Село

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Типове українське село початку ХХ століття

Село́ — назва найменшої адміністративно-територіальної одиниці в Україні та Білорусі, одна з найдавніших назв поселень у слов'ян. В Київській Русі — княжий маєток.

Етимологія[ред.ред. код]

Етимологічно, старословянське «село» — «населене місце, двори, будівлі», «поле, земля»[1]. Латинське solum — «грунт»[1]; лат. rus — «село», «сільська місцевість», «провінція»; лат. rusticus (прикметник) — сільський, селянський, провінційний, грубий.

Англійською мовою «село» — village 1) село, селище; 2) амер. селище міського типу; містечко; 3) збірн. мешканці села; 4) колонія (тварин); Village of Magnificent Distances амер. Безкрайнє село (жартівлива назва м. Вашингтона).[2]

Див. також етимологію Город

Село (як поняття)[ред.ред. код]

Село в Україні є адміністративно-територіальною одиницею поряд з районом, містом, районом у місті, областю, селищем, автономною республікою.

«Село» є слов'янським словом, і поширене в Боснії і Герцеговині, Болгарії, Хорватії, Македонії, Сербії та Україні. Наприклад, є численні села під назвою «Ново Село» в Болгарії, Хорватії, Чорногорії, Сербії та Македонії. У Словенії, слово «село» використовується для дуже маленьких поселень (менше тисячі чоловік) і в діалектах, натомість словенське слово «VAS» використовується у всій Словенії. В Росії — використовується слово «дєрєвня» (рос. деревня), попри те, що в російській мові існує термін «сільське господарство» (рос. сельское хозяйство), а «селяни» — російською «крєстьянє».

Село Масоулєх (Masouleh), провінції Гілян, Іран

Термін «село» часто вживається в розмовній мові для позначення невеликих або середніх містечок з метою привернення уваги до їх малого розміру, відсутності інфраструктури тощо.

В Ізраїлі, термін «місто» не має юридичного значення. У Швеції юридичного поняття «місто» не існує також. В Данії, і скандинавських мовах «містом» вважається союз одного або зазвичай більшої кількості сільських господарств з будинками, власні райони яких утворені як об'єднаний об'єкт або використовуються разом. Формально, термін «місто» в Данії застосовується до площ з кількістю жителів не менш 200, а відстань між сусідніми населеними пунктами до 200 метрів, називається «зоною міста».[3][4] Таким чином, поняття «рибальське село» (рибальство є галуззю сільського господарства) зазвичай означає щорічні поселення, жителі яких в основному живуть від риболовлі в населених пунктах чи на відкритому пляжі[5] (на відміну від «рибальських міст», у яких є «порт»). Це пов'язано з іншою мовною картиною світу (а відтак і реальністю), а також з філософських міркувань. В українській ж мові термін «село» походить від слова «селитись» (поселення), а «місто» — від польського miasto «місце в поселенні». «Місцями» називали «території в поселенні» навколо ринків, де оселялись ремісники (це було зручним для їхнього бізнесу). Від того, у багатьох містах Західної України головна площа міста носить назву «Площа Ринок». Поняття «город/град/городище» — означало виключно «обгороджену територію» (з київ, або тину, або паль (палісад — посаджені палі)). Лише при появі Магдебурзького права на теренах України пов'язується інтродукція поняття «місто», оскільки зі створенням міської ради виник орган, що не мав аналога у селах.[6] Після війта та лави міська рада стала третім за важливістю органом міського самоврядування.[7] До того часу всі поселення (і село і «місто») становили окремий судовий округ, в обох діяли війт, солтис, лавники, ремісники, а володіння землею було пов'язане зі сплатою податків.[7] Міську раду у Львові називали сенатом (лат. senatum, officium consulare).[7] В древніх латинян всі поселення людей звались «поліс» (звідси, і «метрополіс, метрополія» — поселення(центр, край), який має колонії).

