Реконкіста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Реконкіста (VIII–XV ст.), територія християнських королівств
   Після взяття Барселони франками (750-801)
   Перед розпадом Кордовського халіфату (801-1031)
   Після перемоги альморавідів в Сарагосі (1031-1086)
   Перед битвою в Ла Навас Де Толоса (1086-1212)
   При Альфонсо Х Кастильському (1212-1266)
   Після падіння Гранади (1266-1492)

Реконкіста (від ісп. Reconquista — «відвоювання») — процес завоювання християнськими феодалами (іспанськими, каталонськими, арагонськими, португальськими) території арабських еміратів Піренейського півострова, що були утворені часу ісламо-арабської експансії шляхом захоплення королівства вестготів. Так як ці землі до цього ніколи не належали іспанцям, з цього грунту цей процес в іспанській публіцистиці та історичній літературі часто зветься «так звана Реконкіста».

Початком Реконкісти вважаються християнські заворушення проти влади мусульман в Астурії) в 718 році, а кінцем — падіння останнього арабського емірату Гранада в 1492 р.

Саме поняття Реконкіста в Середніх Віках на Піренейському півострові не вживалося. Вперше воно з'явилося у французьких дослідженнях Нового Часу і звідти перекочувало в Іспанську історіографію. Поняття несе ідеологічну конотацію, оскільки у підтексті має метою легітимізацію християнської експансії на Південному Заході Європи.

Етно-соціальні групи населення Піренейського півострову в ході Реконкісти[ред.ред. код]

  • Маври — категорія, що включає як власне африканських мусульман (переважно арабів), що складали достатньо малочисельну (1-3%) і високо привілейовану еліту халіфату; так і берберів, що виконували роль найманців в армії та дрібних чиновників мусульманського державного апарату, які розмовляли берберською мовою і використовували арабську в офіційному оточенні (5%-10%)
  • Мувалади — християни романського походження, які прийняли іслам та практично повністю злилися з мусульманами (5%)
  • Мудехари — мусульманські селяни і ремісники, які залишилися у захоплених християнами землях.
  • Ренегати — колишні християни, які досить недавно прийняли іслам і воювали на боці мусульман
  • Мориски — мусульманські селяни і ремісники, які добровільно або насильницьки перейшли в християнство у контрольованих християнами землях
  • Сефарди — групи романомовних євреїв Піренейського півострова
  • Марани — групи романомовних євреїв Піренейського півострова, які перейшли в християнство
  • Мосараби — групи романомовних християн європейського походження, які проживали на контрольованих мусульманами землях.
  • Християни — групи романомовних християн-католиків європейського походження, які домінували на півночі країни.
  • Споконвічні християни — привілейовані групи романомовних спадкових християн-католиків, починаючи з останнього етапу Реконкісти.
Іспанія в 1031р

Хронологія[ред.ред. код]

