Естонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Естонська Республіка
Eesti Vabariik

Прапор Естонії Герб Естонії
Прапор Герб
Гімн: Mu isamaa, mu õnn ja rõõm
(укр. Моя батьківщина, моє щастя та радість)
Розташування Естонії
Столиця
(та найбільше місто)
Tallinn greater coatofarms.png Таллінн
59°26′ пн. ш. 24°45′ сх. д. / 59.433° пн. ш. 24.750° сх. д. / 59.433; 24.750
Офіційні мови естонська
Державний устрій парламентська республіка
 - Президент Тоомас Гендрік Ільвес
 - Прем'єр-міністр Тааві Рийвас
Незалежність від Росії та Німеччини 
 - Проголошено 20 лютого 1918 
 - Визнано 2 лютого 1920 
 - Окупована СРСР 16 червня 1940 
 - Відновлено 20 серпня 1991 
Площа
 - Загалом 45 226 км² (129)
 - Води (%) 4,56%
Населення
 - оцінка 2010 р. 1 340 194[1] (151)
 - перепис 2012 р. 1 294 236[2]
 - Густота 31 чол,/км² (?)
ВВП (ПКС) 2006 р., оцінка
 - Повний $23,93 млрд (106)
 - На душу населення $17 802 (39)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Домен інтернету .ee
Телефонний код +372

Есто́нія (ест. Eesti), офіційно Есто́нська Респу́бліка (ест. Eesti Vabariik) — держава у Північній Європі, що межує з Латвією на півдні та Росією на сході, на півночі омивається водами Фінської затоки, на заході — водами Балтійського моря та Ризької затоки. Площа країни становить 45 226 км², столицею і найбільшим містом є Таллінн.

Естонія — демократична парламентська республіка, що поділяється на 15 повітів. За чисельністю населенням, що налічує 1,29 млн осіб, це найменша країна Європейського Союзу, Єврозони та НАТО. Естонія має найвищий валовий внутрішній продукт на одну особу серед колишніх республік Радянського Союзу[3]. Держава є членом низки міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, СОТ, ЄС, ОБСЄ, ОЕСР тощо.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Естонії

Стародавній період[ред.ред. код]

Ще в праісторичні часи Естонія була заселена фіно-угорськими племенами естів.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Християнство прийнято після завоювання Братством Меча з Німеччини і Данією 1227 року. Після цього територія Естонії перебувала під владою різних країн — Данії, Швеції, Речі Посполитої, Російської імперії. Проте вищі верстви та середній клас залишалися переважно балтійсько-німецькими аж до 1918 року. Німці, що проживали на території Естонії, пішли з країни перед та наприкінці Другої світової війни.

Естонська Республіка (1918–1940)[ред.ред. код]

Після зруйнування Російської імперії, внаслідок Жовтневого перевороту в Петрограді, Естонію проголошено незалежною республікою 24 лютого 1918 року.

13 листопада 1918 року постановою ВЦВК РСФРР Брестський мирний договір був анульований і розпочались воєнні дії за "звільнення" Прибалтики, Білорусі і України. В Естонії після відновлення Таллінської Ради робочих депутатів (19 листопада) і захоплення Нарви військами Червоної Армії (28 листопада) була проголошена Естонська Радянська Республіка (Естляндська трудова комуна) на чолі з Я. Анвельтом (7 грудня вийшов декрет Ради Народних Комісарів РРСФР про визнання її незалежності).» Але Радянська влада протрималась недовго і вже 19 січня 1919 року вся територія Естонії була звільнена від радянських військ.
Протягом 1920 року уряд Радянської Росії

«…був змушений визнати прибалтійські буржуазні держави і скласти з ними мирні договори. 2 лютого такий договір був укладений з Естонією…» [4].

Серед відомих політиків міжвоєнного часу — прем'єр-міністр Яан Тиніссон, Отто Страндман, Ааду Бірк, Юрі Улуотс.


