Конкістадор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятник конкістадору в Сан-Антоніо
Битва конкістадорів з індіанцями інка

Конкістадори (conquestadoro, від conquest — завойовувати, підкоряти) — учасники іспанських загарбницьких походів — конкісти, які у XVI столітті вирушали до Америки після її відкриття з метою загарбання цих земель і поневолення місцевого населення. Порівняй: Реконкіста.

Образ[ред.ред. код]

Як правило, конкістадорами були збіднілі іспанські лицарі (тобто ідальго і кабальєро). Сучасна історична наука називає такі основні аспекти їхнього виникнення : закінчення Реконкісти, політичні та економічні устремління іспанської корони (пізній період Конкісти), зубожіння дворянства і, головне, відкриття нових земель, які потребували освоєння.

Важливу роль відіграло те, що далеко від Європи іспанець ставав вільним як від королівської влади (наприклад, ситуація з виплатами на користь корони на початку XVI ст.), так і від церковної. Однією з їхніх цілей був пошук і захоплення нових земель і багатств у незнаному світі. Конкістадори провели чимало експедицій і походів на території Нового Світу. Фінансування провадилося зазвичай власним коштом кабальєрос практично без допомоги, а часто-густо і наперекір амбіціям іспанського королівського двору.

Головною перевагою була наявність закутої у броню лицарської кавалерії та вогнепальна зброя, що сприяли конкістадорам успішно нападати на індіанські поселення, причому місцеве населення зазнавало панічного страху, побачивши коней і вершників, вважаючи останніх узагалі єдиним цілим єством. Завойовницькі походи іспанських конкістадорів охоплювали кампанії у Ґватемалі, Перу, Тауантінсуйу, Колумбії, Чилі, Гондурасі і на узбережжі Тихого океану.

До числа найвідоміших ватажків конкістадорів відносять Ернана Кортеса (Мексика), Франсіско де Монтехо (Юкатан у цілому), Франсіско Пісарро (Тауантінсуйу), Дієґо де Альмаґро (Панамський перешийок, Перу і Чилі), Васко Нуньєса де Бальбоа (Тихоокеанське узбережжя Південної Америки), Дієґо Веласкеса де Куельяра, Педро де Вальдівію, Педро Альварадо, Ґонсало.

Багато конкістадорів, як рядових солдатів, так і командирів загонів було нагороджено згодом різними королівськими дарами(титули, землі). Наприклад, маркіза Кортеса удостоїли всякими привілеями щодо податків та управління колоніями. До того всього поселенці набували у власність маєтки, в яких нащадки конкістадорів жили майже незалежними володарями, формально визнаючи владу віце-короля або генерал-капітана.

З часу Філіпа III (1598-1621) ця землевласницька аристократія Америки, так само як і корінні обивателі численних міст і муніципалітетів (Cabildos), стала зазнавати постійного гніту: перш за все шанували вихідців зі Старого Світу, що народилися в Іспанії (Chapetones). Ця система стосовно до найвпливовішої частини креолів супроводжувалася насильствами з боку влади. Призвела на початку XIX століття до відторгнення від Іспанії її багатих колоній. Прадавні прізвища конкістадорів висунули при цьому багато вождів, які керували боротьбою з метрополією.

Образ конкістадора у літературі[ред.ред. код]

В історичній і художній літературі за період вивчення даного явища склалися два протилежні погляди. Перша думка висвітлює образ конкістадора як солдата із християнськими переконаннями і спритного місіонера; просвітником «диких» народів, що знайомить їх із винаходами європейської цивілізації. Колись навіть існувала позиція щодо несхвалення людської сутності місцевого населення (суперечка Лас Касаса із Сепульведа). Друга думка, навпаки, демонструє лиху вдачу конкістадорів, які ладні жорстоко вбивати, трощити майно і зухвало грабувати. Однак ані перший, ані другий погляд, на жаль, не є обґрунтованими, хоча є певні арґументи щодо них. Адже з-поміж усіх людей, що кинулися на освоєння нових територій, траплялися всякі типи: і брутальні покидьки, і грабіжники, і справжні християни, і ревні альтруїсти.