Канцонета

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Канцоне́та (італ. canzonetta, зменш. від canzona — пісня), в європейській музиці XVI—XVII століть коротка вокальна п'єса на 3-6 голосів (частіше всього на 4 голоси) лірико-танцювального характеру в гоморитмічній фактурі, рідко з елементами імітаційної поліфонії.

Найбільший внесок зробили італійські композитори кінця XVI — XVII початку століть: О. Веккі (автор 6 збірок канцонет, перша була опублікована у 1580 році), Дж. Кроче, Л. Маренціо А. Банк'єрі, Ф. Анер К. Монтеверді та інші. Італійська канцонета (поряд з італійським фобурдоном і багатоголосні пісенними формами — Віланела і фротолою) активно сприяла формуванню нового гомофонного складу і гармонічної тональності. Наслідування відомі також в англійській (Т. Морлі), німецькій (Г. Л. Гасслер), іспанській, нідерландській музиці бароко.

У XVIII столітті словом канцонета називали ліричну сольну пісню, як, наприклад, у збірнику Й. Гайдна «6 легких канцонет» (1796). Зрідка словом канцонета називали також інструментальні твори (органні п'єси Д. Букстехуде, повільна частина скрипкового концерту П. І. Чайковського. та ін) .

Література[ред.ред. код]

  • Бедуш Е., Кюрегян Т. Ренессансная песня. Москва: Композитор, 2007.
  • Article "Canzonetta, " in The New Grove Dictionary of Music and Musicians, ed. Stanley Sadie. 20 vol. London, Macmillan Publishers Ltd., 1980. ISBN 1-56159-174-2
  • Gustave Reese, Music in the Renaissance. New York, W.W. Norton & Co., 1954. ISBN 0-393-09530-4
  • The New Harvard Dictionary of Music, ed. Don Randel. Cambridge, Massachusetts, Harvard University Press, 1986. ISBN 0-674-61525-5