Західні Ганги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Західні Ганги
Династія Паллавів Flag
350 – 1000 Чола Flag
Розташування Західні Ганги
держава Західних Гангів
Столиця Колар
Талаванапура
Мови Каннада
Санскрит
Релігії Джайнізм
Форма правління Монархія
Президент Конгані-варман Мадгава
Історія
 - Заснування 350
 - Падіння 1000

Західні Ганги (ಪಶ್ಚಿಮ ಗಂಗ ಸಂಸ್ಥಾನ) — династія, що правила частиною південного Індостану після занепаду Паллавів. Ця династія керувалася магараджами, першим з яких був Конгані-варман Мадгава. Правління цієї династії тривало 650 років. Була повалена державою Чола.

Історія[ред.ред. код]

Стосовно походження династії існує багато історичних легенд та міфів. Згідно одних — Ганги мають північне походження, згідно інших — південне (із сучасного Карнатака або Тамілнаду).

В цілому утворення держави Західних гангів пов'язують з південним походом Самудрагупти у 350 році. Першим володарем став Конгані-варман Мадґава, що прийняв титул магараджи. Територія цієї держави була відома під назвою Гангаваді (з 725 року ця назву офіційно затвердилася), обіймала значну частину Карнатаки (ці землі здебільшого були отриманні до 430 року). Столицей спочатку був Колар, з початком посилення її було у 390 році перенесено до Талаванапура (сучасний Талакад на річці Кавері, в окрузі Майсур).

За контроль над південь Індостану Західні Ганги стикнулися з державами Кадамба, Паллава, Пандья й Чера. До 520 року в союзі із Чалук'я вони завдали рішучої поразки Кадамбі, захопивши у тої південні райони.

З почилення влади Чалук'я Західні Ганги вимушено визнають формальну залежність від цієї держави. Разом з ними виступають проти інших держав Індостану, особливо Паллавів. Конфлікт з Паллавами посилюється у 690-х роках, особливо запеклі війні тривали у 710-720-х роках, що тривали за правління магараджи Дурвініти. Перемогу було досягнуто лише за магараджи Шріпуруши (одного з найуспішніших володарів), який у 730-х роках здолав Нанді-вармана II. Втім нова війна з Пандьєю завершилася поразкою, проте Шріпуруша досяг миру завдяки династичної угоди.

В цей час на півночі владу захопили Раштракути, які у 753 році повалили Чалук'їв. на відміну від останніх раштракутські володарі поставили за мету підкорення усього півдня Індостану. У цій боротьбі Західні Ганги за магарджей Шивамари II й Рачамалли I намагалися зберегти свою незалежність. Втім раштракутські війська на чолі із Дхрувою та Говіндою III завдали ніщивної поразки Західним Гангам, які вимушені були визнати себе данниками. Водночас Гангів пов'язали з Раштракутами численні династійні шлюби. З цього моменту західні Ганги забезпечували захист кордонів імперії Раштракутів на півдні, брали участь у всіх їх походах (проти раджпутів, Гуджара-Пратіхарів, Чола). Найзначущою була поміч Бутуги II у перемозі над Чолами у 924 році при Таколамі. Цей період відомий першою згадкою про м. Бангалор (890 рік).

Ситуація для Західних гангів погіршилася у 982 році, після повалення династії Раштракутів Західними Чалук'ями та Чола. В цих обставинах володарі Рачамалла IV, Рачамалла V та Неєтімарга Перманаді вимушені були стримувати військовий тиск Чола. Проте у 999 році зазнали остаточної поразки, а 1000 році держава Західних гангів припинило своє існування.

Деякі дрібні раджи з роду Західних Гангів існували в якості васалів Чола та Хойсалів до XIII ст.

Адміністарція[ред.ред. код]

Спочатку державне управління розвивалася півд впливом імперії гуптів, а згодом Західними Гангами багато було запозичено від Чалук'я.

Уся держава поділялася на првоінції (раштри), які складалися з районів (деса), а ті — з сіл (наду), що керувалися старійшинами (грамаврідхами). Таких наду нароховують до 1000.

Державний апарат складався з першого міністра (сарвадхікарі), скрабника (шрібхандарі), чиновника на кшталт міністра закордонник справ (сандхівірграґі). головного міністра (магапрадхана), міністра (прадхана), завідуючий царського палацу (нійогі), чиновник на кшталт мажордома (пад'яра).

Основними військовими посадами були командир (данданаяка), командир корпусу слонів (ґаджасагані), командувач кавалерією (тхурагасагарі).