Перша хвиля завоювання Іберійського півострова (арабами і берберами). 710724 роки[ред.ред. код]
  • 710 : Агіла, син Вітиці, зміщений із трону Родеріхом, просить допомоги в арабського губернатора Іфрікії Муси ібн Нусіяра. Висадка 400 берберів на європейському березі Гібралтарської протоки. Проводиться підготовча експедиція для вибору місця майбутнього вторгнення. Загоном арабів командував Тариф ібн Маллука.
  • 711, Квітень : Тарік бен Зіяд, вільновідпущенник губернатора Іфрікії Муси ібн Нусіяра, виходить з Танжера на чолі армії в 7000 чоловік (майже всі бербери і близько 300 арабів), до яких незабаром приєднується інший загін чисельністю 5000. Для висадки на півострів араби використовують кораблі графа дона Хуліана (губернатор Сеути). Тарік висаджується в Гібралтарі, де розбиває табір і засновує невелику фортецю, яку планує зробити опорним пунктом (сучасний Альхесірас). Війська синів Вітиці і деякі готські дворяни приєднуються до армії Таріка і починають рух до Толедо.
  • 711, Травень : Памплона. Король Родеріх одержує звістку про висадку військ Таріка; війська, що придушують повстання басків, негайно відзиваються, і вестготська армія починає швидко просуватися на південь назустріч мусульманам.
  • 711, Липень : Гвадалетта . Війська Родеріха зіштовхуються з армією Таріка. Фланги армії вестготів були довірені Оппе і Сісіберту, братам Вітиці, що залишають короля під час бою. Через тиждень безперервних сутичок, вестготська армія рятується безладною втечею. Король Родеріх зникає (можливо, тоне).
  • 713 : Оріуела. «Угода Теодоміро». Готський дворянин Теодоміро, правитель області на південному-сході Іспанії (навколо сучасного Аліканте), домовляється з Абд аль-Азізом. У договорі, що вони підписують, Теодоміро приймає владу і захист нових правителів з відповідним податковим зобов'язанням, а також з умовою, що і йому і його людям гарантується вільне сповідання християнства. Договір поширюється на сім міст і завершується уточненням цифр оподаткування. Також уточнюється, що Теодоміро «не дасть притулку ні втікачам, ні ворогам». Угоди подібні до цієї підписуються по всій країні.
  • 714717 : Завоювання Португалії і південного сходу Іспанії. Муса ібн Нусіяр без бою входить у Сарагосу. При невідомих обставинах Агіла II відрікається від вестготскої корони. Новим правителем вільних вестготів стає граф Ардо. Мусульманам здаються останні міста перед Піренейськими горами.
  • 718 : Астурія. Збори астурійских вождів і вестготської знаті вибирають своїм лідером готського феодала Пелайо. Покладено початок об'єднанню антимусульманських сил. Зниження оподатковування і припинення міжусобиці перетворило мусульман у визволителів. Населення з радістю приймає арабів. Церква байдуже відноситься до завойовників, оскільки араби спочатку зберігають церковні привілеї.
  • 720724 : Місто Нарбонн захоплене мусульманами. Ардо убитий. Кайруанські араби підкорюють острів Сардинія. Ібіца захоплена арабами. Завойовники контролюють весь Іберійський півострів за винятком вузької смуги гірського узбережжя на півночі.
Боротьба іспанських феодалів з Кордовським еміратом (халіфатом). 7251085 роки[ред.ред. код]
  • 750 : Дамаск. Аббасиди вирізують Омейядів. Онук халіфа Хішама, Абдеррахман, тікає в Іфрікію. Юсуф Фіхрі в Андалусії підтримує Аббасидів. Шейхи аравійського племені корейшитів пропонують Абдеррахману Бен Моавія стати на чолі Андалусії, обіцяючи підтримку єменців. Тріумфальний вхід Абдеррахмана І в Севілью. Абдеррахман І після нетривалої боротьби з еміром Юсуфом Фіхрі, займає Кордову і 15 травня 756 року проголошує себе незалежним еміром. Засновано династію, що буде правити Андалусією до 1031 року.
  • 778 : Невдалий наступ Карла Великого на Сарагосу. 15 серпня на перевалі Ронсеваль ар'єргард армії Карла Великого, що вертався у Францію, зазнав поразки від басків, які направили лавину каменів проти загону; загинуло багато франків, серед загиблих — легендарний граф Роланд.
  • 813 : Галісія. Самітник на ім'я Пелайо відкриває біля Ірії Флавії багате поховання римської епохи. Єпископ Теодоміро встановлює, що це — останки апостола Святого Якова (Сантьяго). Поклоніння мощам Святого Якова — важливий епізод Реконкісти, що додасть наснаги християнам у війні проти мусульман.
  • 16 січня 929 : Абдеррахман ІІІ оголошує себе Принцом Віруючих і Захисником Віри й розриває формальну залежність від Багдада. Починається новий етап в історії Андалусії: Кордовский Халіфат. Однією з причин, які спонукали Абдеррахмана ІІІ до цього рішення, було бажання Фатимідів півночі Африки приєднати Андалусію до своєї держави.
