Коцебу Петро Оттович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Оттович Коцебу
Народження 8 (20) вересня 1827(1827-09-20)
Росія Росія Пальвере, Косе, Гар'юмаа, Естляндська губернія
Смерть 8 (21) грудня 1911(1911-12-21) (84 роки)
Росія Росія Пальмирівка, Катеринославська губернія
Приналежність Росія Росія
Звання контр-адмірал
Нагороди
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня

Петро́ О́ттович Коцебу (нім. Peter August Moritz von Kotzebue, рос. Коцебу Пётр Оттович; *8 (20) вересня 1827(18270920) Пальвере, Косе, Гар'юмаа, Естляндська губернія — †8 (21) грудня 1911 Пальмирівка, Катеринославська губернія), контр-адмірал російського флоту, син видатного російського мореплавця, дослідника та першовідкривача нових земель Отто Коцебу.[1] Похований у селі Пальмирівка Дніпропетровської області в Україні, де є його надгробок.

Життєпис[ред. | ред. код]

Коцебу Петро Оттович кавалер орденів Святої Анни двох ступенів, Святого Станіслава, нагороджений медаллю «За участь у підкоренні Кавказу» і хрестом «За службу на Кавказі». Учасник Кримської війни і оборони Севастополя.

Народився 8 вересня (20 вересня за новим стилем) 1827 року в помісті Палфер, Естонія.

1846 р. серпня 21 числа був проведений з кадетів морського корпусу в гардемарини.

1848 р. Був проведений в мічмани з призначенням в Чорноморський флот. На фрегаті «Кулевчи» перейшов з Миколаєва до Севастополя.

1849, 1850 рр. На бригу «Птоломей» перейшов з Одеси до Константинополя, звідки плавав в Архіпелаг.

1851 року на транспорті «Ріон» плавав між Миколаєвом та Севастополем, потім на пароплаві «Молодець» ходив до абхазьких берегів та брав участь у битві проти натугайців, за що був нагороджений Орденом Святої Анни 4 ступеня за хоробрість.

1852–1852 рр. На пароплавах «Боєць» та «Могучий Ельбрус» ходив по укріпленням чорноморської берегової лінії.

1854 р. На пароплаві-фрегаті «Громоносець» брав участь в кампанії на Севастопольському рейді.

1854 і 1855 рр. З 13 вересня по 28 жовтня перебував у гарнізоні Севастополя, і 28 жовтня був поранений уламком бомби в ногу, по одужанні перебував на 4 бастіоні до закінчення облоги.

1855 р. березня 30 числа був проведений в лейтенанти. Нагороджений орденами Св. Анни 3 ступеня і Св. Святослава 2 ступеня, з мечами.

1856 р. На ґвинтовому і кліпері «Разбойник» перейшов з Архангельська в Кронштадт.

1857–1860 рр. На кліпері «Пластун», у команді капітана 1 рангу Кузнєцова, перейшов з Кронштадта до гирла річки Амур, і плавав по портам Тихого Океану, а потім на корветі «Новик» повернувся у Кронштадт.

1861–1863 рр. Командуючи ґвинтовим човном «Толчея», плавав у фінляндських шхерах.

1863 р. Нагороджений орденом Святої Анни 2 ступеня з мечами. На броненосній батареї «Первенец» у званні старшого офіцера плавав у Фінській затоці, потім був переведений у Чорноморський флот, серпня 30 числа був проведений у капітан-лейтенанти.

1864 р. на пароплаві «Казбек» ходив по кавказькій береговій лінії.

1865 р. В чині старшого офіцера на імператорській паровій яхті «Тигр» ходив по чорноморським портам.

1866 р. Командуючи пароплавом «Чатырдаг», ходив по Дунайським портам. Нагороджений срібною медаллю за участь у підкоренні західного Кавказу і хрестом за службу на Кавказі.

1867 р. 21 лютого звільнений для служби на комерційних суднах.

1871 р. 1 січня проведений у чин капітана 2 рангу.

1875 р. 1 січня проведений у чин капітана 1 рангу.

1877 р. 16 квітня зарахований на дійсну службу з призначенням у 1-ий чорноморський флотський Його Імператорської Високості генерал-адмірала екіпаж.

1879 р. березня 12. Проведений у чин контр-адмірала із звільненням від служби.

Помер 8 грудня (20 грудня за новим стилем) 1911 року в селі Пальмирівка Верхньодніпровського повіту, Катеринославської губернії.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Genealogisches Handbuch der baltischen Ritterschaften, Teil 2, 3: Estland» Görlitz. 1930. с. 159. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 28 лютого 2010.