Ернан Кортес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ернан Кортес
ісп. Hernán Cortés
Cortes-Hernan-LOC.jpg
Портрет Ернана Кортеса, гравюра У.Холла (W.Holl)
Народився 1485
Медельїн, Кастилія
Помер 2 грудня 1547(1547-12-02)
Кастільєха-де-ла-Куеста, Іспанія
Громадянство Іспанія
Національність іспанець
Проживання Іспанія, Латинська Америка
Ім'я при народженні ісп. Fernando Cortés Monroy Pizarro Altamirano
Діяльність Іспанський конкістадор
Відомий як завойовник імперії ацтеків
Титул Маркіз дель Вальє де Оахака
Конфесія Католик
Родичі батько Мартін Кортес, мати Каталіна Пісарро Альтамірано
Дружина 1) Каталіна Суарес Марсайда, 2) Хуана Рамірес де Орельяно де Суньїга, 3) Малінче (наложниця)
Діти близько 10
Hernan Cortes Signature.svg
підпис Ернана Кортеса
Експедиція Ернана Кортеса з Куби в Теночтітлан

Ерна́н Корте́с (ісп. Hernán Cortés; *1485 — †2 грудня 1547) — іспанський конкістадор, який у 1519-1521 роках завоював Імперію ацтеків, установив у Мексиці іспанське панування і знищив цивілізацію ацтеків.

Ранні роки життя[ред.ред. код]

Кортес народився в Медельїні, провінція Естремадура, королівство Кастилія. Він був єдиним сином Мартіна Кортеса (Martín Cortés) і Каталіни Пісарро Альтамірано (Catalina Pizarro Altamirano).

Кортес учився в Саламанці, але розчарував своїх батьків, повернувшись додому в 1501 у 17 років, замість того, щоб продовжити навчання і вивчити закони як його дідусь. Далі в нього був вибір між пошуком популярності та слави у війні в Італії і спробою пошукати щастя в іспанських колоніях Нового Світу.

Прибуття в Новий світ[ред.ред. код]

Через низку затримок Кортес відправився в Новий Світ тільки в 1506. Він взяв участь у завоюванні Гаїті і Куби й одержав як винагороду велику ділянку землі та індійських рабів. В 1510 р. Кортес увійшов до загону Дієго Веласкеса, що вирушав на завоювання Куби. У загоні Кортес служив офіційним скарбником, котрий відповідав за оцінку і відправку до Іспанії королівської п'ятини. Веласкес виявляв прихильність до Кортеса, завдяки чому 26-річний конкістадор став вельми помітною фігурою в колонії. Вже тоді проявилися його лідерські якості і схильність до ризикованих дій. Експедиції на півострів Юкатан Франсіско Ернандеса де Кордоби в 1517 і Хуана де Гріхальви в 1518 повернулися на Кубу, принісши мало золота та багато розповідей про віддаленішу землю, де, за оповідками, було багато золота. Тоді Дієго Веласкес де Куельяр, губернатор Куби вирішив організувати нову, могутнішу військову експедицію, що повинна була завоювати країну, про яку розповідали Кордова і Гріхальва. Начальником експедиції він призначив свого племінника Кортеса. Кортес негайно продав або заклав свої землі, щоб купити кораблі й провізію. Офіційно експедиція відправлялася з метою досліджувати й торгувати з новими країнами на заході.

В останню мить губернатор Веласкес відмінив експедицію, але Кортес проігнорував його наказ і самовільно вийшов у море у лютому 1519.

Завоювання Мексики[ред.ред. код]

Шлях експедиції Кортеса суходолом
Мексика1.JPG
Мексика2.JPG
Гробниця Ернана Еортеса в госпіталі Ісуса Назарейского в Мехіко

Кортес покинув Кубу з 11 кораблями, 553 солдатами і 15 кіньми. Каравели експедиції Кортеса потрапили в сильну бурю. Кораблі розкидало в різні боки, деякі були серйозно пошкоджені. Поступово вони все ж досягли збірного пункту — острова Косумель неподалік від Юкатана. Під час перебування на острові до іспанців приєднався їхній співвітчизник Херонімо де Агільяр, що потрапив у полон до індіанців після аварії корабля. Агільяр за ці роки навчився добре розмовляти мовою індіанців майя. Він також добре знав їхні вірування і звичаї. Примкнувши до експедиції Кортеса, він сильно їй допоміг.