  • 939 : «Кампанія всемогутності»: 100000 мусульманських солдатів відправляються в похід на Леон. 6 серпня відбувся бій у Симанкаса — Альхангеди. Християни Раміро ІІ зненацька атакують мусульман і змушують їх відступати долиною, де лицарська кіннота влаштовує справжнє побоїще військам халіфа.
  • 11 серпня 997 : Сантьяго-де-Компостела було завойоване Аль-Мансуром, що зруйнував усе на своєму шляху, починаючи з Візеу. Кавалерія зробила рейд по суші, а піхота була перекинута морем із Сетубала в Опорто. Трофеї кампанії величезні. Це було найбільше приниження, з усіх що зазнавали християни, які були обурені, довідавшись про зруйнування святого місця.
  • 9 серпня 1002 : у Калатаньясорі Аль-Мансур був смертельно поранений у бою з християнами. Це відбулося під час 52-ї експедиції «шаленого Альманзора». За цей час він розгромив усі християнські держави Іспанії, крім Наварри, де правила його теща.
  • 25 травня 1085 : Альфонсо VI захоплює Толедо після довгої облоги. Не тільки одне з найважливіших міст Іспанії, але й усе плоскогір'я переходить під контроль християн. Правитель Севільї аль-Мутамід, правителі Бадахоса і Гранади через втрату Толедо та швидке просування християн просять допомоги в Альморавідів.
Друга хвиля завоювання Іберійського півострова (альморавідами). 1086 — 1145 роки[ред.ред. код]
  • 1086 : Стурбовані успіхами християн, мусульманські правителі Гранади, Севільї і Бадахоса звертаються з проханням про військову допомогу до Альморавидів — об'єднання войовничих племен сахарських берберів, що до XI столітті створили велику імперію, яка простиралася від Сенегалу до Алжиру. Вождем Альморавідів наприкінці XI століття стає видатний полководець Юсуф Ібн-Тешуфин (ібн Ташфин).
  • 1086 : Бій при Салаці. Юсуф розбиває військо Альфонсо VI.
  • 1090 — 1091 : Юсуф скинув андалузьких емірів і проголосив себе верховним правителем.
  • 1094 : Військо легендарного Сіда займає Валенсію, де Сід буде незалежним правителем до своєї смерті.
  • 1111 : Реконкіста «відкочується» назад. Майже вся мусульманська Іспанія підлегла Альморавидам.
  • 1118 : Альфонсо І Арагонский взяв Сарагосу.
  • 1135 : Альфонсо VII Леонский проголошує себе перед лицем загальної небезпеки «імператором всієї Іспанії» (насправді це ще далеко не весь півострів).
  • близько 1140 : Поява іспанського національного епосу «Пісня про Сіда».
Третя хвиля завоювання Іберійського півострова (альмохадами). 1146 — 1269 роки[ред.ред. код]
  • 1151 : Третя й остання хвиля мусульманського вторгнення в Іспанію, здійснена Альмохадами («об'єднані»)- прихильниками особливого вчення усередині ісламу, відомого як «унітаризм». Прояв крайнього ісламського фанатизму. Переслідування християн.
  • 1162 : Альфонсо ІІ Арагонський стає одночасно графом Барселонським. Таким чином, північно-східна частина Іспанії також об'єднана у могутню державу.
  • 1195 : Остання важка поразка християн у ході Реконкісти — бій при Аларкосі. Альмохадські війська напали на християнський табір під час сну.
  • 16 липня 1212 : Кульмінаційний момент Відвоювання. Битва під Лас-Навас-де-Толоса. Об'єднані кастильсько-леонські, наваррські, арагонські, португальські війська громлять мусульманську армію. У бою так само брали участь багато лицарів, що прибули з усіх кінців християнського світу.
  • 1229-1235 : Хайме І Арагонський, Завойовник, відвойовує Балеарські острови.
  • 1238 : Хайме ІІ Арагонський вступає у Валенсію.
  • 12301252 : Правління Фернандо ІІІ Святого, короля Кастилії і Леону. Християнські війська з тріумфом займають головні міста південної Іберії — Кордову, Мурсію, Хаен і Севілью. У руках мусульман залишається лише Гранадський емірат.
Занепад мусульманських держав в Іспанії. Тріумф Реконкісти. 1270 — 1492 роки[ред.ред. код]
  • 1252 — 1284 : Правління в Кастилії Альфонсо X Мудрого. Розквіт наук і мистецтв, завдяки багатовіковому взаємопроникненню релігій і культур. Видання першого «Зводу законів».
  • 1309 : Фернандо IV Кастильский (1295–1312) встановлює християнський прапор на мисі Гібралтар.
  • 1340 : Бій на Ріо-Саладо. Перемога військ Альфонсо XI Кастильского над мусульманами.
  • 1350 : Помирає Альфонсо XI Кастильский, що неодноразово намагався взяти Гранаду.
  • 2 січня 1492 : Падіння Гранади і втеча останнього еміра Боабділа. Фердинанд та Ізабелла відмовляються від титулу монархів трьох релігій і проголошують себе Католицькими королями. Вигнання мусульман і юдеїв з Іспанії.

