Користувач:StripedM/Есперанто джерела
| В есперанто розділі, en
Графічне дерево: uk, eo, en, ru, de Службові списки: |
Статті[ред. | ред. код]
[ред. | ред. код]
| Всесвіт 2007, №3/4 |
|---|
{{Стаття
| рік = 2007
| назва = Клелії Контерно-Джульєльмінетті, «Життя та смерть Відерборена»
| журнал = Всесвіт
| випуск = № 3/4
| сторінки = 117-120
| url = http://vsesvit-journal.netfirms.com/index.php?option=com_content&task=view&id=284&Itemid=41
}}
|
Сайти[ред. | ред. код]
[ред. | ред. код]
| UkrEA |
|---|
HTML <ref>{{Цитата:Інтернет
| url = http://ukrea.retejo.net/
| назва = Про есперанто / Шість аргументів чому доцільно вивчати мову есперанто?
| автор = [[Лінецький Михайло]]
| дата_цитати = 2010-10-03
| робота = [[Ukrainia Esperanto Asocio]]
}}{{ref-eo}}{{ref-uk}}</ref>
http://ukrea.retejo.net/pro-esperanto
Міжнародна мова, ПЕН-клуб, Есперанто, Євро
Есперанто, Педадогічна цінність есперанто
Есперанто http://ukrea.retejo.net/statuto-de-ukrea
УкрЕА |
[ред. | ред. код]
| Освітньо-інформаційний центр «Есперанто» |
|---|
HTML (є підозра на зарадження сайту вірусами, можливо безпечніше альтернативне посилання) <ref>{{Цитата:Інтернет
| url = http://lineckij.kiev.ua
| назва =
| дата_цитати =
| робота = Освітньо-інформаційний центр «Есперанто»
}}</ref>
|
[ред. | ред. код]
| Септіма Про - Міжнародний центр розробки та впровадження передових комунікативних технологій |
|---|
HTML <ref>{{Цитата:Інтернет
| url = http://septima7.org.ua
| назва =
| дата_цитати =
| робота = Септіма Про - Міжнародний центр розробки та впровадження передових комунікативних технологій
}}</ref>
|
[ред. | ред. код]
| Міжнародний волонтерський рух Навколосвітнього Каравану «Інтеркультура» - |
|---|
HTML <ref>{{Цитата:Інтернет
| url = http://www.interkulturo.info
| назва =
| дата_цитати =
| робота = KARAVAN INTERKULTURO
}}</ref>
Навколосвітній Караван «Інтеркультура» в Україні Інтеркультура Національний комітет Навколосвітнього Каравану «Інтеркультура» Перша прес-конференція оргкомітету Навколосвітнього Каравану «Інтеркультура» Інтеркультура Урочисто розширено Алею «ЕСПЕРАНТО» |
[ред. | ред. код]
| Міжнародний Есперанто-фестиваль Velura Sezono - |
|---|
<ref>{{Цитата:Інтернет
| url = http://jaltaespero.narod.ru/ukr/festivalo.html
| назва = Міжнародний Есперанто-фестиваль Velura Sezono
| дата_цитати = 2010-1126
| автор = Єфім Зайдман
| автор_посилання =
| робота = Jalta Espero
| співавтори = Шабала Максим (переклад українською)}}</ref>
<pre>
Фестиваль
[[Velura Sezono]]
Історія VS
|}
== Статті ==
====== ======
{{Приховати|Коскін В. Євген Ковтонюк: жага пізнання і поезія фактів. ''Портал українця'' 2009-01-18<br />
[[Есперанто]], [[Есперо (благодійний фонд)]], [[Єрошенко Василь]], [[Ковтонюк Євген]], [[Міжнародна мова]], [[Українська Есперанто Асоціація]], [[Великий українсько-есперантський словник]]|width=100}}
[http://vox.com.ua/data/2009/01/18/yevgen-kovtonyuk-zhaga-piznannya-i-poeziya-faktiv.html HTML]
<pre>
<ref>{{Цитата:Інтернет
| url = http://www.vox.com.ua/data/publ/2009/01/18/yevgen-kovtonyuk-zhaga-piznannya-i-poeziya-faktiv.html
| назва = Євген Ковтонюк: жага пізнання і поезія фактів
| дата_цитати = 2010-09-21
| прізвище = Коскін
| ім’я = Володимир
| дата = 2009-01-18
| робота = Портал українця
}}</ref>
Євген Ковтонюк, фотохудожник, есперантист, культуролог, мандрівник, бізнесмен, (...). Фініш 2008-го він відзначив (...), випуском найбільшого у світі українсько-есперантського словника (260 тисяч слів!), співавтором якого він є. (...) Очолюваний ним добродійний фонд “Есперо” (“Надія”) імені Василя Єрошенка втілив значні творчі проекти, одним з яких є упорядкована бібліотека з 400 томів та бібліотека журналів на есперанто (понад 80 назв різних років видання). (...) В 1977 році успішно закінчив Одеський технологічний інститут, і з Одеси забрав не лише диплом, а ще й любов до моря, романтики подорожей. Саме на той час припадають його перші фотоспроби. (...) З тих перших світлин розпочався його творчих шлях як фотомитця. Цьому сприяло ще “одне – та дуже пекуче шаленство”. Є.Ковтонюк захопився допоміжною мовою міжнародного спілкування – есперанто. Це давало змогу подорожувати Радянським Союзом, а згодом, після падіння залізної завіси, – цілим світом, бо скрізь знаходяться такі самі диваки, які вільно володіють мовою есперанто. На велике щастя, завдяки міжнародній мові есперанто, яку я люблю, яка для мене є другим життям, я відвідав понад сто країн світу. Причому не у складі туристичних груп, бо туристичні групи – це виїзд однієї країни “маленьким шматочком” до якоїсь іншої, адже мова та ж сама, спілкування і психологія ті самі, і тільки зовнішньо ти бачиш щось інакше. Країну потрібно бачити зсередини, і тому зазвичай я їжджу сам, мені допомагають інші мови, якими я в певній мірі володію, але переважно використовую есперанто: скрізь знаходяться есперантисти, які допомагають, підказують, врешті-решт, можуть і нагодувати. (...) – Чому Ви захопилися есперанто? – Есперанто – цілий філософсько-соціальний пласт, а не тільки мова. Виникла вона давно, коли в різних державах діячі зрозуміли, що для того, аби спілкування було більш ефективним, доброзичливим, потрібна якась спільна мова. Не для того, щоб витиснути національну, це пусте, а щоб мати допоміжну мову. Цим питанням. Зокрема, займались Лейбніц і Катерина II, організовувались групи вченні, перед якими стояло завдання створити мову легку, доступну і таку, яка б підходила всім. Було понад 500 проектів, серед них «Інтерлінгва», «Ідо», «Волапюк» та інші, деякі не забуто й досі, але історично свою життєздатність довела лише одна штучна мова – есперанто, яку в 1887 році створив польський лікар та поліглот Людовик Земенгоф з Бялостока, де в 2009 році відбудеться черговий конгрес Всесвітньої асоціації есперантистів. Земенгоф жив на межі трьох держав: царської Росії, Німеччини і Австро-Угорщини. Він добре бачив, як однакові люди, котрі однаково їдять і працюють, не можуть зрозуміти одні одних. Отож він створив цікаву, зручну мову. (...) У 1991 році конгрес на