У березні 1519 Кортес формально проголосив землі, на які прибув, власністю іспанської корони. Він зробив зупинку на Тринідаді для того, щоб найняти додаткових рекрутів і придбати коней. Після цього він вирушив до Табаско, де здобув перемогу в битві з індіанцями. Від переможених він отримав 20 дівчат[1], серед яких була Малінче, жінка, що відіграла значну роль у завоюванні Мексики. Малінче знала не тільки мову майя, але й мову ацтеків науатль, і завдяки цьому стала перекладачкою й радником. Від Малінче Кортес довідався про багату імперію ацтеків.

В липні 1519 Кортес встановив контроль над Веракрусом. До того часу він зовсім відмовився підпорядковуватися губернатору Куби Веласкесу й проголосив, що отримуватиме накази безпосередньо від короля Карла V[2]. У Веракрусі Кортес зустрів племена, що платили данину правителю ацтеків Монтесумі II, і попросив їхнього сприяння в організації зустрічі з ацтеком. Монтесума відмомовлявся, але Кортес наполягав. Залишивши у Веракрусі сотню людей, в середині серпня 1519 Кортес вирушив на Теночтітлан. У нього було 600 вояків, 15 вершників, 15 гармат і сотні індіанських носіїв[2]. Дорогою на столицю імперії ацтеків Кортес залучив до свого походу чимало індіанських племен, зокрема тлашкаланців, мешканців сучасного мексиканського штату Тлашкала, затятих ворогів ацтеків. В жовтні 1519 Кортес зі своїм загоном у супроводі 3 тис. тлашкаланців здійснив перехід до Чолули, другого за величиною міста центральної Мексики. У Чолулі загін Кортеса влаштував різню, вбивши тисячі неозброєних представників місцевої знаті, що зібралися на центральній площі, а потім спаливши частину міста.

Іспанці прибули в Теночтітлан із великою армією. 8 листопада 1519 їх мирно, за приписами традицій і дипломатичним кодексом, прийняв правитель ацтеків Монтесума II. Монтесума свідомо дозволив Кортесу увійти в серце своєї держави, сподіваючись довідатися про слабкості супротивника, щоб потім розчавити його[2]. Він подарував іспанцям багато золота, що розпалило їхні апетити. Біограф Кортеса К. Дюверже писав з цього приводу:

„Золото предстало у всіх можливих варіантах: розкішні прикраси та ритуальні предмети свідчили про високий художній талант мексиканських золотарів, а масивний сонячний диск із золота ще більше розпалював апетити іспанців. Тут були кулони, щипчики, намиста, сережки, зливки, самородки, золотий пісок, насипаний у порожнисті стрижні цінних пір’їв, – словом усе, що могло розпалити уяву конкістадора”.

У листі до Карла V Кортес повідомив, що ацтеки сприймають його як посланця бога Кетцалькоатля, а можливо й як самого бога. Деякі сучасні історики заперечують це твердження[3]. Проте, незабаром Кортес довідався про напад на іспанські сили на узбережжі, й вирішив захопити Монтесуму й тримати його заручником у власному палаці, вимагаючи від правителя ацтеків присягнути Карлу V.

Тим часом, Веласкес послав у Мексику нову експедицію на чолі з Панфіліо де Варваесом. Новий загін, який налічував 1100 вояків, висадився на узбережжі Мексики в квітні 1520 із завданням виступити проти Кортеса[2]. Кортес залишив загін із 200 іспанців у Теночтітлані, а з рештою пішов назустріч Нарваесу. Незважаючи на менші сили, йому вдалося отримати перемогу й переконати залишки загону Нарваеса приєднатися до нього[2]. В столиці один із лейтенантів Кортеса, Педро де Альварадо влаштував різанину в головному храмі, що призвело до повстання індіанців. Керував повсталими племінник Монтесуми Куаутемок, який поклявся загинути але не допустити панування чужинців. Кортес швидко повернувся в Теночтітлан і запропонував укласти перемир'я, сподіваючись використати положення Монтесуми як заручника, але 1 липня розлючений натовп забив Монтесуму камінням. Кортес вирішив утікати в Тлашкалу. Іспанцям пощастило вислизнути в ніч, яка отримала назву Сумної, залишивши ар'єргард на смерть і втративши більшу частину награбованого багатства й артилерію[2].