Перша конституція Естонії, прийнята в грудні 1920, передбачала парламентську республіку. Вища влада належала однопалатному парламенту (Державним зборам), які обирались у складі 100 депутатів. Виконавча влада (уряд на чолі з державним старійшиною) залежала від Державних зборів. Перша конституція не вводила посади глави держави (президента). Державний старійшина власне і був прем'єр-міністром, що виконував поряд з цим, лише деякі представницькі функції від імені держави.

В другій половині 20-х років деякі естонські політики почали критикувати конституцію 1920 року, стверджуючи, що вона не дозволяє забезпечити стабільний порядок. На початку 30-х років питання про зміну конституції стало вузловим пунктом політичної боротьби. Поряд зі старими партіями в кампанію за зміну конституції включилася і нова політична сила — «Естонський союз учасників Визвольної війни», або, як їх скорочено називали, вапси.

Докладніше: Вапси

На двох референдумах у серпні 1932 і в червні 1933) був відхилений проект нової конституції, що пропонувався Державними зборами. Але конституційний проект вапсів в жовтні 1933 року був прийнятий переважною більшістю тих, що брали в ньому участь. Він передбачав, що чисельний склад Державних зборів скорочувався до 50 депутатів. Глава держави (державний старійшина) обирався населенням країни прямими виборами терміном на п'ять років. Він отримував право накладати вето на постанови Державних зборів і отримував практично необмежені права видавати закони у формі декретів. Крім того, він міг достроково закривати сесії Державних зборів, а також оголошувати — на свїй розсуд — нові вибори до парламенту.

Цю реформу конституції підтримали інші відомі політики, зокрема Костянтин Пятс, Йохан Лайдонер, Карл Ейнбунд (з 1935 р. — Каарел Еенпалу).

Військовий переворот (12 березня 1934)[ред.ред. код]

Нова конституція набула чинності з 24 січня 1934 року. Перемігши на референдумі, вапси мали усі шанси прийти до влади демократичним шляхом, перемігши і на виборах в квітні 1934 і одержати посаду глави держави і більшість у Рійгікогу.

Кандидатами на ці вибори були висунуті від вапсів генерал Андрес Ларка, від партій центру генерал Йохан Лайдонер, від аграріїв Костянтин Пятс і від соціалістів Аугуст Рей. Але, побоюючись приходу до влади такої радикальної сили, як вапси і вміло використавши свої нові повноваження, виконувач обов'язків старійшини, ветеран визвольного руху Костянтин Пятс, домовившись з Йоханом Лайдонером, який знову очолив естонську армію, здійснив 12 березня 1934 державний переворот.

Через кілька днів Костянтин Пятс своїм декретом відклав вибори Державних зборів і державного старійшини до закінчення терміну дії надзвичайного стану, тобто до осені 1934 року. Потім були визнані недійсними повноваження депутатів, обраних за вапсівськими списками у міські, селищні і волосні думи, де в січні 1934 року вапси мали найбільший успіх. Державні збори уже в квітні було розпущено на літні канікули.

У червні 1935 року відбувся судовий процес над керівниками «Естонського союзу учасників Визвольної війни». Проте не вдалося довести, що вапси хотіли здійснити державний переворот збройним шляхом. Суд засудив вапсівских лідерів до тюремного ув'язнення на терміни від шести місяців до одного року умовно. Після цього частина вапсівських діячів пішла на співробітництво з урядом, а інша частина приступила до підготовки збройного перевороту. Проте поліція 7 грудня 1935 року арештувала вапсів, що готували заколот. Цього разу суд присудив їх до тривалих термінів каторги, проте вони були звільнені за амністією в травні 1938 року.

«Стан безмовності»[ред.ред. код]

27 серпня 1934 року К. Ейнбунд, заступник прем'єр-міністра і міністр внутрішніх справ, заявив, що уряд має намір зберегти внутрішній мир і категорично проти партійно-політичної боротьби, тому вирішив продовжити термін дії військового стану, що К. Пятс і зробив 7 вересня, продовживши його ще на рік, а 2 жовтня розпорядженням К. Пятса була закрита сесія Державних зборів . Уряд оголосив, що в даному складі Державні збори більше не будуть скликані, а будуть знаходитися в «стані безмовності». Протягом наступних трьох з половиною років К. Пятс правив країною без парламенту, видаючи законодавчі акти у формі декретів.

