Князь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Князь (княгиня) — титул голови монархічної держави, суверенного політичного утворення, великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

[ред.] Етимологія

Князь, від старослов'янського «кънѢзь» (серб./болг. "кнез", пол. "księć", словен. "knez", чеськ. "kněz", словацьк. "kňaz").. За Максом Фасмером^[1] запозичено з протогерманського «kuningaz», чи готського «kuniggs», утворених від «kuni» — рід. Вважається, що від цього ж кореня походять у германських мовах слово король — англ. "king", нім. "könig".

Словом князь передають низку неслов’янських титулів (лат. "dux", фр. "prince", нім. "Fürst", "Herrzog", англ. "Duke" - , тощо). Цікаво, що німецьке слово Herzog походить від старо-нім. Heer-zog, дослівно - "провідник війська", тобто Воєвода.

[ред.] Історія

В ранньому середньовіччі слов'янських (як і у германських) племен у Середніх Віках спершу воєначальник племені, союзу племен, військової дружини (у родинно-племенну эпоху). У пізньо-середньовічну феодальну епоху — правитель державного утворення — князівства. У пізніши часи — представник прошарку аристократіі, власник вищого шляхетського титулу.

З переходом від первісно-родових до феодальних суспільних відносин князівська влада почала переходити у спадок і зосереджуватися у певній родині — династії.

Київські князі як старші в родині-династії "рюриковичів" мали титул великий князь. Мали свої резиденції (столи) в окремих землях (князівствах), уділах, волостях. Існували служебні князі, які не мали власних володінь і йшли на службу до інших князів. Упродовж XIV—XVI ст руські князі перетворилися на вищий прошарок шляхти.

У деяких країнах князь є спадковий або дарований титул.

Князі, що були головами великих феодальних державних утворень на Русі й у Великому князівстві Литовському ("Русь Литовська", сьогодняшні Білорусь та Литва), називалися Великими князями (у деяких країнах, наприклад, у Польщі, Чехії, Галицько-волинському князівстві, князі — голови феодальних монархій — згідно Західно-європейської традиції прийняли титул королів).