Загін Кортеса крім людських втрат втратив більшість коней (залишилося 26 поранених коней). Майже всі воїни були поранені. Індіанські союзники іспанців, побачивши такий розгром, поховалися у своїх оселях, і з тривогою і страхом чекали подальшого розгортання подій. Жерці ацтеків з радістю передчували перемогу і взяття нових жертв. Для них знекровлені залишки загону іспанців здавався лише ласим жертовним шматком. Величезна армія ацтеків — близько 100000 чоловік чекала іспанців на полі біля селища Отумба. Битва, маленького загону поранених іспанців, з цією величезною армією відбулася і завдяки неймовірній мужності і вмілим діям двох десятків вершників, очолюваних Кортесом, закінчилася перемогою іспанців. Кортес в цьому бою прорвався крізь ряди ацтекських воїнів і вбив ацтекського головнокомандувача — Сіуака. Ця битва, для деморалізованих індіанців, союзників Кортеса, стала тим дивом, яке знову воскресило всі надії на звільнення від кривавого рабства ацтеків.

Отримавши перемогу в битві при Отумба, де вперше в Америці була використана кіннота, військо Кортеса добралося до Тлашкали, де вони були з почестями зустрінуті місцевими жителями. Їхні втрати загалом склали 870 вояків[2]. Вони відпочивали і набиралися сил 22 дні. З Куби прибуло підкріплення, і Кортес взявся виправляти становище. У січні 1521 Кортес розкрив змову проти себе й повісив її керівника Вільяфану[2]. На початку 1521 року він зібрав нову армію в яку ввійшли 600 іспанців, 25000 тлашкаланців. На озброєнні армії було 20 коней та 100 гармат. Підступивши до Теночтітлану і взявши його в облогу, іспанці розпочали війну на винищення. Вони підпорядкували собі міста союзників ацтеків і відрізали столицю від постачання. Лише в червні після боїв з перемінним успіхом Кортес зміг приступити до штурму.

Обложене місто протрималось понад 70 днів до 13 серпня 1521 року. У цей день іспанцям вдалося перехопити невелику флотилію, що відчалила від одного з міських кварталів. В одному з каное виявився правитель ацтеків тлатоані Куаутемок. «Він поклав руку на мій кинджал, просячи, щоб я вбив його», — писав Кортес. Але ватажку конкістадорів полонений правитель був потрібен як заручник. Іспанці дозволили беззбройним виснаженим ацтекам покинути зруйноване місто, домігшись від їхнього правителя відомостей про місцезнаходження захованих скарбів ацтеків. Завойовникам дісталося золото, оцінене в суму близько 130 тисяч іспанських золотих дукатів, але здобич здалася їм занадто скромною, і вони піддали бранця тортурам. Іспанці сподівалися вивідати у Куаутемока, де приховані інші коштовності, але не змогли домогтися більшого.

Уцілілі будівлі захопленого Теночтітлана були зруйновані, поховавши під собою тіла полеглих захисників. Після падіння, місто було знищене. На руїнах індіанської столиці згодом було засноване місто Мехіко. Ватажок конкістадорів повідомив імператору Карлу V про довгоочікувану перемогу. У своєму посланні він вказав, що в боях і в результаті голоду і епідемій загинуло 70 тисяч індіанців, більше половини населення міста. За твердженням завойовників, втрати їх союзників наближалися до 10 тисяч.

У війні проти іспанців загинуло понад 300 000 ацтеків. Нині в центрі Мехіко (Теночтітлану) стоїть пам'ятник останньому тлатоані Куаутемоку. 13 серпня національний день трауру у Мексиці. Врешті-решт, після захоплення 13 серпня 1521 в полон Куаутемока, правителя Теночтітлану, держава ацтеків зникла, й Корес оголосив місто іспанською власністю, перейменувавши його в Мехіко. З 1521 по 1524 Кортес був одноосібним правителем у завойованому місті[2].