Життя кожної з територіальних спільнот історично здійснювалось у її свідомості в «моделі села». З приходом християнства і появою поняття «держава» (походить від слова «держати») усвідомлювана модель зазнала трансформації. Наступна трансформація була нав'язана радянським режимом з відповідною йому ідеологією.

Див. також: Хутір, Станиця.

Адміністративне регулювання[ред.ред. код]

В Україні, країнах колишнього Радянського Союзу та в ряді інших країн при віднесенні якогось населеного пункту до розряду сіл чи міст враховується частка людей, зайнятих в сільському господарстві. В більшості країн, однак, враховується лише загальна чисельність населення. Нормативи у різних країнах різні, однак існує тенденція, що в розвинутих та малонаселених країнах межа, що відділяє села від міст, нижча, а в нерозвинутих та густозаселених — вища. Наприклад у Фінляндії будь-яке поселення, де живе більше 200 осіб — це місто, тоді як в деяких країнах Африки та Росії поселення з 20 чи навіть 65-тисячним населенням (наприклад Інгушетія, ст. Орджонікідзевська) вважаються селами.

В Україні села можуть мати індивідуальні адміністрації — сільські ради або спільне управління — об'єднання двох або більше сіл. Села також можуть бути під юрисдикцією міської адміністрації — міської ради.

Шляхом адміністративних вправ села з їх населенням стають і частинами міст: на території сучасного міста Москва розташовувалось понад 100 сіл (див.: Список населених пунктів, що існували на території Москви[1]). Аналогічно відбувалось і з містом Київ і іншими містами.

Станом на 2012 рік в Україні існують міста без наявності функціонуючої промисловості. Тому поділ «селюк-міський» є умовним, і таким, що містить лише адміністративний характер, і ніколи не проводиться в іншому адміністративному розрізі: «селюк-обласний/районний і т. д.».

На головній вулиці села Castle Combe, Вілтшир, Англія.

Статистичні дані[ред.ред. код]

На 1 січня 1991 в Україні було 28 844 села, на 5 грудня 2001 року — 28 619[8].
Найбільше за площею село: Космач (Косівський район) — 84,309 км².

Найбільше село України за населенням — Костянтинівка Запорізької області.

Показові села в Україні[ред.ред. код]

З 1965 р. в УРСР розгорнулося будівництво експериментально-показових сіл. В різних областях республіки створювалося 15 експериментальних сіл, на їх будівництво було витрачено 55 млн крб. В 1969 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про комплексне проектування і будівництво в 1970–1975 рр. ще 28 експериментально-показових сіл.

Негативне емоційне забарвлення терміну на пострадянських територіях[ред.ред. код]

При феодальному ладі існував становий поділ суспільства, а основою економіки було сільське господарство, експлуатація землі. В цій системі структурування суспільства проводилось навколо відносин, що утворювались навколо: земля в обмін на службу або роботу. Кожен соціальний шар володів властивими соціальними та економічними привілеями та обов'язками. У такій системі багатства за рахунок сільського господарства, яка була організована не відповідно до ринкових сил, а на основі звичайних послуг праці, існували кріпаки і землевласницька знать.[9] Таким чином, наприклад, в Галичині, коли та перебувала в складі Австро-Угорщини, усе землеволодіння провінції поділялось на дві категорії: 1) рустикальна (селянська; лат. rus — село) земля і 2) домінії чи табулярна власність (землі духовних чи світських магнатів і шляхти).[10] Таким чином одне і те ж село в Галичині часто було поділене на «рустикальну частину» (селянську; тобто, «село з селянською частиною») і «шляхетську частину» (шляхетська частина села). З цього вже є зрозумілим, що негативне забарвлення терміну «село» є помилковим. Негативного забарвлення поняттю надав більшовизм.