У той же час була створена нова проурядова організація, по суті справи партія, — «Ізамаалійт» («Вітчизняний союз»).

Новий парламент (1936)[ред.ред. код]

В грудні 1936 року були утворені Національні збори, яким належало підготувати нову конституцію.

При розробці конституції в Національних зборах за основу було взято проект К. Пятса. Ухвалений Національними зборами проект нової конституції не було винесено на всенародне голосування, — вона вводилася в дію декретом державного старійшини. З 1 січня 1938 року нова конституція набрала сили. Вона наддавала главі держави (президенту) дуже широкі повноваження. Парламент (Державні збори) ставав значною мірою залежним від нього. Президент мав право одноосібно, за допомогою декретів, видавати різні закони й відтерміновувати введення в дію тих законодавчих актів, що приймалися Державними зборами, він мав право розпускати парламент, призначати уряд і т. д. За новою конституцією Державні збори складався з двох палат — Державної думи (80 членів) і Державної ради (40 членів). Причому населенням обиралася тільки перша палата.

Вибори депутатів у Державну думу відбулись 24—25 лютого 1938 року. Урядова коаліція отримала 64 місця. Поза цим блоком лишилося 16 депутатів. Єдиний фронт комуністів і лівих соціалістів та група правих соціалістів, що приєдналася до них, провели в Державну думу 6 депутатів.

24 з 40 членів Державної ради — другої палати Державних зборів — обиралися установами й організаціями (місцевого самоврядування, професійними палатами, «Кайтселійтом» тощо). Шість чоловік входили до складу Державної ради в силу займаної посади (головнокомандуючий армією, єпископ лютеранської і митрополит апостольської православної церков, ректори Тартуського університету і Талліннського технічного університету, президент Естонського банку). 10 членів Державної ради призначалися главою держави. На початок квітня 1938 року всіх членів Державної ради було обрано і призначено.

Після чого на черзі постали вибори президента.

Перший президент Естонії[ред.ред. код]

Нова конституція робила порядок обрання глави держави ще більш недемократичним. Згідно з вапсівською конституцією, вибори президента Естонії мусили бути всенародними. За конституцією 1938 року, право висувати кандидата на посаду президента мали тільки три представницькі органи — Державна дума, Державна рада і збори виборних представників від місцевого самоврядування. Кожний з цих органів мав право висунути лише одну кандидатуру. Якщо ж усі три органи пропонували того самого кандидата, то президент обирався не народом, а на спільних зборах, які проводили органи що висунули його кандидатуру. Така система повинна була відкрити К. Пятсу зелену вулицю до президентського крісла.

Все і пройшло досить гладко. У Державній думі були названі два кандидати — Костянтин Пятс і Яан Тиніссон. Оскільки з 79 присутніх на засіданні депутатів за К. Пятса проголосувало 65, а за Я. Тиніссона 14, кандидатом від Державної думи, природно, став К. Пятс. Ще простіше було в Державній раді та на колегії вибірників від місцевого самоврядування. Там узагалі виставили тільки одну кандидатуру — К. Пятса. 24 квітня 1938 року відбулися загальні виборні збори, де К. Пятс пройшов за переважної більшості голосів («за» — 219, «проти» — 19).

Першому президенту Естонії К. Пятсу було тоді 64 роки. Ставши президентом, він продовжував зміцнювати авторитарну владу, проте в дечому йшов на компроміси. Зокрема була прийнята нова конституція, відновлення роботи парламенту і допущення «малої опозиції». Був виданий закон про амністію, на підставі якого було звільнено 183 політичних ув'язнених. Це — 104 комуністи і 79 вапсів, але учасники невдалого збройного перевороту 1 грудня 1924 року під амністію не потрапили.

Однак це не означало цілковитого відновлення демократії в Естонії. Залишалися забороненими всі політичні партії, крім «Ізамаалійта». У 1934–1940 роках на всій території Естонії діяв закон про військовий стан, застосовувалися позасудові, поліцейські міри покарання. Але яких-небудь масових політичних репресій наприкінці 30-х років в Естонії не було.