Губернаторство у Мехіко[ред.ред. код]

Карл V призначив Кортеса губернатором, капітан-генералом і верховним суддею завойованих територій, які отримали назву «Нова Океанська Іспанія». Однак, і це Кортесу дуже не сподобалося, він водночас призначив йому в допомогу чотирьох королівських чиновників, таким чином поставивши Кортеса під нагляд й обмеживши його дії. Кортес почав розбудову Мехіко, знищуючи храми та будинки ацтеків, і на їхніх руїнах зводячи європейське місто. Водночас він засновував інші міста, призначаючи туди своїх людей і таким чином зміцнюючи іспанське правління у Новій Іспанії. З 1524 він запровадив систему кріпосного права, яке називалося енком'єнда[2]. Її складовою було навернення індіанців до християнства.

Впродовж 7 років Кортес піклувався про дослідження нових володінь, встановлення миру між індіанцями, заснуванням копалень і розширенням рільництва. Він одним із перших зробив спробу вирощувати в Мексиці цукрову тростину й завозити рабів із Африки.

У 1523 король, мабуть, під впливом ворога Кортеса єпископа Фонсеки[4], послав у північну частину Мексики військовий загін на чолі з Франсіско де Гараєм. Це теж не сподобалося Кортесу, як свідчить його четвертий лист до короля, в якому він описує себе жертвою змови, організованої Дієго Веласкесом, Дієго Колумбусом, єпископом Фонсекою та Франсіско Гараєм. Король наказав Гараю не втручатися в політику Нової Іспанії, що обмежило його можливості. Кортес примусив Гарая відмовитись від завойовницьких дій (під час перемовин з Кортесом в Мехіко в грудні 1523 р. Гарай помер, ніби від пневмонії, хоча у його смерті звинувачували Кортеса), тим не менше, Кортес зважився покинути Мехіко і вирушити в експедицію для покарання Кристобаля де Оліда, котрого Кортес послав раніше для завоювання Гондурасу, але, вступивши у змову з кубинським губернатором Веласкесом, вийшов з підпорядкування Кортесу.

Через постійну військову небезпеку і змови, що виникали у середовищі його найближчого оточення, Кортес проявляв усе більшу жорстокість. Він наказав у 1525 р. піддати тортурам і стратити Куаутемока, останнього правителя ацтеків, а також мав намір зробити похід на Кубу і розправитися з Веласкесом (той помер у 1524 р.). Такі непродумані рішення спонукали короля Карла V усунути Кортеса з посади, і через місяць після повернення його з походу в Гондурас, в кінці червня 1526 року в Мехіко прибув Хуан Понсе де Леон II (син першовідкривача Флориди), що раніше викривав злочини Кортеса і отримав призначення на посаду губернатора Нової Іспанії. Втім, через дуже короткий час новий губернатор помер (надалі Кортеса звинувачували в його отруєнні), наступні правителі, Маркос де Агіляр і Алонсо де Естрада також ставилися до Кортеса неприязно, і в кінці 1527 Кортес був змушений покинути Мексику, прибути в Іспанію та дати звіт про свою діяльність.

Візит до Іспанії і повернення до Мексики[ред.ред. код]

Кортес в 1528 р. постав перед судом короля і блискуче виправдався. Головні аргументи його супротивників будувалися на тому, що золота і срібла з Мексики він відсилав набагато менше, ніж було потрібно при виплаті королівської п'ятини. Король удостоїв Кортеса аудієнції і нагородив членством у лицарському ордені Сант Яго де Компостела. У 1529 р. Кортесу і його нащадкам був подарований титул маркіза Оахаки, який існував до 1811 р. Кортесу було подаровано право тримати в Оахаке 23 000 васалів, але при цьому його не відновили у губернаторській посаді, і не дали натомість іншої.

У відсутність Кортеса, в Мексиці сталася серйозна політична криза: члени Аудієнсії ділили владу, а головнокомандувач Нуньо де Гусман грабував індіанців. У 1528 р. до Іспанії прибула індіанська делегація зі скаргами на колоністів, і Кортес став на їхній бік! У 1530 Кортес був призначений військовим губернатором Мексики, йому довелося ділити владу з доном Антоніо де Мендоса, призначеним губернатором цивільним. До 1541 Кортес жив у своєму маєтку в Куернавака (48 км на південь від Мехіко). У 1536 р. він здійснив експедицію до Каліфорнії, розраховуючи примножити володіння іспанської корони, а також знайти прохід з Атлантичного океану до Тихого (якого він так і не знайшов у Гондурасі). Цей похід, незважаючи на великі витрати, не приніс йому ні багатства ні влади.