У XVIII ст. промислова революція спричинює розпад традиційних станових спільнот (станового поділу), а це, в свою чергу, спричинило зміну почуття тотожності і зумовлює об'єднання спільноти — зумовлює мислити її єдиним цілим, люди починають мислити себе частиною нації. Відбувається розпад феодальних імперій, скасовується кріпацтво, відбувається утворення парламентських республік з ринковою економікою, зароджуються підприємницькі господарства буржуазного типу,[11] відбувається різкий розвиток і нарощування промисловості. Є зрозумілим, що для розвитку економіки стає потрібним так званий «середній клас». На царських територіях (як і на радянських) зародження потужного середнього класу було унеможливлене, і, як наслідок, — повна відсутність промисловості. Сформовані за царських часів «консервативні сили», їх небажання переходу до ринкової економіки, потреба в розвитку промисловості на цих територіях — зумовлить творення більшовизму, через що і витвориться згодом нове поняття «буржуазія», ним же і нарікається такий рух «буржуазним націоналізмом». Промисловість розвиватиметься в попередньому напрямку, що утворився ще в царські часи[12] і буде здобута виправничо-трудовими способами, п'ятирічками, позбавленням паспортів колгоспників (неологізм створений відповідно до ідейних цілей радянського режиму) і забороною залишати земельні ділянки без дозволу влади, збільшенням прямих і непрямих податків, використанням трудового ентузіазму трудівників, примусовою працею політичних в'язнів, шляхом визиску людей, підвищенням продажу горілки (при Сталіні), колективізацією сільського господарства (як основного джерела фінансування індустріалізації), продрозкладкою (після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.)[13]), захопленням територій з розвинутою або певною мірою розвинутою промисловістю і ін.). Селянин назначається винним у відсутності промисловості, а селянство вважається шкідливим (на відміну від «робочого класу»), дрібний селянський власник — «головним ворогом соціалізму».[12] З цих пір і бере свій початок негативне емоційне забарвлення термінів «село» і «селянство». У 1920-х роках селяни становили 81,5% населення УРСР. За словами історика Ігора Гирича, Москва усвідомлювала, що українське селянство в 1917 році і в 1930-х роках було соціальною базою для створення української незалежної держави, і тільки зламавши та деморалізувавши його, можна було сподіватись на екстенсивний розвиток більшовицько-тоталітарної держави росіян, якій потрібні були безземельні, знеособлені, зденаціоналізовані раби-манкурти для «будівель комунізму».[12]

Власне, перехід до колективізації с/г підштовхнула так звана криза хлібозаготівель 1927-28 років, оскільки за умов зростання ринкової ціни на хліб, селянство цілком резонно розуміючи ринок як купівлю-продаж за взаємною згодою, відмовлялось продавати його урядові за нижчими цінами.[12] Через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості і сільського господарства з метою викачувати гроші на розвиток індустрії, головним чином у Росії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців. Тобто, певний виріб до Першої світової війни український селянин міг придбати за 1 пуд збіжжя, то тепер мусів віддавати за це 4-5 пудів.[12]

Історичне село Сіракава-го, Нагано, Японія

Генеральний секретар Центрального комітету (ЦК) Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)) Йосип Сталін у одній з своїх праць писав:

..селянство являє собою основну армію національного руху… Без селянства не може бути сильного національного руху. Це і є те, що мається на увазі, коли ми кажемо, що національне питання — це сутнісно селянське питання.[12]

Власне, цей національний рух і звався «буржуазним націоналізмом». Тому партійні, радянські, посадові працівники сільського господарства — стають першими літописцями історії села.[14]

Головним чином, ціллю вибудовуваної вертикалі влади було розділення однакових за своєю суттю поселень на ранги (міста, селища, села і тд.), а також на адміністративно-територіальні одиниці (політично-територіальний поділ), що підривало з середини «селянський (він же національний, він же буржуазний) рух».

