Кнез
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (вересень 2019) |
Кнез, або кенез (Угорська: kenéz; Латинська: kenezius; Румунська: cnez), це спадковий титул голови волоської громади, що вживався переважно на території середньовічного Угорського Королівства та в інших державах, де існували поселення з волоським правом.
Термінологія[ред. | ред. код]
В офіційних документах, написаних латинською мовою, застосовувались декілька термінів якими називали волоських вождів (або командирів) в Угорському Королівстві 13–14 століття. Найбільш часто використовувані терміни - kenezius та його варіанти - походять від слов'янського слова князь. Вживання цього титулу було тісно зв'язано з громадами, що жили згідно "волоського права", тому термін knez був замінений терміном scultetus у північно-східних регіонах, де панувало німецьке право. Територія, підвладна владі кнеза, була відома як keneziatus (або кенезіат). Кілька кенезіатів утворювали воєводство, а представляв його обраний кнезами воєвода.
Виконували повноваження сільських старост та суддів. У королівських грамотах, якими князство передавалось у спадкове володіння, передбачався обов’язок військової служби, а крім землі, могли надаватись привілеї щодо підношень та відробітків по кілька днів на рік у час польових робіт, що здійснювались підпорядкованими селянами. Кнез також міг отримати право на заснування млина, корчми, отримання третьої частини чиншів, данин і судових доходів. Наявність “кнеза”, як голови сільської адміністрації, була особливістю сіл волоського права. Голова адміністрації обирався громадою з членів привілейованого князівського клану. Кнез і громада розглядали питання опіки, сімейних поділів, примирення боржників, укладення акта продажу землі та худоби. На відміну від сіл “руського” права, у “волоських” селах, як і “німецьких”, судові акти вписували до спеціальної книги, звідки можна було одержати “картку” (виписку) за підписом та печаткою кнезя або крайника. Самі ж акти, зокрема різного роду майнові угоди, здійснювалися виключно за участю громад. Якщо приватну угоду або майновий акт укладали усно, то їх можна було згодом внести у замкові актові книги на підставі свідоцького відтворення на папері, завіреного підписами та печаткою. Окрім цього, кнез виконував повноваження щодо нагляду за виконанням селянами розпоряджень економії та крайників, розрахунками між корчмарем та громадою, стежив, щоб село своєчасно виставляло міських та громадських сторожів, а також зобов’язаний був знати, в кого які привілеї, які прибутки мають селяни від поля, корчми, млинів, хто скільки позичає грошей, відповідав за явку громади на зборові суди. Кнез виконував також повноваження голови сільського суду. Кнезі створювали певний допоміжний орган при визначенні зборів та податків у селах волоського права. Вони повинні були особисто під присягою надати збирачеві податків так звану “атестацію” щодо того, скільки є селян у селі, скільки в них землі та худоби.[1]