Чайковський Петро Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Ілліч Чайковський
фотографія
Основна інформація
Дата народження 25 квітня (7 травня) 1840(1840-05-07)
Місце народження В'ятська губернія, Російська імперія
Дата смерті 25 жовтня (6 листопада) 1893(1893-11-06) (53 роки)
Місце смерті Санкт-Петербург, Російська імперія
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Професія композитор, диригент

Петро́ Іллі́ч Чайко́вський (рос. Пётр Ильич Чайковский, 25 квітня (7 травня) 1840(18400507), В'ятська губернія, Російська імперія — 25 жовтня (6 листопада) 1893, Санкт-Петербург, Російська імперія)  — російський композитор, диригент, педагог.

Походження[ред.ред. код]

Походив з українського[1] роду Чайок. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, походив з-під Кременчука, у ранзі козацького сотника брав участь у битві під Полтавою й помер від ран[2]. Його син, Петро, народжений на Полтавщині (дід композитора), навчаючись у Києво-Могилянській академії, прийняв прізвище Чайковський. Пройшовши російсько-турецьку війну та відслуживши полковим лікарем, став городничим Слободського та Глазова у В'ятській губернії, а 1785 року був приписаний до дворян Казанської губернії[3].

Батько композитора, Ілля Петрович, займав різні пости в Департаменті гірничих і соляних справ, проводив геологічні дослідження в Новгородській губернії, викладав у Гірничому корпусі. Мати композитора, Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, внучка французського скульптора Мішеля-Віктора Асье (Michel Victor Acier), народилася у сім'ї митного чиновника в Петербурзі, грала на фортепіано і співала. 1833 року вона стала другою жінкою Іллі Петровича і народила шестеро дітей, серед яких Петро був другим.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в селищі при Камсько-Воткінському заводі Вятської губернії, нині місто Воткінськ (Удмуртія). За словами самого композитора, «виріс у глухомані, з дитинства перейнявся невимовною красою характеристичних рис російської народної музики».

Оригінальний текст (рос.)

вырос в глуши, с детства самого раннего проникся неизъяснимой красотой характеристических черт русской народной музыки

Вчився грі на фортепіано з ранніх років. У 14-річному віці залишився без матері, яка померла від холери. Взяв на себе відповідальність за виховання молодших братів. За спогадами молодшого брата Модеста, «наймудріший і найдосвідченіший педагог, найбільш любляча й найніжніша мати не могла б нам замінити Петруся»

Оригінальний текст (рос.)

Самый мудрый и опытный педагог, самая любящая и нежная мать не могла бы нам заменить Петю

Закінчив училище правознавства в Санкт-Петербурзі (1859), служив у міністерстві юстиції до 1863 року. Паралельно займався музикою в класах Російського музичного товариства, що було 1862 року перетворене на Петербурзьку консерваторію. У консерваторії вивчав композицію у класі А. Г. Рубінштейна. За роки навчання в консерваторії Чайковський написав ряд навчальних творів, зокрема квартет, п'єси для ф-но. Закінчив консерваторію 1865 року, на випускному іспиті представив кантату на текст оди Ф.Шиллера «Ода радості».

Московський період[ред.ред. код]

1866 року Чайковський переїхав до Москви на запрошення Миколи Рубінштейна викладати у щойно відкритій Московській консерваторії. У консерваторії Чайковський викладав композицію, гармонію і теорію музики, інструментування. Серед його учнів — Сергій Танєєв. Чайковський брав активну участь у творчому житті Москви, тут він знайомиться з Львом Толстим, Олександром Островським (пізніше — автором лібрето до опери Воєвода), а 1868 — з композиторами «Могутньої купки», які зацікавили його програмною музикою. Серед творів цих років — 1-а симфонія та увертюра-фантазія «Ромео та Джульєтта», (1869).

Творчість Чайковського 1870-х років охоплює різні жанри ― він пише опери «Опричник» і «Коваль Вакула», музику до драми Островського «Снігуронька», балет «Лебедине озеро», Другу і Третю симфонії, фантазію «Франческа да Ріміні», Перший фортепіанний концерт, Варіації на тему рококо для віолончелі з оркестром, три струнні квартети та інші.

1876 року Чайковський здійснив разом із братом Модестом подорож до Парижа. Сильне враження на Чайковського справила опера «Кармен» Жоржа Бізе, прем'єра якої відбулася за рік до цього. На зворотному шляху Чайковський з братом відвідали Вагнерівський фестиваль у Байройті, де особисто познайомився з Ф. Лістом і Ріхардом Вагнером.