Представники європейської аграрної історіографії вбачають головну причину призупинення селянських досліджень у Східній і Центральній Європі протягом 1920-х — 1930-х років у виникненні і швидкому розповсюдженні диктатур:[15][14]

Нацизм і подібні йому явища громили академічні дослідження, в тому числі і досягнення селянських товариств. Сталінська колективізація і «чистки» занурили у велику мовчанку СРСР — і марксистський, і немарксистський методи аналізу селянства виявились під забороною. Підготовка до світової війни і сама війна повсюдно відтягли на себе інтелектуальні і політичні сили… селянські дослідження повсюди припинилися на 30 років.

На відміну від розвинених країн світу, в СРСР індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося.[12] Сама держава ставала не тільки власником створюваних промислових об'єктів, а й споживачем їхньої продукції: в основному зброї та засобів виробництва.[12]

Сучасне українське село[ред.ред. код]

…Село! І серце одпочине!

Село на нашій Україні —

Неначе писанка — село

Зеленим гаєм поросло;

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво; а кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром…

Сам Бог витає над селом.

«Княжна» (Поема) Тарас Шевченко[16]

Тепер в Україні відбувається тривожне явище руїни, процес, що поглиблюється: надзвичайно понівечене національне буття, деформована національна свідомість значної частини українців, згубна у всіх відношеннях політика щодо села.[17][11]

Українське село — це сформована тисячоліттями ефективна й унікальна система всебічного матеріального і духовного життєзабезпечення, національного людинотворення і націєзбереження.

Цей людиноутворюючий і націєзберігаючий потенціал українського села як системи переконливо розкривається на прикладі української діаспори. Масово емігрувавши, наприклад, до Канади і США понад сто років тому, українці, на здивування американських етнологів не розчинилися в чужомовному довкіллі, а збереглися там й досі як найбільш чисельна і стійка, високодуховна і патріотична національна меншина. Організація життя української спільноти в місцях розселення здійснювалась за закодованою у її свідомості моделі українського села.[17]

Життєоснови суспільства залежать визначальною мірою саме від села, воно за даними офіційної статистики забезпечує населення основами основ життєдіяльності — продуктами харчування, сировиною для тканин для пошиття одежі, шкірсировини для взуття, є продуцентом товарного хліба тощо. В Україні на продукти харчування витрачається майже 80% сукупного доходу сім'ї, в той час як в країнах Європи — 15%, Польщі — 30%, а в США — 10%.[18]

Маяки.jpg

Відповідно до існуючих міжнародних норм, країни де більше половини доходу витрачається на продукти харчування віднесені до числа «бідних».[18]

У теперішній час у розвинених країнах не мала частина населення сільської місцевості працює у третинному і вторинному секторах економіки.

В Україні, плоди індустріалізації в села так і не прийшли: в обробітку землі широко практикується важка ручна праця, використання тяглових тварин, урожайність харчових культур значно нижча за урожайність в технологічно розвинених країнах (наприклад, урожайність картоплі, зернових), технології і інновації в сільське домашнє господарство так і не прийшли, на відміну від Данії, національна економіка якої значною мірою опирається на високотехнологічне сільське господарство і сімейну ферму.

В Україні відбувається обезлюднення сільської місцевості, зняття з обліку незаселених поселень і як наслідок деградація сільської поселенської мережі. Станом на 2008 рік майже зникла десята частина сільських поселень в Україні.[19] Темпи природного скорочення населення на селі значно вищі, ніж у середньому по Україні та міського населення.[19]

У середньому на три села припадає одна сільська рада.[19]

Причинами зниження життєвого рівня сільського населення, насамперед, є зниження реальних доходів, які не забезпечують відтворення робочої сили, незадовільне забезпечення соціальними послугами, особливо низький рівень надання медичних послуг. Система адміністративно-територіального устрою, яка дісталася Україні у спадок від колишнього СРСР, характеризується високим ступенем централізації влади по вертикалі, що обумовлює низьку ефективність діяльності органів місцевого самоврядування, яка, значною мірою, обумовлена недостатнім рівнем бюджетного фінансування та відсутністю механізму трансферу фінансових ресурсів на рівень територіальних громад.[20]