Останні роки життя[ред.ред. код]

У 1541  черговий судовий процес, пов'язаний з перевищенням повноважень, змусив Кортеса повернутись в Іспанію. Положення його зазнало змін: йому ледь вдалось добитись аудієнції короля. Легенда свідчить, що затертий в натовпі придворних, Кортес прорвався, і повис на підніжці королівського екіпажу. На запитання обуреного короля: «Хто ви такий?», Кортес відповів: «Я — людина, котра подарувала Вашій Величності більше країн, ніж ваші предки залишили вам міст!»

У цьому ж році за наказом короля Кортес приєднався до походу генуезького адмірала Андреа Доріа для підкорення Алжиру. Кортес зробив спробу захопити алжирського пашу Хайретдина Барбароссу, але сильний шторм ледь не знищив увесь іспанський загін. Похід виявився вкрай невдалим у військовому відношенні, і залишив Кортесу багато боргів, оскільки він споряджав експедицію на власні кошти. У 1544  Кортес навіть подав позов королівському казначейству, але судові розгляди затяглися до 1547 і не дали результатів. Кортес намагався повернутися до Мексики, але підхопив дизентерію, і помер поблизу Севільї, 2 грудня 1547 в містечку Кастільєха-де-ла-Куеста у віці приблизно 62 років.

Всі ці роки Кортеса супроводжував священик Франціско Лопес де Гомара, що став його духовним батьком, і записував спогади завойовника та гостей, що відвідували його.

У заповіті Кортес просив поховати його в Мексиці, а також виявив побажання надати законний статус його дітям-метисам від індіанських наложниць, включаючи первістка — Мартіна Кортеса, народженого від Малінче. Це було виконано.

Поховання[ред.ред. код]

Кортес заповідав поховати його в Мексиці, в госпіталі Ісуса Назарейского в Мехіко. Всього останки його перезахоронювали не менше 8 разів. З 1547 по 1550 р. він лежав у Севільї, в монастирі Сан-Ісідоро, в склепі герцогів Медіна-Сидонія. У 1550 р. останки були переміщені, але залишилися в монастирі. У 1566 р. прах Кортеса був перенесений до Мексики, в Тескоко, де разом з останками його дочки спочивав до 1629 р. З 1629 по 1716 роки Кортес спочивав у монастирі Сан-Франсіско на головній площі Мехіко. Через ремонтні робіт, прах був перенесений ще і в 1716 р., і тільки в 1794 р. заповіт Кортеса було виконано. У 1823 р. в Мехіко була розгорнута кампанія за знищення останків Кортеса, і 15 вересня 1823 надгробок було демонтовано, але прах залишився на місці. У 1836 р. останки були перенесені в спеціальну крипту в тому ж місці. У 1947 р. останки були розкриті, і досліджені в Національному музеї антропології, котрі підтвердили їх достовірність. Востаннє його останки перепоховали в 1981 р. після погрози індіанської націоналістичної групи знищити останки. З тих пір, за наказом президента Лопеса Портільо, місце поховання Кортеса засекречене.

Див. також[ред.ред. код]

Виноски та примітки[ред.ред. код]

  1. Crowe, John A. The Epic of Latin America. Los Angeles, California: University of California Press, 1992. 4th ed. p.75
  2. а б в г д е ж и к л Bernard Grunberg, "La folle aventure d'Hernan Cortés", in L'Histoire n°322, July–August 2007
  3. Restall, Matthew (2003). Seven Myths of the Spanish Conquest. Oxford University Press; Townsend, Camilla (2003). "Burying the White Gods: New Perspectives on the Conquest of Mexico." American Historical Review 108, no. 3: 659-687.
  4. p30-31 of J.H. Elliot, introductory essay to Anthony Pagdens translation of Cortés's letters "Hernan Cortés" letters from Mexico" 2001 (1971, 1986) Yale University NotaBene books

Джерела[ред.ред. код]