Відносно сильне невдоволення режимом було в колах інтелігенції і серед робітників. Однак опозиція не була єдиною. Одна її частина, на чолі з Я. Тиніссоном, домагалася демократизації режиму, інша (ліві соціалісти і комуністи) боролася за соціалістичну перебудову суспільства. Однак до осені 1939 року опозиція не зуміла істотно похитнути політичний порядок. Все змінилося лише восени 1939 року, коли у внутрішньополітичне життя Естонії втрутилися могутні зовнішні фактори.

Агресія СРСР[ред.ред. код]

З початком Другої світової війни для економіки країн східної Балтики склалась несприятлива ситуація. Порушились торгівельні зв'язки з Англією та Францією і, навіть, з Німеччиною. Істотно зменшилась кількість сировини, що надходила з-за кордону до промислових підприємств, відповідно зросло безробіття. Одночасно, Німеччина та Радянський Союз підписали таємну угоду про розподіл «сфер впливу», за якою Естонія віддавался на поталу Радянського Союзу.

Керівництво Радянського Союзу на чолі зі Й. Сталіним, реалізуючи свої великодержавні амбіції, почало чинити тиск на Естонію. Керівництво СРСР вирішило застосувати збройну силу та погрожувало прямою окупацією, якщо прямі погрози не матимуть успіху. Відповідно до наказу Наркома оборони СРСР К. Ворошилова, 29 вересня 1939 року Червона армія мала бути готовою

«нанести потужний і рішучий удар по естонському війську» [5]

Розпочаті 27 вересня у Москві переговори між делегаціями Естонії і СРСР проходили під тиском з боку керівництва СРСР: літаки військово-повітряних сил СРСР неодноразово порушували повітряний простір Естонії; на кордоні зосереджене угрупування військ Червоної армії чисельністю 160 тис. чоловік, що мало 700 гармат, 600 танків та 600 літаків; торгове судно «Металіст» було, після невдалої спроби потопити його торпедами з підводного човна Щ-303, протаранене і потоплене міноносцем Військово-морського флоту СРСР, а звинувачення були висунуті Естонії, де, нібито, базувався «невідомий» підводний човен[6].

Відповідно до директиви наркома К. Ворошилова вже у жовтні 1939 року війська Червоної армії почали окупацію Естонії.

Під час розмови з Г. Димитровим 25 жовтня 1939 року Й. Сталін сказав:

Радянське керівництво вважає, що пактами по взаємодопомогу з Естонією, Латвією та Литвою знайдена форма, котра дозволить Радянському Союзові включити до своєї орбіти ряд країн. Але для цього поки що треба суворо дотримуватись їх внутрішнього режиму та суверенітету, не домагаючись радянізації. Настане час, продовжував Сталін, коли вони самі це зроблять[7].

16 червня 1940 Радянський Союз надіслав Ноти Латвії та Естонії із звинуваченням у порушенні договорів про взаємодопомогу і в агресивних намірах. Містилися вимоги реорганізувати уряди із включенням до нього дружніх СРСР політиків, дати дозвіл на введення додаткових контингентів Червоної армії в Латвію та Естонію. 17 червня до Латвії й Естонії введено радянські війська. 18 червня радянські війська вступили в міста Раакваре, Тана, Веро і Валк. 21 червня створено новий уряд на чолі з І.Вересом; склад кабінету узгоджувався з радянським представником А.Ждановим. 6 серпня 1940 року включена до складу СРСР як " Естонська РСР ".

Звільнення від СРСР[ред.ред. код]

Естонія відновила державну незалежність 20 серпня 1991 року, після Співочої Революції та розпаду СРСР. Відтак 20 серпня в Естонії — державне свято.

26 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР визнала незалежність Естонії.

Після того, як 31 серпня 1994 року Естонію полишили останні війська РФ, вона самостійно вибудовувала економічні й політичні відносини з Західною Європою та іншими країнами, стала членом НАТО 29 березня 2004 року. Естонія розпочала перемовини про членство в ЄС 1998 року та вступила до нього 1 травня 2004 року.