Кубі в присутності Фіделя Кастро прийняв до міжнародної спільноти есперантистів як Асоціацію незалежної держави Україна. Повернувшись додому як перший президент асоціації, я мав великі проблеми з КДБ, тому що в той час Україна ще не була формально відокремлена (ми випередили час на вісім місяців), українські есперантисти не мали права існувати як Асоціація окремої незалежної держави. Та поки зі мною розбиралися, прийшлося відділитися; щоб не мати клопоту, країна стала незалежною. (...) Есперанто я не тільки люблю, а й творю на ньому, є одним з авторів найбільшого у світі українсько-есперантського словника, в якому налічується біля 260 тисяч слів. Отож есперанто для мене навіть більше, ніж фотографія, тому що це база, душа, на основі якої можна вже фотографувати, малювати тощо, це той стрижень, який дає мені можливість дивитися на світ так, як, напевно, мені це потрібно. – Чи не тому ви створили благодійний фон “Есперо” імені Василя Єрошенка? – Василь Єрошенко – надзвичайно цікава постать. Сліпий українець (осліп в чотири роки) найшов можливість опанувати музику, вивчити російську і англійську мову, згодом есперанто та інші, мандрував по усьому світу, його улюбленою країною була Японія, де він став класиком дитячої японської літератури. Це феноменальна людина, я на власні очі бачив: у Японії рясно видана його літературна спадщина, Василя Єрошенка там добре знають, вивчають в школах. Його величезний портрет, створений відомим японським художником Накамурою, висить в музеї найбільших скарбів Японії. Єрошенко відвідав багато країн, сліпий, він відкривав школи для незрячих, створив абетку для сліпих туркменських дітей (за азбукою Брайля), взагалі, звершив чимало подвижницьких справ. У нас же Єрошенка дуже мало знають (шістдесятники лишень) от ми і вирішили створити фонд для того, щоб цю особистість повернути співвітчизникам, ми маємо знати його твори, життя, де він народився. Помер В. Єрошенко в 1952 році на Батьківщині в селі Обухівка. До речі, лише в 1954 році під час чергової реорганізації «радянської географії» Білгородщина відійшла до Російської федерації й Обухівка опинилась за кілька кілометрів від українського кордону. Отже, я є президентом фонду його імені, який працює на базі мови есперанто. – Навіщо Ви влаштовуєте фотовиставки, що в це вкладаєте? – Якби мене запитали перед першою виставкою, навіщо її влаштовую, я б, напевно, сказав, що це зайвий клопіт. А тепер розумію, що дійсно влаштовував виставки. Чим? Тим, що мандрував. Влаштовував тим, що фотографував, тим, що видав перший в Україні есперантсько-український календар з моїми фотороботами. (...) (...) |
[ред. | ред. код]
| Who-is-Who.com.ua / Ковтонюк Євген Михайлович — перший президент Української Есперанто Асоціації Ora Pordego, UEA, Великий українсько-есперантський словник, Великий есперантсько-український словник, Ковтонюк Євген, УкрЕА |
|---|
PNG HTML JPEG <ref>{{Цитата:Інтернет
| url = http://who-is-who.com.ua/bookmaket/vinnica2007/6/148.html
| назва = Євген Ковтонюк, Перший президент Української Есперанто Асоціації (УкрЕА)
| дата_цитати = 2010-09-20
| автор = Новітня історія України: Славетна Вінниччина
| authorlink = Новітня історія України: Славетна Вінниччина
| дата = 2007
| формат = JPG
| видавництво = Who-is-who.com.ua
}}</ref>
Перший президент Української Есперанто Асоціації (УкрЕА) Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України "За заслуги перед українським народом" (2005 р.). Народився 6 жовтня 19.5.5 року в с. Юрківці Немирівського району Вінницької об.іасті. Закінчив Одеську національну академію харчових технологій (1977 р.). Протяго.м 1979-1995 рр. закінчив курси з підготовки керівіпіх кадрів при Міністерстві Зчіготівсль СРСР; курс і міжнаїюлного менеджменту в ра.мках українсько-американської профами розвитку сільгосподарського бізнесу; курс зернового бізнесу в Канзіїському Університеті (СІПЛ); спсніатьниіі курс з кредитної політики при Європейському співтошіристві (м. Брюссель): практику на Чиказькій зерновій біржі; курс за програмою міжнародного митного рсгл'лювання ВТО при Мінсьіьгоспі СШЛ (м. Ваіпинітон): курси м проірамою ГЛФТЛ (Міжнародна Зернова Асоціація, м. Лондон). З 1977 р. по 1979 р. працював у Киргизькії) РСР слюсарем ко.мбінату хлібопродуктів. начальнико.м карбамідного цеху, головни.м інженером Головною управління боропніомельно-круп'яної промисловості Міністерстші заготівель Киргизької РСР. З 1979 р. по 1996 р. працював на різних посадах в Міністерстві мготіїкмь Укр;шіи, зокрема старшим інженером Головного управління борошномельно-круп'яної промисловості; Зіістуннико.м начальїніка управ.чіння: голов)нім технологом Головного наукоію-технічного управління; начаїьником відділу зовнішньоекономічних зв'язків; застушніком Голови комі-тетл' України з хлібопродуктів; директором прелставниігпза в Україні французької зерноторгової ко%танії "Луї Дреііфус"; директором представншггвії швсііцарської компанії "Лг]Х)тсйл-вінд". З 2001 р. по 2005 р. - Гснсра.пьний директор Національної Асоціації "Укрзернопродукт". З 2005 р. іі донині - генеральний директор ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України "Лізингова компанія "Укрексі\иізинг". Володіс чотирма мовами. Виховус трьох дітей. Делегат від України в Міжнародній спіші з якості зерна (ІСС). Дійсний член Міжнародної промислової академії. Один із засновників та перший президент Української Есперанто Асоціації (УкрЕА). Вперше представляв УкрЕА на 75-му конгресі есперанто у Гавані (1990 р.). Учасник 18-ти міжнародних конгресів есперанто (міжнародна допоміжна мова). Член Комітету Всесвітньої Есперанто Асоціації. Віце-президент Української республіканської філії Асоціації Радянських есперантистів (1982-1989 рр.). Президент Київського есперанто-клубу "Ora Pordego" "Золоті ворота" (1986-1992 рр.). Редактор українсько-есперантського словника, співавтор найбільшого в світі есперанто-українського словника. Автор 16-ти наукових статей. Засновник і президент Благодійного фонду імені Василя Єрошенка "Есперо".
