Реконкіста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

   Після взяття Барселони франками (750-801)
   Перед розпадом Кордовського халіфату (801-1031)
   Після перемоги альморавідів в Сарагосі (1031-1086)
   Перед битвою в Ла Навас Де Толоса (1086-1212)
   При Альфонсо Х Кастильському (1212-1266)
   Після падіння Гранади (1266-1492)

]]

Реконкіста (від ісп. Reconquista — «відвоювання») — процес завоювання християнськими феодалами (іспанськими, каталонськими, арагонськими, португальськими) території арабських еміратів Піренейського півострова, що були утворені часу ісламо-арабської експансії шляхом захоплення королівства вестготів. З цього грунту часто в іспанській публіцистиці та історичній літературі часто зветься «так звана Реконкіста».

Початком Реконкісти вважаються християнські заворушення проти влади мусульман в Астурії) в 718 році, а кінцем — падіння останнього арабського емірату Гранада в 1492 р.

Саме поняття «Реконкіста» в Середніх Віках на Піренейському півострові не вживалося. Вперше воно з'явилося у французьких дослідженнях Нового Часу і звідти перекочувало в Іспанську історіографію. Саме поняття несе ідеологічну конотацію, оскільки у контексті має метою легітимізацію християнської експансії на Південному Заході Європи, яка в дійсності легитимною не була.

Етно-соціальні групи населення Піренейського півострову в ході Реконкісти[ред.ред. код]

  • Маври — категорія, що включає як власне африканських мусульман (переважно арабів), що складали достатньо малочисельну (1-3%) і високо привілейовану еліту халіфату; так і берберів, що виконували роль найманців в армії та дрібних чиновників мусульманського державного апарату, які розмовляли берберською мовою і використовували арабську в офіційному оточенні (5%-10%)
  • Мувалади — християни романського походження, які прийняли іслам та практично повністю злилися з мусульманами (5%)
  • Мудехари — мусульманські селяни і ремісники, які залишилися у захоплених християнами землях.
  • Ренегати — колишні християни, які досить недавно прийняли іслам і воювали на боці мусульман
  • Мориски — мусульманські селяни і ремісники, які добровільно або насильницьки перейшли в християнство у контрольованих християнами землях
  • Сефарди — групи романомовних євреїв Піренейського півострова
  • Марани — групи романомовних євреїв Піренейського півострова, які перейшли в християнство
  • Мосараби — групи романомовних християн європейського походження, які проживали на контрольованих мусульманами землях.
  • Християни — групи романомовних християн-католиків європейського походження, які домінували на півночі країни.
  • Споконвічні християни — привілейовані групи романомовних спадкових християн-католиків, починаючи з останнього етапу Реконкісти.
Іспанія в 1031р

Хронологія[ред.ред. код]