Станом на 2008 рік в промислових регіонах (Запорізька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська області), незважаючи на складний екологічний стан, де рівень заробітної плати в сільському господарстві значно вищий від західних та північних областей України, розрив між народжуваністю і смертністю нижчий.[19]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін.— К.: Наук. думка, 1983 — (Словники України). ISBN 966-00-0816-3 Т.5: Р-Т Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 704с. — ISBN 966-00-0785-X (сторінка: 210)
  2. Англо-український словник: У 2 т. — Близько 120 000 слів / Склав М. І. Балла. — К.: Освіта, 1996. — Т.2 — 712 с. ISBN 5-330-03081-1 (сторінка: 636)
  3. Salmonsens Konversationsleksikon; opslag: by
  4. Danmarks Statistik, Varedeklaration: Byopgørelsen pr. 1. januar
  5. Brian R. MacKenzie, Maibritt Bager, Henn Ojaveer, Kenneth Awebro, Ulla Heino, Poul Holm, Aadu Must: "Multi-decadal scale variability in the eastern Baltic cod fishery 1550–1860. Evidence and causes" ( Fisheries Research 87 , 2007, s. 106–119)
  6. Kamińska K. Lokacje miast na prawie magdeburskim na ziemiach polskich do 1370 r. : studium historycznoprawne / Krystyna Kamińska. — Toruń : UMK, 1990. — 235 s. (с.: 142)
  7. а б в М. Кобилецький. Функції та повноваження міських рад у містах України за Магдебурзьким правом // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2012, Вип. 55
  8. Сайт Українська правда: Щотижня в Україні зникає одне село
  9. Річард Абельс. «Феодалізм»
  10. Вітенко М. Д. Польське велике землеволодіння в Галичині (кін. ХІХ — поч. ХХ ст.) / Наукове видання Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008, Вип. XIV.
  11. а б Віталій Нечитайло Селянство як фактор континуїтету матеріальної і духовної культури народу / Науковий журнал Психологія і суспільство, 2010, № 4. ISSN: 1810–2131
  12. а б в г д е ж и Микола Лазарович Українське село в кривавих жорнах комунізму: прелюдія до геноциду / Науковий журнал Психологія і суспільство, 2011, № 1. ISSN:1810-2131
  13. Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
  14. а б Капустян Г. Українське село в умовах радянського політичного режиму 1920-х років: історіографічний огляд / Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету: Збірник наукових праць, ISSN: 2076-8982, 2002, Вип. XV.
  15. . Шанин Т. Перспективы исследования крестьянства и проблема восприятия параллельности общественных форм // Крестьяноведение: Теория. История. Современность. Ежегодник. 1996 / Под ред. В. Данилова, Т. Шанина. — М., 1996. (сторінка: 14)
  16. «Княжна» (Поема) / Т. Г. Шевченко Друга половина 1847, Орська кріпость (текст на сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського)
  17. а б Петро Іванишин Село як матриця українського тут-буття / Науковий журнал Психологія і суспільство, 2010, № 4. ISSN: 1810–2131
  18. а б Панченко П. П. Рец. на кн.: Українське село у спектрі наукового осмислення / М. М. Ігнатенко; Кримський гуманітарний ун-т. — Ялта : Обл. вид., 2009. // Електронне наукове фахове виданняІсторія науки і біографістика 2009 — N 4
  19. а б в г Комарніцька О. П. З історії державного забезпечення продовольчої безпеки в США та Україні // Історія науки і біографістика. — 2008, N 4
  20. Верещук І. А. Особливості територіальної організації влади Львівської області // Економічний часопис-XXI Науковий журнал. — ХХІ № 9-10 2011

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Географічна енциклопедія України. — Т. 3. — К., 1993. — С. 173.
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.

Посилання[ред.ред. код]