Батько Є.М. Ковтонюка Микола Олександрович викладав іноземні мови. Мати була остарбайтером у 1942-1945 рр. на заіюлі "Опель" в м. Рюсселк-хайм п\л час Другої світової віііни. Після повернення в Україну працютіїа вчителем. Через 58 років після війни на запрошення учнів-гімназистів м. Рюссельс-хан.м відвідіїла місця своїх дитячих поневірянь, про шо (ідеться в документальному фітьмі "Босонога війна". Резульгато.м візіпу було листувіїння з іімназистіїмн. які віщити книіу про ост<ірбаіі-терів. де приділзьти увагу особі Меланії Кирилівни. її спогада.м про жахливі часи. Несгюдішіним виявісюся продовження цієї історії: магістратом м. Рюссельс.хай.м у пам'ять про 7 тис. остар-байтерів міста названо площу і.мсне.м Меланії Ковтонюк. На МіжішроіЬшму конгресі есперанто в Китаї Є. М. Контоіітк і роОичами у м. Рюссельсхаіш (Ишеччшіа) па іііощі ш. Мелапії Ковтонюк |
[ред. | ред. код]
| Стасюк М. «Іван Франко мовою Есперанто». Коломия Веб-портал. 2008-07-30 |
|---|
HTML <ref>{{Cite news
| url = http://kolomyya.org/se/sites/ko/8111/?page=306
| title = Іван Франко мовою Есперанто
| автор = Стасюк Михайло
| work = «Коломия ВЕБ Портал» з посиланням на «Helianto» (№ 3-4, 2008 р.) та «Коломийський вісник»
| date = 2008-07-30
| accessdate = 2010-09-19
}}</ref>
(...) Книжка творів славного українського письменника Івана Франка в перекладі на міжнародну мову есперанто започатковує видавничу серію під назвою “Biblioteko de Helianto”. Helianto українською означає соняшник. Це друкований періодичний орган Української есперантської асоціації (UKREA KIJIVO). Тут також надрукували твори класиків Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Гоголя. Перший випуск впорядкував і відредагував Віктор Паюк. Вийшов він у редакції “Helianto” м.Луцька завдяки фінансовій допомозі Благодійного фонду ім. Василя Єрошенка “Espero”. 80-сторінкова книжечка містить понад 25 поетичних творів І.Франка в перекладі А.Рогова, С.Зікеєва, Н.Гордієнко-Андріанової, А.Королевіча, М.Бронштейна, розповідь “Schon Schreiber” і розділ “Захара Беркута” (переклад В.Паюка), казки “Фарбований лис”, “Королик і Ведмідь”. |
[ред. | ред. код]
| Вільшаненко М. «Джерело есперанто для українців задзвеніло в Тернополі», Медична академія, 2008-02-29 Есперанто Михайло Юрків Ukraina Stelo Віктор Паюк Орест Кузьма Терноцвіт Ігор Галайчук |
|---|
PNG HTML PDF
<ref>
{{Cite news
| url = http://tdmu.edu.te.ua/ukr/kafedra/pdf/2008_4.pdf
| title = Джерело есперанто для українців задзвеніло в Тернополі
| автор = Вільшаненко Микола
| work = Медична академія
| publisher = Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
| сторінка = 10
| date = 2008-02-29
| accessdate = 2010-09-18
}}
</ref>
(...) Перший осередок її шанувальників і пропагандистів в Україні зорганізували 1890 року в Одесі. Щоправда, в Російській імперії годі було й гадати, щоб новий засіб спілкування міг би хоч якось прислужитися популяризації в світі української мови, української літератури. Та це сталося! І незадовго. Але, звісно ж, на Галичині. Ця частина України теж перебувала під чужинським пануванням, проте тут українському духові було трохи просторніше. Наприкінці ХІХ століття в Тернополі відкрили Руське педагогічне товариство, українську державну гімназію. 1905 року заснували «Міщанське братство». Нині будівля цієї громадської організації належить обласній філармонії. Тут кипить культурне життя. Горіло воно яскраво і на початку ХХ століття. Активним членом «Міщанського братства» був і молодий Михайло Юрків. Про це тепер нагадує барельєф на фасаді будинку.
(...) М. Юрків народився на Львівщині, але все своє свідоме життя провів у Тернополі. На жаль, Бог не дав йому багато земних літ. Підступний туберкульоз забрав його у вічність у 37 років. Проте по собі він залишив чималу освітню та наукову спадщину. «Для знань ніколи не потрібно шкодувати ні сил, ні часу, ні грошей» – гасло, яке додавало снаги, яке вело його до плеяди славетних. Він – поліглот, філософ, учитель. І знаний на цілий світ – есперантист. Саме Михайло Юрків сто років тому видав у Тернополі перший підручник есперанто для українців. Ігор Галайчук, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри Тернопільського державного медуніверситету ім. Івана Горбачевського, каже: «Ця книга на початку ХХ століття у час українського мовного нігілізму безпосередньо й опосередковано сприяла утвердженню української мови, як самостійної мови великої нації, що в силу історичних причин не мала власної держави й перебувала під владою кількох здоланників». Сторіччю «Підручника міжнародного язика есперанто» Михайла Юрківа торік у Тернополі присвятили Всеукраїнську науково-практичну конференцію. Як підкреслювали учасники цього заходу, М. Юрків завжди на сторінках есперантських видань відстоював право українців на самоутвердження, перекладав літературні твори видатних українських письменників. Його добру справу підхопили й понесли крізь століття інші творчі люди. За словами Віктора Паюка, головного представника Світової спілки есперантистів в Україні, хвилеподібність появи перекладів з української літератури завжди відповідала такому ж процесові становлення української мови на державному рівні. Коли ж цього не можна було робити на материзні, то публікували їх у провідних есперантських виданнях в Європі та Америці. Над укладанням «Української антології» міжнародною мовою в середині шістдесятих років минулого століття плідно працював Андрій Рогов, філолог з Хмельницького. З проголошенням Незалежності України одразу ж відновили місячник «Ukraina Stelo» з окремою рубрикою, що так і називалася «Українська антологія». Нині до цієї справи докладається Віктор Паюк, тернополянин, який, як зауважує, чотири роки вже перебуває «в дорозі», тобто, курсує між новим місцем проживання – американським Чикаго і рідним Тернополем.
Цього року в Роттердамі заходом Світової спілки есперантистів побачить світ есперантомовна антологія української літератури від ХІ до ХХІ століть. «Ця книга – обтяжна та коштовна, – мовить Віктор Паюк. – Товстий том на 800 сторінок нагадує доброго розміру цеглину – і це справжня цеглина у великій будівлі української культури. Появу такого видання вважаю подією виняткової ваги, яка вказує на дозрівання української присутності у світовому культурному контексті».