Перша хвиля завоювання Іберійського півострова (арабами і берберами). 710724 роки[ред.ред. код]
  • 710 : Агіла, син Вітиці, зміщений із трону Родеріхом, просить допомоги в арабського губернатора Іфрікії Муси ібн Нусіяра. Висадка 400 берберів на європейському березі Гібралтарської протоки. Проводиться підготовча експедиція для вибору місця майбутнього вторгнення. Загоном арабів командував Тариф ібн Маллука.
  • 711, Квітень : Тарік бен Зіяд, вільновідпущенник губернатора Іфрікії Муси ібн Нусіяра, виходить з Танжера на чолі армії в 7000 чоловік (майже всі бербери і близько 300 арабів), до яких незабаром приєднується інший загін чисельністю 5000. Для висадки на півострів араби використовують кораблі графа дона Хуліана (губернатор Сеути). Тарік висаджується в Гібралтарі, де розбиває табір і засновує невелику фортецю, яку планує зробити опорним пунктом (сучасний Альхесірас). Війська синів Вітиці і деякі готські дворяни приєднуються до армії Таріка і починають рух до Толедо.
  • 711, Травень : Памплона. Король Родеріх одержує звістку про висадку військ Таріка; війська, що придушують повстання басків, негайно відзиваються, і вестготська армія починає швидко просуватися на південь назустріч мусульманам.
  • 711, Липень : Гвадалетта . Війська Родеріха зіштовхуються з армією Таріка. Фланги армії вестготів були довірені Оппе і Сісіберту, братам Вітиці, що залишають короля під час бою. Через тиждень безперервних сутичок, вестготська армія рятується безладною втечею. Король Родеріх зникає (можливо, тоне).
  • 713 : Оріуела. «Угода Теодоміро». Готський дворянин Теодоміро, правитель області на південному-сході Іспанії (навколо сучасного Аліканте), домовляється з Абд аль-Азізом. У договорі, що вони підписують, Теодоміро приймає владу і захист нових правителів з відповідним податковим зобов'язанням, а також з умовою, що і йому і його людям гарантується вільне сповідання християнства. Договір поширюється на сім міст і завершується уточненням цифр оподаткування. Також уточнюється, що Теодоміро «не дасть притулку ні втікачам, ні ворогам». Угоди подібні до цієї підписуються по всій країні.
  • 714717 : Завоювання Португалії і південного сходу Іспанії. Муса ібн Нусіяр без бою входить у Сарагосу. При невідомих обставинах Агіла II відрікається від вестготскої корони. Новим правителем вільних вестготів стає граф Ардо. Мусульманам здаються останні міста перед Піренейськими горами.
  • 718 : Астурія. Збори астурійских вождів і вестготської знаті вибирають своїм лідером готського феодала Пелайо. Покладено початок об'єднанню антимусульманських сил. Зниження оподатковування і припинення міжусобиці перетворило мусульман у визволителів. Населення з радістю приймає арабів. Церква байдуже відноситься до завойовників, оскільки араби спочатку зберігають церковні привілеї.
  • 720724 : Місто Нарбонн захоплене мусульманами. Ардо убитий. Кайруанські араби підкорюють острів Сардинія. Ібіца захоплена арабами. Завойовники контролюють весь Іберійський півострів за винятком вузької смуги гірського узбережжя на півночі.
Боротьба іспанських феодалів з Кордовським еміратом (халіфатом). 7251085 роки[ред.ред. код]
  • 750 : Дамаск. Аббасиди вирізують Омейядів. Онук халіфа Хішама, Абдеррахман, тікає в Іфрікію. Юсуф Фіхрі в Андалусії підтримує Аббасидів. Шейхи аравійського племені корейшитів пропонують Абдеррахману Бен Моавія стати на чолі Андалусії, обіцяючи підтримку єменців. Тріумфальний вхід Абдеррахмана І в Севілью. Абдеррахман І після нетривалої боротьби з еміром Юсуфом Фіхрі, займає Кордову і 15 травня 756 року проголошує себе незалежним еміром. Засновано династію, що буде правити Андалусією до 1031 року.
  • 778 : Невдалий наступ Карла Великого на Сарагосу. 15 серпня на перевалі Ронсеваль ар'єргард армії Карла Великого, що вертався у Францію, зазнав поразки від басків, які направили лавину каменів проти загону; загинуло багато франків, серед загиблих — легендарний граф Роланд.
  • 813 : Галісія. Самітник на ім'я Пелайо відкриває біля Ірії Флавії багате поховання римської епохи. Єпископ Теодоміро встановлює, що це — останки апостола Святого Якова (Сантьяго). Поклоніння мощам Святого Якова — важливий епізод Реконкісти, що додасть наснаги християнам у війні проти мусульман.
  • 16 січня 929 : Абдеррахман ІІІ оголошує себе Принцом Віруючих і Захисником Віри й розриває формальну залежність від Багдада. Починається новий етап в історії Андалусії: Кордовский Халіфат. Однією з причин, які спонукали Абдеррахмана ІІІ до цього рішення, було бажання Фатимідів півночі Африки приєднати Андалусію до своєї держави.
