Поліфонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.

Поліфонію поділяють на типи:

  • Подголоскова поліфонія, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти.
  • Імітаційна поліфонія, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з'являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах.
  • Контрастно-тематична поліфонія (абополімелодізм), при якій одночасно звучать різні мелодії.

Збереглися зразки європейської поліфонічної музики IX століття - органуми. У XIII - XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. У XV-XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Й.С. Баха в XVII-XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Й.С. Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)

Поліфонією також називають навчальну дисципліну, що вивчає закономірності поліфонії.

Концепції поліфонії[ред.ред. код]

При всьому різноманітті проявів поліфонії, основоположних принципів було кілька, які визначили дві різних концепції поліфонії. Ю. Євдокимова називає одну з них мелосною концепцією, іншу - комплементарно-контрапунктичною. У першій реалізується вихідна теза, пов'язана з мелодичним оформленням музичної думки, реально присутньої в творі, на її розвиток спрямовано увагу композитора. У другій концепції вихідна думка вводиться за допомогою невеликих символів (аж до одного звуку), тому вихідна теза розвивається в зовсім іншому звуковому просторі і іншому часі.

Література[ред.ред. код]

  • Демчишин, М. С. Підручник з поліфонії для студентів заочних відділень музично-педагогічних факультетів педінститутів по спеціальності 2119 "Вчитель музики і співів" [] / М.С. Демчишин; МО України. ІСДО. - Київ : ІСДО, 1996. - ; 20см. - ISBN 5-7763-4638-Х
  • Евдокимова Ю.К. Многоголосие средневековья. X-XIV вв. М., 1983 (История полифонии, т.1).
  • Федотов В.А. Начало западноевропейской полифонии. Владивосток, 1985.
  • В. Фраёнов. Учебник полифонии, - М., 1987.