Знать займала як цивільні, так й військові посади, могли мати від магарджи земельні пожалування. Такі землевласники називалися арасами.

Релігійна політика[ред.ред. код]

За час існування цієї держави її володарі переважно підтримували або сповідували джайнізм (особливо починаючи з VIII ст.). Водночас зберігав вплив індуїзм у вигляду шиваїзму, брахманізму, ведичного вішнуїзму. Брахмани залишалися доволі впливовою кастою. В цілому магараджи сповідували релігійну терпиість.

Перші володарі були затятими шиваїстами та прихильниками брахманізму. У VI–VII ст. поступово набуває вплив ведичний вішнуїзм. Про це свідчить приналежність царської родини та дотримання ними таких ведичних ритуалів, як ашвамедхі (жертвоприношення коня) і хіраньягарбха.

Починаючи з магараджи Шівамари силу набувають джайністи, проте згодом деякий вплив повертають прихильники шиваїзму.

Економіка[ред.ред. код]

Основу наповнення скарбниці складали якісна податкова система та результат від реалізації сільськогосподарської продукції (цукрового тросника, бетеля, дагусу, кокосового горіха, рослинного мала, рису), тваринництва. Сільське господарство було доволі розвинено й давало гарний результат завдяки сприятливим ґрунтам, клімату, а також діям влади з меліорації, зрошення засіяних ділянок.

Більша частина землі належала державі в особі магараджи. Землями також розпоряджалися сільські громади, магараджа наділяв землею вождів племен, аристократів, військових, численні храми. Часто храми або видатні службовців позбавлялися плати за землю. Такі ділянки називалися ман'я.

Податки розподілялися на внутрішні, тобто на користування землею (антхакара), зовнішні, тобто збори й мита на імпортні товари (шуліка) подарунки магардже від залежних володарів (уткота). Усі вони переважно були у натуральному вигляді. Існували також грошові виплати (хіран'я). Кожен із цих податків розподілялися в залежності від соціального стану на підвиди (на товари феодала, місцевий податок на сільськогосподарські угіддя, на корів, військові податки).

Архітектура[ред.ред. код]

Вплив релігійних течій відображено у зведенні храмів, монументів, різних святинь. Яскравим прикладом впливу джайнізму є монументу Гоматешвара (18 м заввишки), Шраванабелагола, Камбадахаллі (споруджені з 900 до 1000 року). Поряд з Гоматешварою розташовані три стовпи (магастхамбхи).

Водночас мистецтво Західних Гангів відчуло вплив Паллавів та Чалук'я. Це особливо помітно у стелах, стовпах, та монолітах (в основі розташовувався лев, архітектурні обломи були горизонтальними), сама шикхара (вид храму) мала східчастий вигляд. Найвідомішими індуїстськими храмами цього періоду — Рамешвара (м. Нарасамангала), Нагешвара (м. Бегур), Калешвара (м. Аралагуппе).

Особливого успіху було досягнуто у створенні скульптур міфічних героїв та богів. Тут помітна анатомічна точність, пропорційна точність й симетрія, що при цьому поєднувалося зо артистизмом і майстерністю.

Література[ред.ред. код]

Магараджи Західних Гангів сприяли розвитку мови каннада, в цьому продовжуючи традицію держави Кадамба. При цьому з VII ст. каннада стала використовуватися в офіційних документах більше й частіше, ніж санскрит.

Значний внесок у розвток прози каннадою вніс володар Дурвініта, що був талантовитим письменником. Продовжив його справу Кавіраджамарга. Талановитим поетом був Нага-варман, автор «Чандомбудхі» та «Карнатака Кадамбарі» — найраніших поем каннадою.

Наприкінці існування держави з'являютсья прозорові твори мовою каннада («Чавундарая-пурана» автора Чавундараї), напочатку X ст. творив Гуна-варман (автор «Судраки» й «Харівамши» мовою каннада).

В епоху класичної санскритської літератури Мадгава II (співволодар володаря Вішнугопи) склав трактат «Датака Сутравріті», який було засноване на більш ранніх працях з еротики. Відомим санскритськими творами з прози цього часу були «Аді-пурана» (автор Аді) й «Уттара-пурана» (автор Уттара).

Магараджи[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Chopra, Ravindran, Subrahmanian, P.N., T.K., N. (2003). History of South India (Ancient, Medieval and Modern) Part I. New Delhi: Chand publications. ISBN 81-219-0153-7.
  • Sarma, I.K. (1992). Temples of the Gangas of Karnataka. New Delhi: Archaeological Survey of India. ISBN 0-19-560686-8.