  • 939 : «Кампанія всемогутності»: 100000 мусульманських солдатів відправляються в похід на Леон. 6 серпня відбувся бій у Симанкаса — Альхангеди. Християни Раміро ІІ зненацька атакують мусульман і змушують їх відступати долиною, де лицарська кіннота влаштовує справжнє побоїще військам халіфа.
  • 11 серпня 997 : Сантьяго-де-Компостела було завойоване Аль-Мансуром, що зруйнував усе на своєму шляху, починаючи з Візеу. Кавалерія зробила рейд по суші, а піхота була перекинута морем із Сетубала в Опорто. Трофеї кампанії величезні. Це було найбільше приниження, з усіх що зазнавали християни, які були обурені, довідавшись про зруйнування святого місця.
  • 9 серпня 1002 : у Калатаньясорі Аль-Мансур був смертельно поранений у бою з християнами. Це відбулося під час 52-ї експедиції «шаленого Альманзора». За цей час він розгромив усі християнські держави Іспанії, крім Наварри, де правила його теща.
  • 25 травня 1085 : Альфонсо VI захоплює Толедо після довгої облоги. Не тільки одне з найважливіших міст Іспанії, але й усе плоскогір'я переходить під контроль християн. Правитель Севільї аль-Мутамід, правителі Бадахоса і Гранади через втрату Толедо та швидке просування християн просять допомоги в Альморавідів.
Друга хвиля завоювання Іберійського півострова (альморавідами). 1086 — 1145 роки[ред.ред. код]
  • 1086 : Стурбовані успіхами християн, мусульманські правителі Гранади, Севільї і Бадахоса звертаються з проханням про військову допомогу до Альморавидів — об'єднання войовничих племен сахарських берберів, що до XI столітті створили велику імперію, яка простиралася від Сенегалу до Алжиру. Вождем Альморавідів наприкінці XI століття стає видатний полководець Юсуф Ібн-Тешуфин (ібн Ташфин).
  • 1086 : Бій при Салаці. Юсуф розбиває військо Альфонсо VI.
  • 1090 — 1091 : Юсуф скинув андалузьких емірів і проголосив себе верховним правителем.
  • 1094 : Військо легендарного Сіда займає Валенсію, де Сід буде незалежним правителем до своєї смерті.
  • 1111 : Реконкіста «відкочується» назад. Майже вся мусульманська Іспанія підлегла Альморавидам.
  • 1118 : Альфонсо І Арагонский взяв Сарагосу.
  • 1135 : Альфонсо VII Леонский проголошує себе перед лицем загальної небезпеки «імператором всієї Іспанії» (насправді це ще далеко не весь півострів).
  • близько 1140 : Поява іспанського національного епосу «Пісня про Сіда».
Третя хвиля завоювання Іберійського півострова (альмохадами). 1146 — 1269 роки[ред.ред. код]
  • 1151 : Третя й остання хвиля мусульманського вторгнення в Іспанію, здійснена Альмохадами («об'єднані»)- прихильниками особливого вчення усередині ісламу, відомого як «унітаризм». Прояв крайнього ісламського фанатизму. Переслідування християн.
  • 1162 : Альфонсо ІІ Арагонський стає одночасно графом Барселонським. Таким чином, північно-східна частина Іспанії також об'єднана у могутню державу.
  • 1195 : Остання важка поразка християн у ході Реконкісти — бій при Аларкосі. Альмохадські війська напали на християнський табір під час сну.
  • 16 липня 1212 : Кульмінаційний момент Відвоювання. Битва під Лас-Навас-де-Толоса. Об'єднані кастильсько-леонські, наваррські, арагонські, португальські війська громлять мусульманську армію. У бою так само брали участь багато лицарів, що прибули з усіх кінців християнського світу.
  • 1229-1235 : Хайме І Арагонський, Завойовник, відвойовує Балеарські острови.
  • 1238 : Хайме ІІ Арагонський вступає у Валенсію.
  • 12301252 : Правління Фернандо ІІІ Святого, короля Кастилії і Леону. Християнські війська з тріумфом займають головні міста південної Іберії — Кордову, Мурсію, Хаен і Севілью. У руках мусульман залишається лише Гранадський емірат.
Занепад мусульманських держав в Іспанії. Тріумф Реконкісти. 1270 — 1492 роки[ред.ред. код]
  • 1252 — 1284 : Правління в Кастилії Альфонсо X Мудрого. Розквіт наук і мистецтв, завдяки багатовіковому взаємопроникненню релігій і культур. Видання першого «Зводу законів».
  • 1309 : Фернандо IV Кастильский (1295–1312) встановлює християнський прапор на мисі Гібралтар.
  • 1340 : Бій на Ріо-Саладо. Перемога військ Альфонсо XI Кастильского над мусульманами.
  • 1350 : Помирає Альфонсо XI Кастильский, що неодноразово намагався взяти Гранаду.
  • 2 січня 1492 : Падіння Гранади і втеча останнього еміра Боабділа. Фердинанд та Ізабелла відмовляються від титулу монархів трьох релігій і проголошують себе Католицькими королями. Вигнання мусульман і юдеїв з Іспанії.