Принагідно зазначити, що Віктор чотири роки очолював Українську асоціацію есперантистів, є автором навчально-методичного посібника з вивчення штучної мови, активно займається перекладацькою діяльністю. Він доклався й до популяризації імені Михайла Юрківа. На початку дев’яностих років йому вдалося познайомитися з донькою видатного есперантиста Дарією-Євою Юрків, яка мешкала тоді у місті Миколаїв, що на Львівщині. З’ясувалося: у неї були ще старші брати Лев та Юліан. Михайла Юрківа похоронили в Тернополі. Та, на жаль, де його могила, й донині достеменно невідомо. Дарія-Єва передала Вікторові Паюку оригінальні батькові речі. За радянських часів вона дуже боялася, аби їх не конфіскували працівники КДБ, тому старанно переховувала. Вже з проголошенням Української держави Дарії-Єві захотілося, аби безцінні предмети, нарешті, побачила громадськість. Тож із сховку витягла передовсім рукописну монографію «З царства духу». До речі, написана дуже гарним каліграфічним почерком (прямо задивуєшся) українською, німецькою, польською мовами та есперанто з використанням цитат латинською, церковнослов’янською, старогрецькою. Суть цієї роботи визначив сам автор у підзаголовку – природничо-філософські думки про найвищі людські питання. Між іншим вона була опублікована ще за життя Михайла Юрківа 1912 року в Тернополі. Окрім рукопису «З царства духу», донька Юрківа передала Вікторові Паюку також батьків юнацький щоденник, світлини, інші його приватні речі. Не забула й про найперший примірник есперантського видання для українців, який у Коломиї редагував впродовж 1913-1922 років Орест Кузьма. Тут Михайло Юрків до останнього свого подиху вів куточок перекладача, зокрема, знайомив есперантистів з новелами Василя Стефаника. Між іншим Орест Кузьма гідно продовжив творчу й наукову справу свого побратима – у рідній Коломиї 1922 року опублікував власний «Повний підручник до науки міжнародної мови есперанто». Цікаво, що всі згадані вище речі Віктор Паюк разом з Ігорем Галайчуком нещодавно передали на зберігання до Тернопільського краєзнавчого музею. Тепер з раритетами може ознайомитися кожен, хто відвідає цей культурно-освітній та науково-дослідний заклад. Варто зазначити, що, так би мовити, у новітній історії есперанто-клуб у Тернополі створили 1979 року. Саме тоді інженер Леон Зімельс зорганізував курси з вивчення міжнародної мови та заснував товариство її прихильників, яке через рік стало клубом есперантистів «Amikeсo» («Дружба»). Першим його головою обрали Ігоря Галайчука. Ігорю Йосиповичу виповнилося тоді двадцять чотири роки, він обрав фах лікаря, саме проходив інтернатуру. Потяг до знань, каже, змусив вийти його із суто медичних рамок, тож захопився есперанто. Нині Ігор Галайчук – доктор меднаук, професор, очолює кафедру онкології, променевої діагностики і променевої терапії та радіаційної медицини Тернопільського державного медуніверситету ім. Івана Горбачевського. З есперанто – не пориває. Більше того, є головою Тернопільського міського клубу, який тепер називається «Spinosfloro» («Терноцвіт»). До цієї неприбуткової громадської структури входять майже тридцять осіб. За словами Ігоря Йосиповича, вони займаються перекладацькою діяльністю, листуванням з представниками та організаціями інших країн, обміном есперантських друкованих видань. Скажімо, Ігор Галайчук разом з Віктором Паюком витлумачили та видали з есперанто українською книгу японського цілителя Масаюкі Сайонджі «Лікувальний масаж Юмейго». Цікаво, що мовою есперанто з’явилися переклади й деяких творів тернопільських письменників, зокрема Богдана Андрушківа та Богдана Мельничука. Витоки есперанто для українців розпочалися з Тернополя. Похвально, що й донині ці джерела, наповнені творчою й науковою працею Михайла Юрківа, є кому доглядати та не дати їм замулитися. Микола ВІЛЬШАНЕНКО. |
| Галайчук І. (есперантист); Горошко Н. (коресп.). «Есперанто - мова міжнародна», Медична академія, 2007-07-11 |
|---|
PNG HTML PDF
<ref>
{{Cite news
| url = http://tdmu.edu.te.ua/ukr/kafedra/pdf/2007_13.pdf
| title = Есперанто - мова міжнародна
| автор = [[Галайчук Ігор]] (есперантист)
| співавтори = Горошко Надія (коресп.)
| work = Медична академія
| publisher = Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
| сторінка = 4
| date = 2007-07-11
| accessdate = 2010-07-30
}}
</ref>
? Юрків Михайло | Терноцвіт | Галайчук Ігор | благодійний фонд ім. В. Єрошенка «Еspero» (Київ) | перелік Заменгофо-есперантських об’єктів | Леон Зімельс | Львівське товариство есперантистів Перший український підручник есперанто побачив світ у Західній Україні на початку ХХ століття. Написав його наш краянин Михайло Юрків. Ця книга стала подією в культурному житті українців того часу, які не мали власної держави, проявом високого рівня громадянської свідомості автора. Про це, зокрема, йшлося на науково-практичній конференції «Есперанто в ХХІ столітті: стан і перспективи розвитку. До 100-річчя книги Михайла Юрківа «Підручник міжнародного язика есперанто». Її організатори Тернопільський міський клуб есперантистів «Терноцвіт», який очолює доктор медичних наук, професор ТДМУ Ігор Галайчук, Тернопільський національний педагогічний університет, благодійний фонд ім. В. Єрошенка «ЕSPERO» (Київ) та українська асоціація есперантистів. Під час двох пленарних засідань заслухали (6 виступів), дуже цікавих і актуальних. Яким було суспільно-культурне середовище в Західній Україні на початку ХХ століття? Як зародилася ідея створити перший український підручник есперанто? В чому полягає феномен есперанто як мовного трансдуктора, коли штучна мова може виступати засобом застереження та передачі наступним поколінням особливостей діалектного мовлення сучасників? Про це йшлося у виступі доктора медичних наук, професора нашого ВНЗ Ігоря Галайчука. Як відомо, з 1815 до 1918 року Тернопільщина перебувала у складі Австро-Угорської імперії. 1905 року у Тернополі заснували «Міщанське братство», будівля якого стала осідком усіх культурних і народних починань для українського населення міста, як-от: збори місцевих товариств, політичні віча, доповіді, театральні вистави, Шевченківські концерти, міщанські «Маланчині вечори». Перший всесвітній конгрес есперантистів відбувся у Франції (м. Булоньсюр-Мер) 1905 року, а вже через рік було засвоєно Львівське товариство есперантистів. 