Політика[ред.ред. код]

Докладніше у статті Політична система Естонії

Естонія є конституційною демократією, президент якої обирається однопалатним парламентом кожні п'ять років. Уряд або виконавчу владу формує прем'єр-міністр, якого призначає президент. Уряд складається з 14 міністрів і призначається президентом після схвалення парламентом.

Законодавча влада належить однопалатному парламентові, Riigikogu — Державній Асамблеї, яку становить 101 депутат. Депутатів на чотирирічний термін обирає безпосередньо народ. Верховний суд — Державний Суд або Riigikohus, становлять 17 суддів, голову Верховного суду пропонує парламентові президент, і парламент призначає його на довічний термін.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Повіти Естонії

Естонія поділяється на 15 адміністративних одиниць першого порядку. За географічним та демографічним розміром це — повіти (ест. maakond, множ. maakonnad).

Повіти:

Географія[ред.ред. код]

Головна стаття: Географія Естонії

Мапа Естонії

Естонія лежить між 57,3 і 59,5 град. північної широти та між 21,5 і 28,1 східної довготи, на східному узбережжі Балтійського моря, на рівній північно-західній частині східної Європейської платформи. Середня висота над рівнем моря становить лише 50 м.

Поклади горючого сланцю (або кукерситу) та вапняку, ліси вкривають 47% площі та відіграють ключову роль в економіці цієї взагалі-то бідної на ресурси країни. Естонія має близько 1 400 озер (більшість — дуже малі, найбільше — Пейпсі (Чудське озеро), 3 555 км²), численні болота, 3 794 кілометрів узбережжя з численними затоками, протоками та фйордами. Число островів та острівців — близько 1 500. Два великі — Сааремаа й Гіюмаа.

Найвище місце — Суур Мунамяґі на південному-сході країни (318 м).

Природа[ред.ред. код]

Естонія розташована на північно-західній околиці Східно-Європейської рівнини біля берегів Балтійського моря, між Фінською і Ризькою затоками. Близько 9% території — острови, з них о-ви Сааремаа, Хіюмаа та інші утворюють Західно-Естонський (Моонзундський) архіпелаг. Середня висота території Естонії становить близько 50 метрів, більш висока — південно-східна частина Естонії з височинами Хаанья (найвища точка республіки — гора Суур Мунамяґі, висота 318 м). Рельєф рівнинний та горбистий. Домінують льодовикові і водно-льодовикові форми рельєфу — хвилясті моренні і водно-льодовикові рівнини, моренні горби, ками, ози, друмліни. Вздовж північного узбережжя Естонії простягається Північно-Естонський глінт (західна частина Балтійсько-Ладозького уступу). На виходах карбонатних порід силуру і ордовика розвинений карст. Відомі метеоритні кратери — Каалі, Ілуметса, Тсиирікмяе і Кярдласька астроблеми. Ріки — Нарва і Емайигі. В Естонії близько 1200 озер, що займають 4,8% території країни. Найбільші — Чудське та Виртс'ярв.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат перехідний від морського до континентального.

Економіка[ред.ред. код]

Головна стаття: Економіка Естонії

Як член Європейського Союзу Естонія є частиною чи не найбільшої світової економічної зони. 1999 р. Естонія пережила найтяжчу кризу з моменту здобуття незалежності 1991 р., головно внаслідок впливу фінансової кризи в РФ у серпні 1998 р. Естонія приєдналася до СОТ в листопаді 1999 р. (будучи другою країною Балтії, що приєдналася до СОТ) та продовжувала перемовини з ЕС про приєднання. Приватизація енергетики, телекомунікацій, залізниці та інших державних підприємств триває. Естонія виконала більшість підготовчих заходів для вступу в ЕС до кінця 2002 р. і тепер має одну з найміцніших економік серед нових країн-членів Європейського Союзу, до якого вона приєдналася 1 травня 2004 р. Естонська економіка швидко зростає, частково завдяки участі фінських компаній, які переносять свою звичайну діяльність до цієї країни, а також завдяки потужному секторові інформаційних технологій (ІТ). ВВП на душу населення становить $12 300 і є найбільшим серед країн Балтії.

1994 р. Естонія стала однією з перших країн світу, яка запровадила єдиний податок: в Е. єдина ставка незалежно від доходів платника становить 26%.