Значення реконкісти[ред.ред. код]

На відвойованих землях створювалися самостійні держави (інтереси Реконкісти інтенсифікували процеси їхньої централізації й об'єднання). Реконкіста значною мірою визначила своєрідність економічного і політичного розвитку держав Піренейського півострова.

Реконкіста була не тільки низкою військових походів, вона була широким колонізаційним процесом — заселенням і економічним освоєнням спустошених війною земель. Головною рушійною силою Реконкісти були селяни. У початковий період Реконкісти селяни, що осідали на звільнених землях, у своїй більшості домагалися особистої волі. Активну участь у Реконкісті брали міста. Постійна погроза набігів арабів стимулювала утворення селянських (бегетрій) і міських громад. Успішний хід реконкісти сприяв зміцненню в державах королівської влади, що поступово взяла у свої руки (при активній участі світських і духовних феодалів) розподіл відвойованих земель. Зацікавлені в економічному освоєнні цих земель, у воїнах для подальшої боротьби з арабами, королі були змушені надавати новим населеним пунктам, міським і сільським громадам ряд пільг і привілеїв (у тому числі самоврядування). 11-13 ст. — період розквіту міських і сільських громад; у Леоні і Кастилії селянство цього часу залишалося особисто вільним. З витісненням маврів на південь півострова підсилився тиск феодалів на селян, і в ряді держав півострова (але не в Леоні і Кастилії) вже в 13 ст. селяни втратили особисту свободу. З Реконкістою, що велася під гаслом релігійної боротьби з «невірними», пов'язане зростання ідеологічного впливу й економічної могутності католицької церкви в Іспанії і Португалії; духовно-лицарські ордени (Калатрава, Алькантара та ін.) перетворилися у найбільших земельних власників-латифундистів. Реконкіста визначила й інші особливості феодалізму на Іберійському півострові: чисельність шару дрібного лицарства (у ряди якого був відкритий доступ і селянам, і городянам, якщо вони могли спорядити коня); порівняно раннє посилення королівської влади, що диктувалося необхідністю об'єднання сил у боротьбі з зовнішнім ворогом. З реконкістою пов'язаний процес формування народностей — іспанської, каталонської, баскської, галісійської та португальської, становлення їхньої національної культури, національного характеру. Реконкіста знайшла яскраве відображення в іспанській літературі (у героїчному епосі про Сіда, романсеро й інших пам'ятках). Особлива роль Кастилії в Реконкісті позначилася на формуванні національної іспанської мови, в основу якої ліг діалект, що поширювався на звільнених територіях.

Критика поняття «Реконкіста»[ред.ред. код]

Сучасна критика процесу та ідеології Реконкісти знаходить місце як всередині сучасного іспанського суспільства, так і зовні. Внутрішня критика Реконкісти походить з того об'єктивного історичного факту, що іспанські феодали не були прямими або культурними нащадками ні римлян, а ні вестготів. Також культура халіфатів осідлих арабів (землеробство та іригація, розвиток міст, архітектури, науки, медицини, мистецтва, писемності) була значно вищою, ніж у прийшлих християн, які були здебільшого тільки більш агресивними вояками.

Зовнішня критика Реконкісти знаходить місце в ідеології і програмі відвоювання «корінних» арабських земель у християн у таких сучасних екстреміських організацій, як Аль-Каїда.

Виноски[ред.ред. код]

  • Історія в термінах і поняттях: довідник / За загал. ред. Орлової Т.В. – Вишгород, 2014.

Див. також[ред.ред. код]