Йохан Віллем Бейен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йохан Віллем Бейен в 1952 році.

Йохан Віллем (Вім) Бейен (нід. Johan Willem Beyen, 2 травня 1897 року в Утрехті — 29 квітень 1976 року в Гаазі) був голландським банкіром, державним службовцем, політиком і дипломатом. Він служив в якості міністра закордонних справ Нідерландів в 1952–1956 роках. Бейен зіграв важливу роль у створенні Європейського економічного співтовариства, і по праву вважається одним з батьків-засновників Європейського Союзу. У 1981–1982 р. навчальний рік у Коледжі Європи був названий на його честь.

Відомості про особисте життя[ред.ред. код]

Офіційне прізвище Йохана Віллема (Віма) Бейена було Beijen, але він віддав перевагу написанню свого ім'я як Beyen, оскільки думав, що це ім'я в більшій мірі відповідало його міжнародним зв'язкам.

Його батько, Карел Хендрік Бейен, був адвокатом. Він був секретарем компанії Maatschappij tot Exploitatie van Staatsspoorwegen, однієї з голландських компаній залізниці. Його мати, Марія Луїза Коенен, походить з родини музикантів. У нього було два брати. Один з них був археологом — Хендрік Жерар Бейен.

У 1922 році Вім Бейен одружився на Petronella J.G. (Nelly) Hijmans van Anrooij. У них було двоє синів і дочка. Наприкінці 1930-х років у Бейена були стосунки з австрійкою Margaretha Antonia (Gretel) Lubinka. Після Другої світової війни його перший шлюб був розірваний, і він одружився з Gretel. Цей шлюб був дуже щасливим.

Вім Бейен помер в 1976 році.

Освіта[ред.ред. код]

Вім Бейен виріс в Утрехті і сусідньому місті Білтховені. Він вивчав право в Утрехтському університеті. У 1918 році йому було присуджено ступінь доктора права.

Успішна кар'єра в державному та приватному секторі[ред.ред. код]

Після навчання Бейен був залучений в якості тимчасового помічника клерка в голландському міністерстві фінансів. У той час йому було лише 21 рік. Протягом декількох років він дослужився до заступника головного скарбника.

Після 1924 року Бейен займав кілька позицій у бізнес-секторі: Секретар Ради Philips, глава голландської філії Центрального банку голландської Ост-Індії, директор одного з попередників AMRO Bank, віце-президент і з 1937 Президент Банку міжнародних розрахунків у Базелі, і директор Unilever.

Під час Другої світової війни, окрім позиції в Unilever, він ще був фінансовим радником голландського уряду у засланні в Лондоні. У 1944 році він зіграв важливу роль під час конференції в Бреттон-Вудсі, де були закладені основи Світового банку та Міжнародного валютного фонду. З 1946 року він був голландським представником у Раді Світового банку, а з 1948 р. в тому числі і в МВФ.

Міністр закордонних справ[ред.ред. код]

Нові міністри другого кабінету Drees в 1952 році після того як вони були приведені до присяги Королевою Юліаною. Вім Бейен стоїть на передньому плані, другий праворуч. Його колега Джозеф Лунса стоїть з правого краю. У ті роки ще не було традиції, коли королева і міністри, які служили в попередньому кабінеті, повинні були сфотографуватися.

У 1952 році Вім Бейен, який не належав до політичної партії, був призначений міністром закордонних справ у Другому кабінеті Drees. Його запросили з метою забезпечення кращого балансу сил в кабінеті. Це була дивна ситуація, оскільки Йосип Лунц, який був членом Католицької народної партії, був міністром без портфеля в тому ж міністерстві. Один з жартів з приводу цієї реконструкції: "Нідерланди настільки малі, і тому їх зарубіжні країни в цілому є настільки великими, що одного міністра закордонних справ не достатньо."

Відносини між двома міністерствами було не надто добрими, тому що вони мали зовсім різний стиль роботи і розбіжності з приводу кількох питань. Бейен, наприклад, мав серйозні заперечення проти Лунца щодо його ставлення до суперечок з Індонезією про Нідерланди Нової Гвінеї.

Після виборів 1956 політична кар'єра Бейена підійшла до кінця. Більше не було необхідності у безпартійному міністрові в кабінеті.

Засновник Європейської інтеграції[ред.ред. код]

Вім Бейен зіграв дуже важливу роль у створенні Європейського Економічного Співтовариства.

У серпні 1954 року зруйнувалися плани створення Європейського політичного співтовариства і загальної сили оборони, Спільноти європейської оборони, в якості заміни для національних армій Франції, Німеччини, Італії та трьох країн Бенілюксу, коли Франція відмовилася ратифікувати договір.

Бейен зрозумів, що європейська інтеграція в політичній сфері була б неможливою в найближчому майбутньому. Він був переконаний, що треба було почати з економічного співробітництва, і розробив план, який закликав до європейського спільного ринку в поєднанні з ідеєю політичної спільноти. Він виступив за горизонтальну інтеграцію замість того, щоб подовжити сектор інтеграцією сектора на кшталт Європейської спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС). [1]

У квітні 1955 року він запропонував створити «наднаціональну спільноту», яка згодом через митний союз могла б подолати шлях до «створення економічного союзу»[2]. 4 квітня 1955 він надіслав меморандум своїм колегам по Бенілюксу: Полю-Анрі Спааку (Бельгія) і Джозефу Беку (Люксембург), в якому запропонував ідею Митного союзу. На зустрічі міністрів закордонних справ трьох країн Бенілюксу в Гаазі 23 квітня 1955 підготував спільний меморандум, щоб представити своїм колегам з ЄСВС. Вони завершили меморандум (меморандум Бенілюкс) 18 травня 1955 і представили його урядам Франції, Німеччини та Італії 20 травня 1955. Вони запропонували для обговорення в конференції шести країн-учасниць ЄСВС шлях до спільної інтеграції європейської економіки.

Ця конференція, конференція Мессіна, проходила з 1 по 3 червня 1955 року. Бейен очолював голландську делегацію. Остаточне рішення конференції в значній мірі відображає точку зору Бейена. Вона лягла в основу для подальшої роботи з відновлення європейської інтеграції та призведе до Римського договору в 1957 році і формування Європейського економічного співтовариства та Євратому в 1958 році.

Див. також[ред.ред. код]

Меморандум Бенілюкс

Примітки[ред.ред. код]

  1. "The Beyen Plan". CVCE (Centre for European Studies). Retrieved 2014-02-21.
  2. Никитюк Т. Л. Етапи становлення та розвитку Європейського Союзу: Історико-економічний аналіз / Економічні науки. Серія "Економічна теорія та економічна історія". Зб. наук. пр. ЛДТУ. Вип. 5(19) — Луцьк, 2008. частина 2. — С. 129-142

Джерело[ред.ред. код]