1930. с. 121.
  12. Anna Guagnini A Bold Leap into Electric Light: The Creation of the Società Italiana Edison, 1880—1886. — History of Technology, 32: special issue Italian Technology from the Renaissance to the Twentieth Century, edited by Anna Guagnini and Luca Molà (2014), p. 160.
  13. Silicon carbide // chemeurope.com's Encyclopedia of Chemistry
  14. Acheson, G. (1893) U.S. Patent 492 767 «Production of artificial crystalline carbonaceous material»
  15. Mabery, Charles F. (1900). Notes, On Carborundum. Journal of the American Chemical Society. XXII (Part II): 706—707. doi:10.1021/ja02048a014. Процитовано 28 жовтня 2007.
  16. Edward Goodrich Acheson Award. Electrochemical Society. Процитовано 29 вересень 2022.
  17. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 жовтня 2016. Процитовано 4 жовтня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання[ред. | ред. код]