У липні 1877 року Чайковський імпульсивно одружився на колишній консерваторській студентці Антоніні Мілюковій, молодшій на 8 років. Мілюкова надсилала композиторові листи і навіть погрожувала самогубством, якщо він відмовиться від зустрічі. Чайковський, який у той час працював над оперою «Євгеній Онегін», на відміну від героя своєї опери не відмовився від своєї прихильниці. Проте вже у вересні композитор був розчарований у шлюбі й навіть сам збирався вчинити через це самогубство[4].

Меморіальна дошка біля Одеського театру опери та балету, пров. Чайковського, 12

Період подорожей[ред.ред. код]

У жовтні Чайковський вирішив розлучитися, він припинив також роботу в Московській консерваторії та разом з братом Анатолієм вирушає до Швейцарії. Ця поїздка стала можливою завдяки прихильниці його таланту Надії фон Мекк, яка призначила йому щорічну стипендію у розмірі 6000 рублів (зараз еквівалентна до 54000 $), за умови, однак, що вони ніколи не зустрінуться особисто. Спілкування Чайковського з фон Мекк відбувалося винятково листовно. За 13 років листування було написано приблизно 1100 листів.

Наступного 1878 року Чайковський закінчив «Євгенія Онегіна» та Четверту симфонію, якими сам композитор був задоволений. «Я відчуваю сьогодні велику насолоду від усвідомомлення, що я закінчив два великі твори, у яких, мені здається, я зробив крок уперед, і значний»

Оригінальний текст (рос.)

Я испытываю сегодня большое наслаждение от сознания, что я окончил два больших сочинения, в которых, мне кажется, я шагнул вперед и значительно

Протягом наступних 14 років життя Чайковський постійно подорожував — як батьківщиною, так і за кордоном. Подорожував переважно поїздом, а в 1886 — пароплавом з Батумі до Марселя. В середині 1880-х Чайковський повертається до активної музично-суспільної діяльності. В 1885 його обирають директором Московського відділу Російського музичного товариства. Музика Чайковського стає популярною у Росії й за кордоном.

Меморіальна дошка на садибі фон Мекка в с. Копилів Макарівського району Київської обл.

У цей час Чайковський починає займатися диригуванням, і в 1887 — початку 1888 року він робить перше європейське турне як диригент. Концертні поїздки зміцнили творчі й дружні зв'язки Чайковського з західноєвропейськими музикантами, серед яких — і Ганс фон Бюлов, Едвард Гріг, Антонін Дворжак, Густав Малер, Артур Нікіш, Каміль Сен-Санс та інші. Навесні 1891 року П. І. Чайковський їде до США. Він з надзвичайним успіхом диригував власними творами у Нью-Йорку, Балтіморі й Філадельфії.

Останні роки життя музикант проводить у Клину в Підмосков'ї, де зараз знаходиться його меморіальний музей. 16 жовтня 1893 він успішно диригував на прем'єрі своєї симфонії в Петербурзі, а через 9 днів раптово помер.

Тростянець.
Пам'ятник П. І. Чайковському

Чайковський в Україні[ред.ред. код]

З 1864 майже щороку жив в Україні в маєтку Низах на Харківщині, а 1878 — 1885 у м. Кам'янці і Браїлові на Поділлі. Тут постали його твори на українські сюжети чи такі, в яких використано українські народні мелодії: опери «Мазепа» (за Олександром Пушкіним) і «Черевички» («Коваль Вакула» за Миколою Гоголем), симфонії № 2 («Українська») та № 4, концерт для фортепіано з оркестром № 1, транскрипція фантазії «Козачок» Даргомижського для фортепіано, пісні до російських перекладів Тараса Шевченка і чимало інших. Чайковський відредагував видання церковних творів Дмитра Бортнянського у 10-ох томах (1882).

1890 року Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба». Був одним з учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії. Також композитор бував у селі Олександрівка (тоді воно називалося Гранківка) Зачепилівського району Харківської області та в селі Копилів на Макарівщині, в садибі фон Мекка.

Творчість[ред.ред. код]

Хоча провідними сферами творчості Чайковського були опера та симфонія, композитор писав музику майже у всіх жанрах. В його музиці відбиті глибокі соціально-етичні конфлікти, що були породжені російською дійсністю 2-ї половини 19 століття. Зіткнення прагнень до повноти життя та почуттів із жорстоко ворожою дійсністю служить джерелом гострого напруженого конфлікту, часто отримує у творах композитора трагічний результат. Помітне підсилення трагічного начала спостерігається у творах останніх років (наприклад, опера «Пікова дама», 6-а симфонія). Проникливий мистець-психолог, Чайковський розкривав внутрішній світ людини в різних його проявах — від м'якої ліричної задушевності до захоплюючого трагізму. Світле життєствердне начало втілювалося ним у картинах народних веселощів і урочистостей або в ідеально прекрасних поетичних образах, що виражають романтичну мрію про наповнене й гармонійне життя.