1908 року створена Всесвітня есперанто-асоціація (Universala Esperanto-Asocio, UEA). Першим есперантистом, який захистив докторську дисертацію в галузі есперантології на тему: «Користь і можливості застосування есперанто в медицині» (Париж, 1908 р.) був французький лікар П’єр Корре. На початку ХХ ст. в Україні водночас працювали такі корифеї української культури, як Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Осип Маковей, Василь Стефаник та інші. Розвиткові української національної культури та науки прислужилися й чимало вихідців з Тернопільщини, які починали свою освіту в тернопільських школах і гімназіях. Зокрема: проф. Іван Пулюй (1845-1918) – фізик-електротехнік, професор Празького політехнічного інституту, декан фізичного факультету, ректор. Професор Іван Горбачевський (1854-1942) – біохімік, декан медичного факультету, ректор Карлового університету в Празі, перший міністр охорони здоров’я Австро-Угорщини, чиє ім’я носить наш університет, академік Володимир Гнатюк (1871-1926) – фольклорист, етнограф, вчений секретар Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка у Львові (його іменем названо Тернопільський національний педагогічний університет); Блаженіший Патріарх і Кардинал, отець Йосиф Сліпий (1892-1984). Перший підручник міжнародної мови есперанто був опублікований 1887 року у Варшаві др його автор Л. Заменгофоєм заголовку книги вказувалося «для росіян». В Україні перший осередок есперантистів був зорганізований в Одесі 1890 р. Одним з перших свідомих українців, які зрозуміли необхідність розв’язання мовної проблеми в міжнаціональному спілкуванні й побачили в есперанто засіб її вирішення, був Михайло Юрків (1877-1914), який займає почесне місце в когорті видатних осіб нашого краю. 1907 року він опублікував перший підручник есперанто для українців, які, не маючи своєї держави, були розділені між двома могутніми імперіями – Австро-Угорською та Російською. Народився Михайло Юрків у Жидачівському повіті на Львівщині, а все своє свідоме життя провів у Тернополі, де завжди послуговувався гаслом: «Для знань ніколи не потрібно шкодувати ні сил, ні часу, ні грошей». Він на сторінках есперантських видань відстоював право українців на самоутвердження, перекладав літературні твори українських класиків. Поліглот, філософ, учитель – Михайло Юрків щедро ділився знаннями з іншими. Свою монографію «З царства духу», присвячену філософській течії монізму, він написав чотирма мовами – українською, німецькою, есперанто, польською, а ще використовував цитати латиною, церковно-слов’янською, старогрецькою. На жаль, творчість М. Юрківа обірвалася на 37 році життя. Він помер від туберкульозу 21 травня 1914 року, похований у Тернополі (на жаль, могила його не збереглася). В есперантських колах про М. Юрківа заговорили на початку 1980-х років, саме тоді відродився у Тернополі осередок есперантистів на чолі з Леоном Зімельсом (1911-1985 рр.). Есперантисти Тернополя відшукали підручник М. Юрківа. З часом виявилося, що в Миколаїві Львівської області у середині 1990-х років ще жила донька М. Юрківа Дарія (Єва, Одарка) Юрків, яка зберегла безцінний матеріал про життя й діяльність батька. 1995 року з нагоди 10-ї Міжнародної медичної есперанто-конференції у Тернополі було створено оригінальний барельєф М. Юрківа, де є: книга, земна куля, Шевченків «Заповіт». Барельєф М. Юрківа (скульптор – Іван Сонсядло) встановлено на фасаді філармонії (колишній будинок Міщанського братства). Цей барельєф внесений до світового переліку Заменгофо-есперантських об’єктів. Видання М. Юрківа «Підручник есперанто» в час мовної дискусійної полеміки відіграло важливу роль своєрідного «містка» між місцевим діалектом та його трансформацією в літературномовному вираженні. Українська мова у книзі М. Юрківа – це мова Івана Франка, Франца Коковського, Василя Стефаника та інших українських діячів початку ХХ століття. Сучасна українська мова значно відрізняється від тієї, якою розмовляли 100 років тому. А от штучна мова есперанто не змінилася за цей період і есперантисти нині послуговуються таким же словотвором, як і 100 років тому, зберігаючи в перекладах всі нюанси діалектів і національної мови. Завдяки підручникам і словникам есперанто для сучасників збережено особливості тодішньої писемної української мови в Галичині. Есперанто, таким чином, послужило засобом передачі інформації та мовного порозуміння (в літературному сенсі) між віддаленими поколіннями однієї нації. З цих позицій можна стверджувати, що сучасна літературна українська мова – це своєрідне «есперанто» між багатьма діалектами української мови, яка тепер набиратиме дедалі більшого значення вже як мова міжнаціонального спілкування в Українській державі. На початку ХХ століття в період українського мовного нігілізму «Підручник есперанто» безпосередньо й опосередковано сприяв утвердженню української мови як самостійної мови великої нації, що в силу історичних причин не мала своєї держави і перебувала у складі двох імперій. Есперанто може виступати засобом поколінь однієї нації (феномен есперанто!), а отже, зберігати й передавати наступним генераціям особливості мовлення сучасників. Доповідь голови Тернопільського міського клубу есперантистів «Терноцвіт», доктора медичних наук, професора Ігоря Галайчука задала тон й іншим виступам. Слово на пленарних засіданнях мали представники Києва, Львова, Одеси, Луцька, Тернополя. Зокрема, у виступах тернополян П. Шимківа, С. Костюка, Р. Романа йшлося про фольклор і есперанто, есперантофонд обласного краєзнавчого музею, історію есперантоклубу в Тернополі. Підсумковим документом стала резолюція про заходи для поширення мови есперанто, підвищення її престижу. Учасники конференції відвідали краєзнавчий музей, де оглянули експозицію «Есперанто», та побували на екскурсії у Збаразькому замку. |
[ред. | ред. код]
| Кожерчук М., «Засновник українського есперанто в Галичині - Орест Кузьма», Коломия ВЕБ портал |
|---|
HTML <ref>
{{Cite web
| url = http://kolomyya.org/histpub/historypub38.htm
| title = Засновник українського есперанто в Галичині - Орест Кузьма
| автор = Кожерчук Мирослава
| work = Коломия ВЕБ портал
| accessdate = 2010-06-09
}}
</ref>
? | Ukraina Stelo | Есперанто (...) На жаль, небагато вже є в Коломиї тих, хто в своїй пам'яті і серці зберігає образи невтомних подвижників-просвітян, які в далеких 20-30-их рр. не лише давали такі потрібні українським дітям знання, а й вкладали в їх душі зерна добра, любові до рідної землі і прагнення здобути її незалежність та волю. Гімназійні професори і шкільні вчителі були не лише висококваліфікованими педагогами, а й літераторами, видавцями та громадськими діячами. Саме їм великою мірою завдячує Коломия своєму культурному і освітньому розквіту в першій половині 20 ст. Орест Кузьма, викладач біології, (...)