Значення реконкісти[ред.ред. код]

На відвойованих землях створювалися самостійні держави (інтереси Реконкісти інтенсифікували процеси їхньої централізації й об'єднання). Реконкіста значною мірою визначила своєрідність економічного і політичного розвитку держав Піренейського півострова.

Реконкіста була не тільки низкою військових походів, вона була широким колонізаційним процесом — заселенням і економічним освоєнням спустошених війною земель. Головною рушійною силою Реконкісти були селяни. У початковий період Реконкісти селяни, що осідали на звільнених землях, у своїй більшості домагалися особистої волі. Активну участь у Реконкісті брали міста. Постійна погроза набігів арабів стимулювала утворення селянських (бегетрій) і міських громад. Успішний хід реконкісти сприяв зміцненню в державах королівської влади, що поступово взяла у свої руки (при активній участі світських і духовних феодалів) розподіл відвойованих земель. Зацікавлені в економічному освоєнні цих земель, у воїнах для подальшої боротьби з арабами, королі були змушені надавати новим населеним пунктам, міським і сільським громадам ряд пільг і привілеїв (у тому числі самоврядування). 11-13 ст. — період розквіту міських і сільських громад; у Леоні і Кастилії селянство цього часу залишалося особисто вільним. З витісненням маврів на південь півострова підсилився тиск феодалів на селян, і в ряді держав півострова (але не в Леоні і Кастилії) вже в 13 ст. селяни втратили особисту свободу. З Реконкістою, що велася під гаслом релігійної боротьби з «невірними», пов'язане зростання ідеологічного впливу й економічної могутності католицької церкви в Іспанії і Португалії; духовно-лицарські ордени (Калатрава, Алькантара та ін.) перетворилися у найбільших земельних власників-латифундистів. Реконкіста визначила й інші особливості феодалізму на Іберійському півострові: чисельність шару дрібного лицарства (у ряди якого був відкритий доступ і селянам, і городянам, якщо вони могли спорядити коня); порівняно раннє посилення королівської влади, що диктувалося необхідністю об'єднання сил у боротьбі з зовнішнім ворогом. З реконкістою пов'язаний процес формування народностей — іспанської, каталонської, баскської, галісійської та португальської, становлення їхньої національної культури, національного характеру. Реконкіста знайшла яскраве відображення в іспанській літературі (у героїчному епосі про Сіда, романсеро й інших пам'ятках). Особлива роль Кастилії в Реконкісті позначилася на формуванні національної іспанської мови, в основу якої ліг діалект, що поширювався на звільнених територіях.

Критика «Реконкісти»[ред.ред. код]

Сучасна критика процесу та ідеології Реконкісти знаходить місце як всередині сучасного іспанського суспільства, так і зовні. Внутрішня критика Реконкісти походить з того об'єктивного історичного факту, що іспанські феодали не були прямими нащадками ні римлян, ні вестготів. Також культура халіфатів осідлих арабів (землеробство та іригація, розвиток міст, архітектури, науки, медицини, мистецтва, писемності) була значно вищою, ніж у прийшлих християн, що були здебільшого агресивними вояками.

Зовнішня критика Реконкісти знаходить місце в ідеології і програмі відвоювання «корінних» арабських земель у християн у таких сучасних екстреміських організацій, як Аль-Каїда.

Виноски[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]