Музиці Чайковського властиве мелодичне багатство, пов'язане з інтонаціями народної пісні і міського романсу. Разом з тим, Чайковський вважається одним з найбільших симфоністів романтичної епохи. Б. Асаф'єв так описує цю рису творчості Чайковського:

"І ось слухач відчуває, що музика ніби росте, розквітає, що почуття збагачуються, перетворюючись начебто у свою протилежність і знову приймаючи свій знайомий вигляд, що скорбота і радість, світло і морок, любов і гнів взаємно протиставляються, проникають одне в одного то з більшим, то з меншим наростанням і напругою. Слухач відчуває все це і як знайоме йому биття серця, і як тріпотіння всього свого внутрішнього життя, і як контрасти почувань. Але разом з тим він настільки ж беззаперечно відчуває, що всі ці явища музичного розвитку зовсім не містяться лишень в межах "мого я", що їм анітрохи не суперечить і та об'єктивно дана дійсність, що пізнається у розвитку та передаванні явищ природи, і у взаєминах людей. Так симфонічний розвиток у своєму художньому заломленні відбиває життя"
Оригінальний текст (рос.)

И вот слушатель ощущает, что музыка как бы растет, расцветает, что чувства обогащаются, обращаясь как бы в свою противоположность и опять принимая свой знакомый облик, что скорбь и радость, света и сумрак, любовь и гнев взаимно сопоставляются, проникают друг в друга то с большим, то с меньшим нарастанием и напряжением. Слушатель ощущает все это и как знакомое ему биение сердца, и как трепет всей своей внутренней жизни, и как контрасты чувствований. Но вместе с тем он столь же бесспорно ощущает, что все эти явления музыкального развития вовсе не заключены только в границах "моего я", что им нисколько не противоречит и та объективно данная действительность, что познается в развитии и передавании явлений природы и во взаимоотношениях людей. Так симфоническое развитие в своем художественном преломлении отображает жизнь[5]

Фрагмент рукопису П. І. Чайковського, сторінки опери «Пікова дама (опера)»

У програмних симфонічних творах Чайковського знайшли відбиття образи творчості Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Буря», «Гамлет»), Данте («Франческа да Ріміні»), Байрона («Манфред»). Втілюючи той чи інший сюжет у музиці, він прагнув не стільки детальної передачі звуками ходу подій, скільки концентрованого виразу основного конфлікту за допомогою зіткнення і розвитку контрастних музичних образів.

Видатний є внесок Чайковського у розвиток концертного жанру. Його фортепіанні та скрипковий концерти поєднують симфонічний розмах з віртуозністю, темпераментністю і яскравістю колориту.

Галерею сильних і зворушливих образів створив Чайковський у своїх операх. У листі до С. Танєєва композитор писав:

"... Я завжди прагнув вибирати сюжети, здатні зігріти мене. Зігріти ж мене можуть тільки такі сюжети, в яких діють справжні живі люди, що відчувають так само, як і я" [6]
Оригінальний текст (рос.)

...Я всегда старался выбирать сюжеты, способные согреть меня. Согреть же меня могут только такие сюжеты, в коих действуют настоящие живые люди, чувствующие так же, как и я

Він підкреслював, що опера «повинна бути музикою найбільш загальнодоступною з усіх видів музики», що «тільки опера ріднить вашу музику до цієї публіки, робить вас надбанням не тільки окремих маленьких кружків, але, за сприятливих умов, — усього народу»[7]. Багатство і виразність вокальної мелодики з'єднуються в операх Чайковського з напруженим симфонічним розвитком, що дозволяє передавати динаміку станів душі, психологічний підтекст дії. Разом з тим композитор ставився з великою увагою до законів сцени, домагався гнучкості музичних характеристик і ретельного окреслення побутового або історичного ґрунту, підкреслюючи, що оперу треба «не тільки слухати, але і дивитися».

Новаторське значення мала балетна музика Чайковського. Традиційний «дивертисментний» тип класичного балету у Чайковського насичується безперервним симфонічним розвитком. Казкові сюжети служать композитору для втілення реальних життєвих конфліктів.