Народився О.Кузьма в с. Диниска повіту Рава Руська на Львівщині, де жили батьки його матері в грудні 1892 р. Але оскільки запис в метрикальній книзі було зроблено пізніше ( дідусь - парох - на радощах від появи онука забув зразу записати його в книгу ), то датою народження вважається 24 січня 1893 р. Батько - Леонтій Кузьма, викладач латини і греки в Коломийській державній українській гімназії, людина високоосвічена і інтелігентна. Був близько знайомий з І. Франком, М. Павликом, Я. Пстраком і багатьма іншими видатними людьми і радо приймав їх у своєму домі. Зокрема, 1912 р. в його гостинній домівці зупинявся старенький Каменяр, коли востаннє приїжджав до Коломиї, щоб прочитати свою нову поему "Мойсей". Разом з о. Йосафатом Кобринським, адвокатом Т. Дембіцьким, професором Л. Дольницьким та ін. Л. Кузьма започаткував будівництво Народного Дому в місті. Мати Ореста - Мазикевич Олена - донька священика. Отже, зростаючи в такій сім"ї, з дитинства Орест увібрав у себе прагнення до знань, любов до літератури та мистецтва і, звичайно, до рідної України. Навчався спочатку в Коломийській 4-класовій початковій школі, пізніше - в українській гімназії, яку закінчив 1913 р., успішно здавши 19 червня іспит зрілості. Ще будучи гімназійним учнем, в 1908 р. разом з Маркіяном Недільським, сином директора, та К. Чернишем почав вивчати мову есперанто. Спочатку це було лише для забави, щоб розмовляти між собою незрозумілою для інших мовою. Бажання це виникло цілком випадково, коли в одній з коломийських книжкових крамниць Орест натрапив на невеличку стару книжечку без обкладинки і заголовка, яка виявилася підручником по вивченню есперанто автора цієї мови Людвіка Заменгофа. Згодом випадкове знайомство з мовою переросло в захоплення нею. В 1909 р. до рук О. Кузьми потрапила польська есперантська газета "Поля есперанто" ( "Польський есперантист" ), в якій він знайшов адресу міжнародної есперантської організації в Женеві "Універса есперанто асоціо". Зав"язавши листування з цією організацією, отримав примірник журналу, що вона видавала, з адресами есперантистів усього світу. Так Орест сконтактувався з деякими з них і почав активно популяризувати міжнародну мову не лише в Коломиї, а й в цілій Галичині. Уже через рік був іменований виділом організації делегатом на Коломию. 1912 р. з його ініціативи створено в місті перше в Україні Крайове товариство українських есперантистів "Прогресо" ("Поступ"), головою якого обрано Божемського, а секретарем Ореста Кузьму. Товариство мало своє приміщення в центрі міста, де відбувалися зустрічі есперантистів, число яких зростало, а також проводилися курси по вивченню цієї мови. Від імені товариства О.Кузьма був делегований на 8 Всесвітній Конгрес есперантистів у Кракові. Там він особисто познайомився з Д-ро Есперанто - Л. Заменгофом, який подарував йому свою книжку "Лінгво інтернація". Багато учасників Конгресу вперше завдяки О. Кузьмі та іншим українським делегатам дізналися про Україну. З великим захопленням був сприйнятий ними запальний український народний танець у виконанні Ореста і львівської есперантистки Ізи. Через багато років у 1956-у в листі до О. Кузьми дружина відомого поета Іза Волощак згадувала: "Чи пам'ятаєте Ви ще Восьмий всесвітній? Нас було семеро українців, молодих, запальних... Та Іза, що танцювала з Вами, "гуцулом" Орестом, наші національні танці в укрвїнських костюмах на подив присутніх есперантистів зі всіх континентів, вже постаріла. Але душею ми, есперантисти, завжди юні." Конгрес допоміг зрозуміти Кузьмі, яку велику роль може відіграти мова есперанто для пропаганди української культури у світі. Тому по приїзді з форуму з новим ентузіазмом взявся за переклади творів В. Стефаника, І. Франка, Л. Мартовича, Т. Бордуляка та ін. на мову есперанто і посилав їх до різних літературних есперантських часописів, зокрема угорського місячника "Ля Верда Стандарто" та німецького тижневика "Германа Есперанто Газето". Великим досягненням О. Кузьми та його друзів був випуск в 1913 р. першого українського есперантського періодичного видання - місячника "Україна Стельо" ("Зоря України"), який виходив до кінця червня 1914 р. і після тривалої перерви, спричиненої воєнними діями, в 1922 - 1930 рр. На його сторінках друкувалися переклади творів Т. Шевченка, І. Франка, зокрема, його знаменита "Посвята" на честь Кобзаря (1914), О. Кобилянської, В. Стефаника, Лесі Українки, М. Коцюбинського, народні пісні, коломийки ( їх переклав В. Атаманюк ), статті про творчість українських письменників.
В 1913 р. О.Кузьма почав навчання у Відні - спочатку в Торгівельній академії і одночасно на правничому факультеті університету, згодом перевівся на філософський факультет. Після початку 1-ої світової війни австрійська влада евакуювала своїх урядовців з Галичини, в тому числі і Леонтія Кузьму. Отже, Орест перебував у Відні З родиною поки австрійські війська не вернулися до Коломиї, а потім залишився до закінчення університету в липні 1918 р. Дуже мало відомо про участь Кузьми у військових діях 1-ої світової, але те, що він був у складі Легіону Січових Стрільців, не підлягає сумніву. В його сім"ї довгий час зберігалися альбоми з фотографіями січових стрільців, які робив сам Кузьма. А вже будучи гімназійним учителем , розповідав учням епізоди з життя січового стрілецтва. Крім того, на звороті однієї з фотографій, надісланих ним з Відня, зберігся короткий лист рідним, в якому є такі слова: "...я працюю яко жовнір в цензурі під командою сотника Івана Коссака". На жаль, в своїй автобіографії, написаній в 1950-их рр. він із зрозумілих причин про цей факт не згадує нічого. Перебуваючи у Відні, Кузьма продовжував цікавитись мовою есперанто і підтримував зв'язки з багатьма віденськими есперантистами.
