Чилі

	Республіка Чилі; República de Chile
Прапор	Герб
	Девіз: «Por la Razón o la Fuerza»; «Через вмови чи силу»
	Гімн: Himno Nacional de Chile
Столиця; (та найбільше місто)	Сантьяго; 33°26′ пд. ш. 70°40′ зх. д. / 33.433333° пд. ш. 70.666667° зх. д. (G)
Офіційні мови	іспанська мова
Державний устрій	Конституційна республіка
- Президент	Себастьян Піньєра
Незалежність
- від Іспанії	12 лютого 1818
- визнана	25 квітня 1844
Площа
- Загалом	756 950 км² (38)
- Води (%)	1,07
Населення
- оцінка 2006 р.	16 432 674 (60)
- перепис 2002 р.	15 116 435
- Густота	21/км² (184)
ВВП (ПКС)	2006 р., оцінка
- Повний	$203 мільярдів (46)
- На душу населення	$12 600 (57)
ІРЛП (2004)	0,859 (high) (38)
Валюта	Чилійський песо (CLP)
Часовий пояс	(UTC-4)
- Літній час	(UTC-3)
Домен інтернету	.cl
Телефонний код	+56

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Мапа Чилі.

Чилі, Республіка Чилі (ісп. Chile) — країна в Південній Америці. Межує на півночі з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд розташовані Болівія і Аргентина. Через Магелланову протоку Чилі має вихід у Атлантичний океан. Чилі належать також декілька невеликих островів в Тихому океані: острів Пасхи, острови Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, група островів Хуан-Фернандес, а також острови Дієго-Рамірес біля мису Горн.

[ред.] Коротка інформація

Столиця — Сантьяго де Чилі.

Площа 756950 кв. км.

Населення 16,800 млн чол. (2008).

Офіційна мова — іспанська.

Грошова одиниця — чилійське песо.

Глава держави й уряду — Себастьян Піньєра з 2010 року;

Політична система — демократична республіка, що розвивається;

Експорт: мідь (найбільший експортер у світі), залізо, молібден (другий світовий експортер), нітрати, пульпа і папір, сталеві вироби, рибні продукти, фрукти;

Рельєф: уздовж західного кордону - гори Анди, на півночі пустеля Атакама, ліси на півдні, території Східного острова, островів Хуана Фернандеса, частина Вогненної землі, частина Антарктиди.

[ред.] Історія

Детальніше: Історія Чилі

Незалежність від Іспанії отримана в 1818. Інтенсивна програма націоналізації і соціальних реформ, почата президентом Сальвадор Альєнде в 1970, призвела до військової хунти генерала Піночета в 1973. У 1989 Піночет погодився на проведення конституційних змін і багатопартійної системи; Патрісіо Аілвін став главою держави й уряду в 1990.

Зараз в країні — перша в історії жінка-Президент, пані Мішель Бачелет.

Історична хроніка:
XV ст. — північ країни входила в територію імперії інків.
1520 р. — першим із європейців береги Чилі відвідав Ф.Магеллан, здійснюючи своє навколосвітнє плавання.
1535 р. — початок іспанського завоювання країни.
1541 р. — іспанці заснували м. Сантьяго.
1550-ті рр. — територія Чилі включена до складу віце-королівства Перу.
1778 р. — Чилі — самостійне генерал-капітанство.
1810 — 1818 рр. — національно-визвольна боротьба проти іспанців.
12 лютого 1818 р. — проголошення незалежності країни.
1879 — 1883 рр. — війна проти Перу й Болівії розширила територію Чилі на півночі.
1945 р. — оголошено війну Німеччині та Японії.
1970 р. — перемога на виборах лівих сил. Президент — С.Альєнде.
1973 р. — воєнний переворот, убивство президента і встановлення диктатури генерала Піночета.
1989 р. — повернення країни до демократії.

Історія Чилі починається з часів заселення регіону близько 13 000 років тому. У ХVI столітті почалося завоювання й підкорення територій нинішнього Чилі іспанськими конкістадорами, у XIX ст. чилійський народ завоював незалежність від колоніальної влади. Подальший розвиток Чилі аж до Другої світової війни зумовлювався спочатку видобутком селітри й дещо пізніше міді. Велика наявність корисних копалин призвела до значного економічного зростання Чилі, але також і до сильної залежності від сусідніх держав і навіть до воєн з ними. Після столітнього керівництва християнсько-демократичних сил у країні в 1970 році в Чилі прийшов до влади президент-соціаліст Сальвадор Альєнде. Путч генерала Августо Піночета 11 вересня 1973 року поклав початок 17-річній диктатурі в країні та призвів до радикальних ринкових реформ в економіці. Починаючи з 1988 року Чилі стає на демократичний шлях розвитку.