Камерно-інструментальна музика Чайковського налічує три квартети (перші зразки в російській музиці), струнне тріо, секстет та ряд фортепіанних творів, переважно ліричних або жанрово-характеристичних. Найбільш великим за масштабом фортепіанним твором Чайковського є «Велика соната» (1878), в якій композитор розвиває традиції великої романтичної сонати.

Одну з важливих сфер творчості Чайковського складають романси. Як і М. І. Глінка і О. С. Даргомижський, Чайковський спирався на інтонації і жанри побутового романсу, творчо переосмислюючи і поглибивши їх, виділяючи і загострюючи індивідуально-характерні риси. Емоційний діапазон вокальної музики Чайковського простягається від тихого елегійного смутку до високого драматизму і пристрасного захопленого пориву. Більшість романсів написано на слова російських поетів — О. К. Толстого, Л. А. Мея, К. Р. (К. К. Романова), Д. М. Ратгауза, А. М. Плещеєва, О. А. Фета, А. М. Апухтіна, Я. П. Полонського.

Твори[ред.ред. код]

Опери

Балети

Для симфонічного оркестру

Концерти для інструментів з оркестром

Хорова музика

  • Літургія святого Івана Златоустого (1878)

та інші духовні твори

  • Кантата «Москва»

Твори для фортепіано

  • «Пори року», 12 характеристичних картин (1876)
  • Дитячий альбом, 24 легкі п'єси (1878)
  • Велика Соната

103 романси різних жанрів на слова:

  • А.Плєщєєва (20 романсів),
  • А. К. Толстого (12 романсів и дует),
  • К. Р. (6 романсів),
  • Д. Ратгауза (6 романсів),
  • О.Апухтіна (5 романсів),
  • А. Фета (5 романсів),
  • Я. Полонського (3 романса),
  • Д. Мережковського (2 романса)

а також Г. Гейне і Й. Гете в перекладах Л. Мея, Ф. Тютчева, М. Михайлова та ін.

Вокальні твори, перекладені українською[ред.ред. код]

В перекладі Бориса Тена

  • «День ли царит»[8]
  • Колискова пісня[9]
  • «Мы сидели с тобой»[10]
  • «Отчего?»[11]

В перекладі Юрія Отрошенка[12]:

Фільмографія[ред.ред. код]

Екранізація творів[ред.ред. код]

Фільми про життя композитора[ред.ред. код]

Увічнення пам'яті композитора[ред.ред. код]

Монета Банку Росії
Ювілейна мідно-нікелева монета, Держбанк СРСР

На честь Чайковського названі:

астрономічні об'єкти
місто
вулиці
конкурси і фестивалі
освітні та концертні заклади
музеї
музичні колективи

філателія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рід Чайка називають українським більшість українських джерел, зокрема Енциклопедія Українознавства. Також рід Чайка називають «українським» уральська дослідниця Пролєєва, а також Г. І. Белонович — на сайті, присвяченому композиторові. Є дані, що в сучасній Україні є понад 12 тисяч носіїв прізвища Чайковський і понад 19 тисяч — прізвища Чайка. Проте більшість радянських і російських джерел про українське походження П. І. Чайковського не розповідають.
  2. М. И. Чайковский. Из семейных воспоминаний
  3. Валько Кравченко наводить інформацію про те, що Чайковськими на Запоріжжі звали командирів козацьких чайок, отже прізвище композитора залишилось українським.
  4. Цьому аспекту присвячені такі джерела:
    В. Соколов. Антонина Чайковская. История забытой жизни. — М.: Музыка, 1994;
    А. Познанский. Пётр Чайковский: Биография. — СПб.: Вита нова, 2009; Самоубийство Чайковского: миф и реальность. — М.: Журнал «Глагол», 1993;
    И. Кон. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. — Глава 9. Был ли гомосексуализм на святой Руси?.
    Wiley, Roland John, «Tchaikovsky, Pyotr Ilyich.», а також стаття в словнику Гроува (2001), 25:147.
  5. Асафьев, Б. Избр. труды, т. 2, М., 1954, с. 37
  6. Чайковський П. І., Танєєв С. І., Листи:, М., 1951, с. 169
  7. Переписка с H. P. фон Мекк, 1934-36, т. 2, с. 37, т. 3, с. 381
  8. Чайковський П. «День ли царит». /Укр. пер. Б.Тена. -К.: Мистецтво. 1955,- 12 с.
  9. Чайковський П. Колискова пісня: Тв. 16, № 1: Для високого голосу з ф-но Сл. А.Майкова; Пер. Б.Тена. — К.: Мистецтво;-' 9 с.
  10. Чайковський П. «Мы сидели с тобой» /Укр. пер. Б.Тена. — К.: Мистецтво, 1955. −8 с.
  11. Чайковський П. «Отчего?» /Укр. пер. Б.Тена. — К.: Мистецтво, 1955.-8 с.
  12. Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії — К. : «Арт Економі» — 2012 — 388 с.
  13. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