Див. також Корисні копалини Естонії, Гірнича промисловість Естонії

Демографія[ред.ред. код]

Головна стаття: Населення Естонії

Близько 70% населення — естонці, решта — вихідці з республік колишнього СРСР, головно з РФ. Мігранти мешкають у північно-східному промисловому повіті Іда-Вірумаа та в столиці Таллінні. Є нечисленні громади фінів, а також окремого фіно-угорського народу сету. За переписом 2011 року, Українців в Естонії мешкає біля 22 тис. чоловік. Уряд піклується про зміцнення самосвідомості української громади, фінансує україномовну освіту, національні фестивалі, гуртки, самодіяльність.

Державною мовою країни є естонська, що є близько спорідненою до фінської. Російська мова також поширена, як і англійська.

Національний склад[ред.ред. код]

Згідно з переписом 2000 р[8]. населення Естонії складається з:

В Естонії проживає 29 тис. українців, з них половина у Таллінні. У всіх регіонах Естонії діють українські організації, більшість з них входять до Конгресу українців Естонії (11 товариств). Такі організації заснували в своїх містах осередки української культури, якими володіють на правах оренди (в містах Нарва, Ойзу, Маарду, Сілламяе, Раквере); у Таллінні Центр української культури знаходиться у приміщенні, що є власністю Української греко-католицької церкви.

Релігійна приналежність[ред.ред. код]

Традиційною релігією естонців є Християнство у лютеранському та православному обряді. Проте менше третини населення вважає себе віруючими. Серед них більшість практикуючих християн-естонців — лютерани, російська меншість — православні Московського патріархату (ЕПЦ МП), естонська православна меншість — вірні Константинопольського патріархату (ЕПЦ КП). Існують спроби поновити язичницьку релігійну практику.

Всього 32% населення є членами церковних та релігійних груп::

Також є декілька менших протестантських та іудейських громад.

Мова[ред.ред. код]

Естонська мова разом із фінською та угорською належить до фіно-угорської сім'ї мов. Розмовляють в Естонії, РФ, Латвії, а також в окремих селах Кримського півострова, Абхазії, діаспорних поселеннях у Швеції, США і Канаді. Загальна кількість тих, хто володіє естонською мовою, перевищує 1 000 000 чоловік.

У 16 ст. існували дві літературні мови на основі північно-естонського і південно-естонського діалектів. Е.м. уніфікована у 1-й половині 20 ст.

В Е.м. 9 голосних і 16 приголосних звуків, багато дифтонгів. Властиві три ступені довжини у голосних і приголосних. Головний наголос падає на перший склад слова. За морфологічною структурою Е.м. — флективно-аглютинативна. Імена відмінюються по числах і відмінках, граматичний рід відсутній. Дієслово має відмінювальні і невідмінювальні форми. Синтаксичні зв'язки слів виражаються головним чином граматичними формами окремих слів і службовими словами. Кількість прийменників невелика. Порядок слів в реченні відносно вільний.

Лексика Е.м. включає давні фіно-угорські, прибалтійсько-фінські і власне естонські слова, а також багато давніх балтійських, германських і слов'янських запозичень (пізніші запозичення — з німецької, російської та інших мов).

Писемність на основі латинського алфавіту.

Видатний дослідник естонської мови — Йоганнес Аавік (Johannes Aavik). Він запровадив спрощену структуру речень, винаходив та залучав нові корені слів, позичаючи їх в діалектах естонської та фінської мови.

Культура[ред.ред. код]

Головна стаття: Культура Естонії

Збройні сили[ред.ред. код]

Збройні Сили Естонії, які офіційно називаються Оборонними силами Естонської Республіки, було відновлено у Визвольну війну 1918–1920 рр.

До 1927 року тривалість військової служби становила 2 роки. У 1927 році парламент прийняв закон про військову повинність, відповідно до якого військовозобов'язаними вважалися усі чоловіки у віці від 17 до 55 років. Дійсна військова служба тривала 12 місяців у піхоті, артилерії і кавалерії, в інших родах військ — 18 місяців.