[ред.] Адміністративний поділ

Детальніше: Адміністративний поділ Чилі

Чилі поділяється на 15 регіонів, кожен з яких управляється спеціальним керівником, що назначається президентом. Кожен регіон поділяється на провінції, управителі яких також назначаються президентом. Кожна провінція ділиться на комуни — адміністративні одиниці третього рівня, що управляються спеціальними органами самоврядування — муніципалітети, керівників якого вибирає місцеве населення на 4 роки.

[ред.] Природа

Детальніше: Географія Чилі

Льодовик на півдні Чилі

Територія Чилі витягнута вздовж узбережжя Тихого океану на 4300 км і зайнята більшою частиною хребтами Анд (вис. до 6880 м), між якими лежить Поздовжня долина — головний економічний район країни. Багато вулканів, часті землетруси. Клімат — від тропічного пустельного на півночі до помірно-океанічного на півдні. На півночі — пустеля Атакама.

Чилі має три географічних і кліматичних області. Північна пустеля і холодний південь країни досі повністю не освоєні, тоді як волога (субгумідна) область Середнього Чилі являє собою найбільш розвинену в господарському відношенні територію, на якій зосереджено приблизно 75% населення країни.

Див. також Геологія Чилі, Географія Чилі.

[ред.] Населення

Детальніше: Населення Чилі

У 2009 році чисельність населення Чилі склала 16,970,000 осіб, з яких близько 8.8 мільйонів або 52,7% — це білі європейці,^[1] а 44% — це метиси.^[1] В інших джерелах йдеться про те, що чисельність білих людей зросте з 64% до 90% чилійського населення.^[2]^[3] Різноманітні хвилі імігрантів до Чилі складались з іспанців, ітілійців, ірландців, французів, греків, німців, англійців, шотландців, хорват та палестинців.

За даними перепису 2002 р., 3,2% населення Чилі склали індіанці.^[1]

[ред.] Економіка

Детальніше: Економіка Чилі

Чилі — відносно розвинена країна Південної Америки. Найбільш розвинений автомобільний, морський, залізничний транспорт. Зовнішньоторгівельний оборот забезпечується на 90% морським транспортом. Порти: Сан-Вісенте, Уаско, Гуаякан, Вальпараїсо, Токопілья, Кальдера.

Система залізниць Чилі, довжина якої складає 6300 км, є однією з кращих у Латинській Америці. Ця залізнична мережа простягнулася від м. Пісагуа в пустелі Атакама до Пуерто-Монта на півдні країни з відгалуженнями в усі найважливіші порти. Окрема гілка йде в Аргентину і через м. Мендоса продовжується до Буенос-Айреса. Від Аріки й Антофагасти залізниця йде до Ла-Паса (Болівія). Лінія між Антофагастою і м. Сальта (Аргентина) перетинає Анди на висоті 4500 м.

З 79 600 км автомобільних доріг 9580 км асфальтовані, найсучасніші шосейні дороги прокладені в Подовжній долині в районі Сантьяго. Одна ділянка Панамериканського шосе долиною 3900 км йде в північному напрямку і з'єднує Сантьяго з Лімою (Перу), інша — довжиною 1450 км — йде на схід від Сантьяго до Буенос-Айреса, ще одна — довжиною 2250 км — на південь до Пунта-Аренаса.

Торговий флот Чилі — один з найстарших і п'ятий по величині в Латинській Америці. Чилійська пароплавна компанія «Компанья судамерикана де вапорес». Внутрішні і міжнародні авіалінії зв'язують Чилі з іншими державами, уся територія країни обслуговується рейсами місцевих авіакомпаній.

З 1973 р. в економіці країни суттєво збільшилася роль іноземного капіталу. Бл. 80% американських інвестицій вкладені у гірничу промисловість.