  • Клименко И. A.. П. И. Чайковский. Краткий биографический очерк, (М.), 1909.
  • Коптяев А. П.. История новой русской музыки в характеристиках, вып. 1 — П. И. Чайковский, СПБ, 1909, 1913.
  • Игорь Глебов. П. И. Чайковский, Его жизнь и творчество. — П., 1922.
  • Игорь Глебов. Чайковский. Опыт характеристики. — П., 1922.
  • Игорь Глебов. Инструментальное творчество Чайковского. — П., 1922.
  • Житомирский Д. В. Симфоническое творчество Чайковского. — М., 1936.
  • Берберова Н. Н. Чайковский. История одинокой жизни. — Берлин, 1936.
  • Ярустовский Б. М. П. И. Чайковский. Жизнь и творчество. — М., 1940.
  • Богданов-Березовский В. М. Оперное и балетное творчество Чайковского. — Л.-М., 1940.
  • Холодковский В. В. П. И. Чайковский. — М., 1942;
  • Альшванг А. А. Опыт анализа творчества П. И. Чайковского (1864–1878), М.-Л., 1951.
  • Слонимский Ю. И. П. И. Чайковский и балетный театр его времени. — М., 1956.
  • Протопопов В. В. и Туманина Н. В. Оперное творчество Чайковского. — М., 1957.
  • Николаев A. A. Фортепианное наследие Чайковского. — М.-Л., 1949, М., 1958.
  • Кунин И. Ф. П. И. Чайковский. — М., 1958.
  • Альшванг А. А. Чайковский, M.,1959.
  • Должанский А. Н., Музыка Чайковского. Симфонические произведения. — Л., 1960;
  • Воспоминания о П. И. Чайковском. — М. 1962; Изд. 4. испр. Л., 1980.
  • Давыдов Ю. Л., Записки о П. И. Чайковском. — М., 1962;
  • Туманина Н. В. Чайковский: путь к мастерству 1840–1877. — М., 1962.
  • Туманина Н. В. Чайковский: великий мастер 1878–1893. — М., 1968.
  • Цуккерман В. A., Выразительные средства лирики Чайковского. — М., 1971.
  • Орлова Е. М. Петр Ильич Чайковский. — М., 1990.
  • Спадщина П. І. Чайковського на шляху у XXI століття. Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Збірник наукових праць. — Вип. 14. — Харків, 2004. ISBN 966-8779-00-2.
  • Познанский А. Петр Чайковский. Биография. (В 2-х т.) ― СПб.: Вита Нова, 2009.
  • Evans E. Tchaikovsky. — L. 1906, перевид.N. Y. 1963;
  • Keller О. P. Tschaikowsky. — Lpz. 1914;
  • Stein R. Tschaikowsky, Stuttg. 1927;
  • Rals N. van der, P. Tschaikowsky. — Potsdam, 1940;
  • Weinstock H. Tchaikovsky. — N. Y. 1943;
  • Hofmann R. Tchaikovsky. — P. 1947;
  • Cherbuliez A.-E. Tschaikowsky und die russische Musik. — Z. 1948;
  • Abraham G. Tchaikovsky. — L. 1949;
  • Štěpánek V. Pražské návštěvy P.I. Čajkovského. — Praha, 1952;
  • Wolfurt К. von P. I. Tschaikowski. — Z. 1952;
  • Retizoldt R. P. Tschaikowski. 1849–1893. — Lpz. 1953, 1961;
  • Zagiba F. Tschaikowsky. Leben und Werk. — Z. 1953;
  • Briggs J. The collector's Tchaikovsky and the five, Phil.-N. Y. 1959;
  • Pahlen K. von, Tschaikowsky. Ein Lebensbild, Stuttg. (1959);
  • Стършенов Б. П. И. Чайковски. — София, 1960;
  • Schriften des Tschaikowsky-Studio, (Lfg.) I–II, Hamb. 1963-68;
  • Erismann G. P. I. Tchaikovski. L'homme et son oeuvre, P. 1964;
  • Warrack J. Tchaikovsky. — L. 1973;
  • Systematisches Verzeichnis der Werke von P. I. Tschaikowsky. — Hamb. 1973;
  • Swolkien H. P. Czajkowski. — Warsz. 1976.

Джерела[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]