Когерер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Коге́рер - (англ. coherer, від лат. cohaereo – зв’язуюсь) прилад, який застосовували в перших радіоприймачах як детектор.

Когерер в сучасному розумінні - це активний елемент, резистор, опір якого за командами керування приймає тільки крайні значення. Такий елемент в радіотехніці називається ключем. На відміну від звичайного ключа з одним входом управління, для зміни стану когерера використовуються два входи управління з сигналами різної фізичної природи: для виконання команди «ВКЛ» потрібно подати електричний імпульс енергії на висновки когерера, а для виконання команди «ВИМК» потрібен механічний удар по його корпусу. Такий ключ називається ключем із засувкою. З його допомогою можна фіксувати миттєвий електричний імпульс, не побоюючись пропустити цю подію. У перших приймачах пачок радіоімпульсів, відповідних по тривалості точкам і тире коду Морзе, використовувалися обидва входи управління цього електромеханічного ключа. У сучасному приймачі функцію когерера як перетворювача частоти сигналу виконує сукупність двох елементів: звичайного ключа і конденсатора, які утворюють пристрій вибірки - зберігання (ПВЗ) миттєвого значення вхідного сигналу.

Історія[ред.ред. код]

Когерер був винайдений Едвардом Бранлі в 1890 р. і представляв собою скляну трубку , наповнену металевою тирсою, яка могла різко і набагато (в кілька сотень разів) міняти свою провідність під впливом радіосигналу. Сигнал викликав проскакування безлічі іскор між частинками тирси. Іскри руйнували шар оксиду на їх поверхні, і вони «сплавлялися» одна з одною. Для приведення «трубки Бранлі» в первинний стан для детектування нової хвилі її потрібно було струснути, щоб порушити контакт між частинками. У 1894 р. цей пристрій було вдосконалено Олівером Лоджем, який і дав йому назву «когерер». Лодж приставив до «трубки Бранлі» «переривач» (тремблер) у вигляді ударника з годинниковим механізмом, який через рівні проміжки часу вдаряв по когереру, відновлюючи його провідність. Олександр Степанович Попов використовував когерер у своєму першому радіоприймачі («грозовідмітнику»), в якому удосконалив конструкцію, ввівши в схему автоматичний зворотний зв'язок : від радіосигналу спрацьовувало реле, яке включало дзвінок, і одночасно спрацьовував ударник, що ударяв по скляній трубці з тирсою. Потім Марконі застосував вакуумний когерер. У схемі радіоприймача Марконі когерер використовувався як пробійний конденсатор. За наявності радіохвилі в коливальному контурі на пробійному конденсаторі з'являлася резонансна напруга, яка при досягненні відносно великої величини пробивала тонкі плівки окислів. Пробійний конденсатор починав проводити електричний струм, який включав електромагніт реле релейного підсилювача , вихідні контакти реле релейного підсилювача включали електромагніт реєстратора радіохвиль. У 1899 р. сер Джагдіш Чандра Боше (Jagadish Chandra Bose) створив ртутний когерер, який вже не потребував струшування.

Див. також[ред.ред. код]