У 1990-і роки середній річний приріст чилійської економіки становив 7%, що було найвищим показником серед країн Західної півкулі. У середині 1990-х років рівень інфляції і безробіття не перевищував декількох процентів. Скоротився обсяг зовнішнього боргу, бюджет виконувався з перевищенням прибутків над витратами, обсяг заощаджень досяг найвищого рівня за всю історію країни. У результаті в 1997 Чилі мала найвищий кредитний рейтинг серед країн Латинської Америки з обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) 77,1 млрд дол. (5280 дол. на душу населення), показником реального річного приросту 7,1% і рівнем інфляції менше за 6%. Розподіл по статтях ВВП у 1992 показує значні зміни в економіці Чилі. У порівнянні з кінцем 1960-х і початком 1970-х років частка продукції гірничодобувної промисловості залишилася приблизно на колишньому рівні (61%), частка продукції мідної промисловості зменшилася. Помітно знизився внесок сектора обробної промисловості — з 25% до 21%, тоді як внесок сільського господарства, тваринництва і лісового господарства трохи зріс — з 7,4% до 7,9%. Частка будівельної промисловості знизилася з 7,7% до 6%, а частка сфери обслуговування (включаючи банки) зросла з 26% до 29,1%. З кінця 1980-х років стали швидко рости доходи від рибного лову і туризму. Приплив прямих іноземних інвестицій продовжувався, і тільки за 1996 він зріс на 46%. Найбільша частина цих нових капіталовкладень (51%) припадала на сферу обслуговування, на частку гірничодобувної промисловості 19%, що обробної — 18%. Частка американських капіталовкладень за період з 1974 по 1996 складала бл. 40% від їхнього загального обсягу, у 1996 досягла майже 49%. Уряд в 1997 сприяв приватизації і передачі в концесію автострад і платних автомобільних доріг, морський порт і аеропортів, водогосподарчих об'єктів і пасажирських залізничних перевезень. Структура паливно-енергетичного балансу в 90-х рр. ХХ ст.: вугілля — 17%, нафта — 61%, газ — 11, гідроресурси — 11%.

Див. також Корисні копалини Чилі, Історія освоєння мінеральних ресурсів Чилі, Гірнича промисловість Чилі.

[ред.] Культура

Не можна сказати, що побут індіанців не зазнав ніяких змін за останні століття. У традиційних будинках з соломи «руку», ясна річ, давно не живуть. Будують їх тільки, щоб показувати приїжджим.Мапуче їдять практично те ж, що й ми, — хліб, картоплю і яловичину. А от замість чаю п'ють напій, який робиться з пшениці, зеленого гороху і картоплі, який називається Муда. Після обіду гостей розважають казками. У цих місцях сезон дощів триває п'ять місяців на рік, з квітня по серпень. Тому гарний оповідач дуже цінується — він допомагає боротися з вимушеним неробством. Казки у мапуче, треба сказати, досить жорстокі. В одній з них йдеться про ворону, яка запросила тюленя в гості. Тюлень приплив чомусь в човні і довірливо вийшов на берег. Тут ворона з родичами на нього накинулися і з'їли бідолаху. Ось, власне, і все. Мапуче поки не обзавелися фольклорним ансамблем. Народні пісні й танці виконували і виконують не професіонали, а звичайні мешканці села. Діти показують танець «чойкі» — це сцени з життя птахів. Національна гра мапуче називається «палин». Вона трохи схожа на хокей з м'ячем, але має декілька відмінностей. Як м'ячі використовують кульку, зроблений з кінської шкіри. Поле досить вузьке — всього сім метрів. Зате дуже довге −140 метрів. Зустрічі влаштовуються між сусідніми селами. Перемагає команда, яка заб'є чотири голи поспіль. Якщо самі пропустили м'яч — всі попередні очки згоряють. Тому матч може тривати кілька днів. Як давно з'явився «палин», індіанці не знають. Кажуть, був завжди. У всякому випадку, задовго до приходу європейців з їх футболом …

[ред.] Національна кухня

Чилійці полюбляють також м'ясо та птицю. Одна з традиційних страв — «касуела де аве» — суп з курки з різноманітними спеціями, картоплею та локшиною. А «куранто», розповсюджене на півдні країни та на о. Пасхи, можна умовно назвати різновидом шашлику — земляним шашликом (м'ясо закопується в землю, а над ним запалюється багаття). Популярні «емпанадас» — пиріжки з найрізноманітнішими начинками: з м'ясом, оливками або тунцем. Ще одна традиційна страва — суп з морських їжаків. Попри те, що про його смакові якості можна сперечатися, ця багата на йод страва дуже популярна серед чилійців.