Оборонні сили мали у своєму складі дві основні частини: кадрові збройні сили (сухопутні війська, повітряні та морські сили) і добровільну військову організацію «Кайтселійт». Сухопутні війська до початку 1940 року мали 2 піхотні полки, 13 окремих піхотних батальйонів, 1 кавалерійський полк, 6 артилерійських груп (до 200 польових гармат), 4 протитанкові роти (50 гармат), 1 полк бронепоїздів (10 потягів), 1 авто-танковий полк (40 танків і бронеавто), батальйон зв'язку, інженерно-саперний батальйон. Усі військові частини були зведені у 4 дивізії. Військово-повітряні сили Естонії складалися з 3 авіаційних дивізіонів, в яких нараховувалися близько 100 літаків, та зенітно-артилерійського полку. Військово-морські сили мали у своєму складі 2 дивізіони кораблів та морську фортецю. У ВМС нараховувалося 2 підводних човни, 1 торпедний катер, 2 мінних тральщики, 2 мінних загороджувача, сторожеві та допоміжні катери, а також 13 батарей берегової і 1 зенітної артилерії. До початку Другої світової війни чисельність усієї армії сягла майже 17 тис. осіб, з них 1500 офіцерів та 2400 кадрових унтер-офіцерів. У військовий час країна мала спроможність мобілізувати 147 тис. осіб. Військова організація «Кайтселійт» мала 13 дружин.

До 1940 року в Естонії діяли ефективна поліцейська система, нечисленна, але добре навчена армія і цивільна гвардія (організація «Кайтселійт»), яка нараховувала 60 тис. осіб. Усі ці сили були розпущені після анексії країни Радянським Союзом, а їхній командний склад репресований.

Сучасний стан

Восени 1991 року, після відновлення незалежності, Естонія приступила до створення системи внутрішньої безпеки й оборони. Оборонні сили Естонської Республіки у мирний час можна також поділити на дві частини: Оборонні війська, які мають у своєму складі сухопутні війська, повітряні та морські сили, і Кайтселійт.

Оборонні витрати Естонської Республіки здійснюються за рахунок державних субсидій з Держбюджету. Військові витрати складають близько 2% бюджету. Естонія активно бере участь у миротворчій діяльності ООН і регіональних організацій. 1994 Естонія приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру».

Очолює державну оборону Президент Естонії, при ньому діє Рада державної оборони — дорадчий орган, який складається з голови Рійгікогу, прем'єр-міністра, командуючого Оборонними силами, міністрів оборони, внутрішніх справ та іноземних справ, голови комісії Рійгікогу з питань оборони. Державним центральним виконавчим органом, який здійснює оборонну політику естонської держави, є Міністерство оборони. Його основні завдання — фінансування та матеріально-технічне забезпечення Оборонних військ, а також розробка нормативних актів, необхідних для впровадження в життя державної оборонної політики. Командуючому Оборонними військами підпорядкований вищий орган оперативного військового управління — Головний штаб.

Оборонні війська комплектуються на основі 20-ї статті Закону про військову службу. Відповідно до цього закону, усі чоловіки, громадяни Естонії, у віці з 17 до 27 років зобов'язані пройти строкову військову службу у військах. Її тривалість не повинна перевищувати 12, але і не бути меншою від 8-ми місяців. Конституція передбачає військову повинність, але включає й альтернативну службу для осіб, які відмовляються служити в армії з релігійних та інших міркувань або переконань. З числа військовослужбовців строкової служби комплектуються деякі окремі частини Міністерства внутрішніх справ: прикордонна охорона, рятувальні підрозділи.

Чисельність Оборонних сил, за даними 1999 року, становила 5,8 тис. осіб, з них сухопутних військ — 5,2 тис., ВПС — 250 осіб, ВМС — 350 осіб. Сьогодні до складу Оборонних сил входять 8 батальйонів: окремі Тартуський, Пярнуський, Калевський, Віруський, Купер'яновський піхотні батальйони, окремий батальйон зв'язку, окремий сторожовий батальйон, батальйон тилового забезпечення, артилерійська група, зенітний дивізіон, Центр миротворчих операцій, Талліннська гарнізонна комендатура з окремими частинами та підрозділами.