Повернувшись до Коломиї, працював на посаді інженера в Державному уряді відбудови краю, а також учителем в торгівельній школі, гімназіях - жіночій УПТ "Рідна школа" та СС Уршулянок. 24 листопада 1920 р. був призначений вчителем біології польської державної чоловічої гімназії, а вже 1 грудня 1923 р. переведений до української державної гімназії. З 1932 по 1929 рр., як записав пізніше в автобіографії, студіював на фізично-природничих курсах у Львові та Станіславові і 18 травня 1929 р. у Кракові здав відповідний іспит. Одночасно продовжував займатися мовою есперанто: в 1922 р. відновив видання часопису "Україна Стельо" та випустив на власні кошти "Повний підручник до науки міжнародної мови есперанто". Підручник складався з вступу, коротких методичних вправ та основної частини - граматики з текстами. Він є взірцем доброго поєднання теорії і практики есперанто. Особливої уваги заслуговує підбір текстів, здебільшого це власні переклади віршів Т. Шевченка, поема "Катерина" у перекладі В. Девятніна та переклади згаданого В. Атаманюка - "Коломийки", "Козачок" і поезії А. Кримського, "Стінний календар". В цьому ж році вийшов есперантсько-український словник Карла Вербицького з передмовою О. Кузьми "Ключ до есперанта", а також відновилися в гімназії есперантські курси. 1922 р. був визначним в житті Ореста і в особистому плані, бо в тому році він одружився з Марією Меринюк. 1931 р. О.Кузьма знову став делегатом Всесвітнього Конгресу есперантистів у Кракові. Але оскільки польські організатори форуму заперечили право української делегації брати в ньому участь, мотивуючи це тим, що представницькі групи формувалися за державним, а не за національним принципом. На знак протесту проти такого рішення українські есперантисти покинули конгрес. Справа набула розголосу в есперантській пресі, симпатії в більшості випадків були на стороні українців. Під тиском світової есперантської думки польське товариство вислало одного з його членів д-ра Одо Буйвіда з вибаченнями до Ореста Кузьми в Коломию. В 1930-31 рр. О.Кузьма надрукував у місцевій польській газеті курс лекцій мови есперанто, виданий пізніше окремою брошурою Ерною Ціманд.1932 р. у видавництві "Бистриця" він видав брошуру "Міжнародна мова есперанто", яку 16 січня 1933 р. Коломийський окружний суд заборонив. Як записано в архівному поліцейському документі "...зміст, поданий на 4-ій стор. обкладинки містить ознаки злочину за параграфом 152 карного кодексу". Там Кузьма подав карту , на якій Україна не була зображена частиною Польщі, а була об'єднана зі Східною Україною. Було ще багато подій в житті професора: народження сина Богдана та доньки Віри, насичена педагогічна та видавнича діяльність, цікаві переписка і зустрічі, захоплення фотографією. А фотографом був він прекрасним. Найвдаліші знімки видав у вигляді поштових карток з есперантськими та українськими підписами ще у Відні. Серед цих листівок - краєвиди, зразки національного одягу, сцени з народного побуту, а також серія, присвячена історичним та культурним діячам України. Двері гостинної оселі Кузьмів завжди були відкриті для друзів та колег есперантистів зі всього світу. Побували у них навіть два китайці, яких професорова частувала смачними українськими варениками. 1939 р. приніс зміни, які повернули життя Ореста Кузьми і його родини у зовсім інше русло. Як людина, що користувалася повагою і авторитетом коломиян, він був обраний до комітету профспілки коломийського вчительства, став і делегатом Українських Народних Зборів у Львові від 264 виборчого округу Станіславської області, деякий час був головою 14 виборчої дільниці м. Коломиї по виборах до Верховної Ради УРСР. Від початку шкільного року 1940-41 працював на посаді завпеда в СШ №1, а 20 червня 1941 р., про що мало хто знає, призначений дпректором цієї школи. Але 2 св. війна диктувала свої закони. Під час німецької окупації Коломиї Кузьма працював учителем біології та фізики у знов відкритій гімназії, докладав всіх зусиль для збереження обладнання кабінетів, майна школи. В повоєнні роки був учителем хімії та біології 8-10 класів СШ №1, а також в СШ №2 і технікумі медсестер. Нелегким був той час для всіх, зокрема для родини О. Кузьми. Але, незважаючи ні на що, він завжди залишався доброзичливим, людяним, готовим допомогти. Про це красномовно свідчать хоча б спогади учасниці українського повстанського руху Ганни Шепетюк. Ще під час німецької окупації вона, тоді учениця гімназії, квартирувала недовго у професора. А в січні 1945 р., коли одна її сестра потрапила в Мордовські табори, інша сестра стала референтом пропаганди окружного проводу УПА, а батьки, рятуючись від вивозу в Сибір, покинули домівку в Косові, Ганна, не маючи де притулитись, прийшла до Кузьми. Професор з дружиною не тільки не побоялися пустити її до хати, а й влаштували на навчання в СШ №2 і відносилися, як до рідної дитини, хоча не могли не розуміти, що її зв'язок з УПА, зустрічі з повстанцями, які відбувалися іноді в їхньому домі,становили небезпеку і для них. Крім того, в голодному 1945-му продукти видавалися по картках, дуже важко було прогодуватися, але з Ганною в сім’ї Кузьмів ділилися останнім куснем хліба. В січні 1947 р. Ганну заарештували, перед тим зробивши обшук у домі професора. Коротко перебували під арештом і Орест та Марія. На початку березня вночі після жорстоких допитів Ганну з обмороженими й розпухшими ногами випустили з коломийської тюрми на волю. І знову вона постукала у двері кузьмового дому. Прийняли, обігріли, допомогли і цього разу, хоча розуміли, що знаходяться під пильним оком НКВД. "Професор Кузьма втратив всі матеріальні блага, заробив з сім’єю довгі роки заслання, та не втратив великої людської гідності. Ми, його учні, повинні гордитися таким учителем, який завжди давав нам приклад мужності, чесності і великої національної свідомості", - писала пізніше в своїх спогадах Г. Шепетюк. 22 жовтня 1947 р. хату Кузьмів оточили військові. На збори перед вивозенням у Сибір дали одну годину. Багато років по тому пані Марія згадувала, що Орест перш за все склав найдорожче для нього - есперантські книги. Сяк-так спакувавшись, Орест, Марія та Віра Кузьми вирушили вантажівкою, що вже чекала їх біля хати, до Коломийського вокзалу, заповненого сотнями таких, як вони заплаканих, нещасних людей. Попереду у всіх була виснажлива подорож товарним поїздом, що тривала майже місяць.