Підготовка кадрів для Оборонних сил здійснюється в Балтійському коледжі оборони, в об'єднаних навчальних військових закладах Оборонних військ: вище військове училище, технічне училище, офіцерські курси удосконалення, школа бойової підготовки Оборонних військ.

На озброєнні ВМС Естонії знаходяться мінні тральщики «Сулєв», «Калєв», «Олєв», допоміжні кораблі «Ахти» і «Лайне».

Завданням ВПС є організація і проведення радіолокаційного спостереження за повітряним простором Естонії, а також обмін подібною інформацією з Латвією і Литвою у рамках балтійського проекту. Літаки Ан-2, Вілга-35 та вертольоти Мі-2 забезпечують транспортну та рятувальні операції Оборонних військ.

Кайтселійт — державна збройна громадська організація, до складу якої входять добровільні члени союзу та професійні військові. Кайтселійт формується на добровільних засадах, його членом може стати будь-який громадянин Естонії старший 17 років. Організація складається з 17 дружин, загальною чисельністю 8,1 тис. осіб, а також жіночих та молодіжних організацій (4 тис. осіб). Загальна чисельність Кайтселійт з усіма організаціями — близько 13 тис. осіб.

Крім сухопутних військ, ВМС та ВПС в Естонії створена морська прикордонна служба, служба безпеки (внутрішня і прикордонна).

Прикордонна охорона

Естонська прикордонна охорона була заснована 1 листопада 1922 року. Відновлена у вересні 1990 року. Того ж року був прийнятий закон про економічний кордон. Основними законами, які регулюють діяльність прикордонної охорони, є прийняті 30 червня 1994 року «Закон про державний кордон» і «Закон про прикордонну охорону».

Завданнями прикордонної служби є охорона державного кордону на суходолі і на морі. З 1995 року прикордонники займаються також пошуковими та рятувальними операціями на морі. Департамент прикордонної охорони, який входить до складу Міністерства внутрішніх справ, має у своєму складі 8 прикордонних районів, 49 прикордонних «кордонів» (застав), 42 прикордонних пункти, окремий дивізіон прикордонних кораблів та прикордонний повітряний загін. На озброєнні знаходяться 11 сторожових кораблів, 24 катери і 35 моторних човна.

Естонська прикордонна служба має угоди про співробітництво з Фінляндією, Російською Федерацією і Латвією. Прикордонників готують у навчальному центрі в Нарва-Йиесуу та вищому військовому училищі. Особовий склад прикордонників нараховує близько 2,8 тис. осіб.

Поліція

Днем створення поліції в Естонській Республіці вважається 12 листопада. З відновленням незалежності Парламент країни 20 вересня 1990 року прийняв Закон про поліцію, до якого у 1993 були внесені зміни та доповнення. 14 травня 1991 року Рійгікогу прийняв Закон про проходження служби в поліції. Зараз до складу естонської поліції входять: карний відділ, відділ охорони громадського порядку, центральна кримінальна поліція, охоронна поліція, центр судової експертизи та криміналістики. Згідно з адміністративним поділом, на території Естонської Республіки діє 17 префектур поліції. Освіту естонські поліцейські отримують в Поліцейському коледжі Академії внутрішньої оборони та Поліцейській школі в Пайкузі. Особовий склад поліції Естонії нараховує приблизно 4,1 тис. осіб.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Statistics Estonia». Stat.ee. 2011-01-01. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  2. 2012. Aasta rahva ja eluruumide loendus (Population and Housing Census) (PDF) 1 Statistikaamet (Statistical Office of Estonia) (2012).
  3. «Estonian Economic Miracle: A Model For Developing Countries». Global Politician. Архів оригіналу за 2011-06-28. Процитовано 5 June 2011. 
  4. Волков С. В., Емельянов Ю. В. До и после секретный протоколов. — М.: Воениздат, 1990.— С. 45—49
  5. Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— 303 с.— С. 212
  6. Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939–1941.— М.: Высш. шк., 1992.— 303 с.— С. 213
  7. Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— 303 с.— С. 218
  8. http://demoscope.ru/weekly/033/evro02.php

Посилання[ред.ред. код]