Жінки і діти спали на нарах, чоловіки ж - просто на долівці. Харчувалися, як відомо, "баландою" та протухшими оселедцями, а по воду можна було вийти лише на великих станціях та й то під конвоєм. До місця призначення доїхали не всі. 10 листопада в Називаєвці Омської області прибулі постали перед директорами місцевих радгоспів та колгоспів, які вибирали потрібних їм робітників. Родина Кузьмів, як і інші сім'ї з Коломиіщини, потрапили до Тюкалінського радгоспу, де директував вихідець зі Східної України Савчук, батьки якого були вислані сюди ще після 1 св. війни. "Приїхали на місце, - згадувала пізніше пані Марія, - а мороз - зуб на зуб не попадає. Попереду рушив прогортати дорогу від снігу трактор, а ми за ним у радгосп. Там нам дали барак, в якому раніше утримували корів, і ми й за те були вдячні". Тоді, в сибірському радгоспі, вони хоч і пообморожувалися, але все-таки жити треба було, мусили призвичаюватись. Директор людяний був, дав прибулим дерева, то вони з часом збудували собі хати. Не такі "ізби", в яких мешкали місцеві люди, а хати з кімнатою, кухнею, коридорчиком. "Приїжджі з України привезли нам культуру ", -не раз повторював Савчук. Незважаючи на всі негаразди та труднощі, що випали на долю немолодого вже коломийського професора в Сибіру, він і там зумів проявити і застосувати свій талант і винахідливість. Завдяки Кузьмі у Сибіру виріс сад. В його ідею про вирошування плодових дерев і кущів в Омській області, де морози сягають іноді й 50 градусів, спочатку не вірив ніхто. Але все ж директор радгоспу виділив йому невелику ділянку, а з далекої України надіслали саджанців. Зумів він запалити своїм завзяттям і 8 жінок, працівниць радгоспу, які допомагали йому від самого початку. Одна з них пізніше згадувала: "Пристрасний садовод, Орест Кузьма зумів і нам, сибірячкам привити любов до садівництва... Інколи нам здавалось, що дійсно взялися за непосильну справу. Але Кузьма знову і знову умів запалювати в серцях робітниць натхнення, надію." Через три роки Кузьма зібрав перші плоди яблунь, смородини, порічок та ін. Це було справжньою сенсацією і великим успіхом. На пропозицію Кузьми керівництво радгоспу дало дозвіл розширити сад ще на 4 га. Стало більше послідовників і помічників, а дехто з сибірських науковців навіть захистив дисертації, скориставшись досягненнями коломийського професора. Останній рік перебування в Сибіру з 1 вересня 1955 р. по серпень 1956 р. Орест Кузьма працював вчителем біології у 7-річній радгоспній школі в Тюкалінську. В Україну до рідної Коломиї сім'я повернулася 1956 року. Тут старенький Кузьма ще кілька місяців з серпня по грудень 1957 р. учителював у СШ №5, а 24 грудня у 64-річному віці вийшов на пенсію. Не забували його послідовники-садоводи з Сибіру - щороку присилали пакунки з яблуками. В 1968 р. республіканська есперантська комісія обрала Ореста Кузьму почесним членом, підкресливши його велику заслугу в популяризації есперанто і української культури у світовому масштабі. Помер невтомний винахідник, улюбленець гімназистів та відомий есперантист у грудні 1968 р., похований на старому коломийському цвинтарі поряд із батьком. |
[ред. | ред. код]
| Кожерчук М., «Радість добротворення», сайт Лук'яна Вардзарука |
|---|
HTML <ref>{{Cite web
| url = http://l-vardzaruk.if.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=73
| title = Радість добротворення
| автор = Дмитро Юсип
| work = сайт Лук'яна Вардзарука
| accessdate = 2010-11-02}}
</ref>
|
[ред. | ред. код]
- Есперанто у газеті "Свобода"
- http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:xa.yimg.com/kq/groups/1255232/1669024276/name/%25C3%258C%25C2%25B3%25C3%25A6%25C3%25AD%25C3%25A0%25C3%25B0%25C3%25AE%25C3%25A4%25C3%25AD%25C3%25A0%2B%25C3%25AC%25C3%25AE%25C3%25A2%25C3%25A0%2B%25C3%25A5%25C3%25B1%25C3%25AF%25C3%25A5%25C3%25B0%25C3%25A0%25C3%25AD%25C3%25B2%25C3%25AE.doc&hl=uk
- http://ukrnovini.host.kz/archive/July_2002/2002_29_382/Diaspora%20Living29_382.htm
- http://search.ua.redtram.com/?q=%D0%B5%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BE&go=%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D1%82%D0%B8%21
- http://miresperanto.ru/diversajhoj/znaete_li_vy.htm цікаві і важливі факти про есперанто що прозвучали в програмі Що? Де? Коли?
- http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:gsh6qOePRJgJ:www.esperanto.org.ua/UkrEA/programo1.doc&hl=uk
- http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=108-90-%EF
- http://ukrslovo.net/interesting-facts/postati/6339.html
- http://langs.com.ua/movy/esper/navischo.htm
- Повернення з небуття Авеніра Коломийця
- http://www.radiosvoboda.org/content/article/2100829.html
Авенір Коломиєць -- автор словника і підручника з есперанто для українців
(про співавтора найбільшого в світі есперанто-словника)
Можна взяти інформацію про швидкість освоєнні есперанто, + Л.Толстой
- Український інформаційний ресурс про "Есперанто"
- Вивчають в школі-ліцею
- Есперанто в енц. українознавства
- http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=277&Itemid=41
- http://www.google.com/search?as_q=%D0%B5%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BE&as_sitesearch=vsesvit-journal.com
- http://poezia.org/ua/personnels/36
- В подводном музее Тарханкута появится бюст эсперантиста Вальдемара Ланле
- Есперанто у новинах київської муніципальної газети Хрещатик (використано у стаття Есперанто (алея))
- Газета День
Книги[ред. | ред. код]
[ред. | ред. код]
| Великий есперантсько-український словник Міжнародна мова, Репресії проти есперантистів в Україні, Український есперантист, |
|---|
HTML <ref>{{книга
|автор = [[Пацюрко Володимир]]
|частина = Від укладача
|заголовок = [[Великий есперантсько-український словник]]
|місце = Київ
|рік = 2007
|сторінок = 200
}}</ref>
Чи не найперша спроба створити універсальну або міжнародну мову була зроблена ще у четвертому столітті до нашої ери в стародавній Македонії. Алексарх, брат македонського воєначальника Кассандра (згодом царя Македонії) мріяв створити справедливу державу, у якій усі громадяни говорили б однією мовою і жили б дружно. Він заснував місто Уранополіс – Місто неба, жителями якого стали прибульці з різних країн. Для них Алексарх створив спільну мову. На яких принципах вона базувалася, досі невідомо, бо нова місто-держава невдовзі припинила своє існування, а з нею і згадана мова.
Її автор прибрав псевдонім “Доктор Есперанто”, що в перекладі означає “той, що сподівається”. Заменгоф мріяв про ті часи, коли кожна людина крім рідної мови вивчить ще одну, нейтральну мову, призначену для міжнародного спілкування.
Друга половина 30-х років виявилася фатальною для українських есперантистів: більшість з них стали жертвами сталінських репресій і були фізично знищені, зокрема В.Бобинський, С.Пилипенко, М.Ірчан, В.Кузьмич, Є.Михальський, Є.Ізгур, В.Колчинський та ін. З приходом більшовиків у Західну Україну був вивезений на Сибір Орест Кузьма. Частина галицьких есперантистів еміґрувала на Захід. Під час перебування в таборі для переміщених осіб в Авґсбурзі у 1946-1947 рр. ними видавався часопис “[[Український есперантист.
|
[ред. | ред. код]
| Томащук М. Смертю смерть подолав. Коломия, 2002 |
|---|
HTML <ref>{{книга
|автор = [[Томащук Михайло]]
|заголовок = [[Смертю смерть подолав]]
|рік = 2002
|сторінки = 214
|сторінок = 447
}}</ref>
с.214 |
[ред. | ред. код]
| Mondial, Concise Encyclopedia of the Original Literature of Esperanto, 2008 |
|---|
HTML <ref>{{книга
| автор = Geoffrey Sutton
| частина =
| заголовок = [[Concise Encyclopedia of the Original Literature of Esperanto 1887-2007]]
| оригінал =
| посилання =
| відповідальний =
| видання =
| місце = Нью-Йорк, США
| видавництво = Mondial
| рік = 2008
| том =
| сторінки =
| сторінок = 728
| серія =
| isbn = 978-1-59569-090-6
| тираж =
}}</ref>
|
КАК ВОЗНИКНЕТ ВСЕОБЩИЙ ЯЗЫК?[ред. | ред. код]
http://esperanto.virtbox.ru/biblioteko/svadost/11.htm Эрмар Павлович Свадост-Истомин