Кузнєцови (родина)

Кузнєцови (родина)

Рід	Кузнєцови
Титул	Постачальник Двору Його Імператорської Величності (1902)
Період	з XIX ст.
Місце походження	с. Новохаритоново, Гжельська волость, Бронницький повіт
Держава	Російська імперія
Родоначальник	Яків Васильович Кузнєцов
Громадянська діяльність	купці, меценати

Кузнєцови (рос. Кузнєцови) — рід купців та фабрикантів Російської імперії, які спеціалізувалися на порцеляновому та фаянсовому виробництві у XIX—XX ст. Родина була старообрядницькою.

Підприємства Кузнєцових (вже як державні) існували за часів СРСР, та у країнах, які з'явилися на його руїнах. В Україні серед таких підприємств були Будянський фаянсовий та Слов'янський порцеляновий заводи.

Історія роду

Кузнєцов Матвій Сидорович (1911 рік)

Реклама Товариства Кузнєцова М. С. (1917 рік)

Засновником роду майбутніх «порцелянових королів» був Яків Васильович Кузнєцов (1761—1816/23) який походив з кріпацької родини старообрядців попівців.

У 1810 році викупив себе у поміщика і почав власну справу, відкрив невеликий завод по виробництву порцелянових виробів. Яків Васильович залучив до справи своїх двох синів: Терентія та Онисима.

У 1832 році Терентій Якович Кузнєцов відкриває завод у Дульово Володимирської губернії, в майбутньому Дульовський порцеляновий завод.

У 1840—1850 роках Терентій Якович купує завод, який раніше належав Сафронову, в селі Коротково. Приблизно в цей час Сидір Кузнєцов будує поблизу Риги, Ліфляндської губернії, новий завод. У 1853 році відбувся поділ майна між спадкоємцями Терентія і Онисима Яковичів: сини Терентія Яковича, Сидір і Омелян взяли заводи в Дульово і Ризі. Справи у синів Онисима Яковича, Миколи і Адріана, розвивалися не так успішно, як у Терентійовичів, особливо у Сидора (1806-1864), який зумів розвинути справу своїх батька і діда.

У 1846 році у родині Сидора Терентійовича народжується син Матвій. Матвій Сидорович був єдиним сином у родині. Після смерті батька у 1864 році Матвій Сидорович став керувати батьківськими справами, але під опікою трьох зятів (чоловіків його двох старших сестер і однієї молодшої сестри) — М. В. Анісімова, А. Я. Щепетильникова і С. В. Балашова — до свого повноліття. З 1867 року Матвій Сидорович став повновладним власником батьківського спадку.

У 1867 році Матвій Сидорович засновує фаянсову фабрику в селі Байрак Харківської губернії.

У 1870 році М. С. Кузнєцов придбав порцеляновий завод Ауербаха (пізніше Тверська фабрика чи Конаковський фаянсовий завод).

У 1886 році фаянсову фабрику в с. Байрак (Харківська губернія) було перенесено з села Байрак до села Буди. У 1887 році почала роботу «Ново-Харківська фабрика М. С. Кузнєцова в селі Буди» (пізніше Будянський фаянсовий завод). Вона стала четвертою, яка увійшла до порцелянової імперії Кузнєцових.

У 1891 році М. С. Кузнєцов придбав порцеляновий завод Ф. Я. Гарднера у Вербілках, заснований в 1766 році (сучасний «Фарфор Вербілок»). Це підприємство, засноване у 1766 році, мало довгу історію і коло постійних клієнтів, отож Матвій Сидорович зберіг торгову марку, включивши завод до своєї імперії.

У 1889 році було засноване «Товариство порцелянових і фаянсових виробів М. С. Кузнєцова».

З 1902 року М. С. Кузнєцов — «Постачальник Двору Його Імператорської Величності».

Після Жовтневого заколоту 1917 року) майже всі підприємства Кузнєцових, крім фабрики у Ризі (яка стала столицею нової Латвійської республіки), були націоналізовані. Більшість представників родини до 1921 року оселяються у Латвії. У цей період було створено латвійське «Товариство М. С. Кузнєцова». Представники родини, які зосталися у Радянській Росії, були репресовані та попадають до таборів. Миколу Миколайовича засуджують на 15 років. Георгія Матвійовича та його племінника Миколу Олександровича у 20-х роках було засуджено як латвійських шпигунів та вислано до Тобольська. До Миколи Олександровича приїздить дружина Софія Олександрівна. У 1925 році Миколі Олександровичу з родиною було дозволено виїхати до Латвії.

У 1940 році СРСР окупує Латвію, після цього на родину посипалися нові неприємності. Підприємство в Ризі було націоналізовано, а самі представники родини привернули увагу радянських органів держбезпеки. Георгій Матвійович з Миколою Олександровичем були вислані до табору в Солікамську. Дружина Георгія Матвійовича, Марія Іванівна, 13 років прожила у спецпоселенні у Томській області, де й померла у 1954 році. Родина не мала дітей. У 1943 році Миколі Олександровичу дозволили переїхати до Нарима, куди пізніше переїхала його родина, Софія Олександрівна та діти Марина і Кирило. Тільки на початку 80-х років Софії Олександрівні з донькою Мариною Олександрівною та внуком Вадимом дозволили повернутися до Риги. Її син Кирило Олександрович залишився у мешкати у Москві.

Під час Другої світової війни більшість Кузнєцових виїхали з Латвії на Захід.

Представники родини

• Яків Васильович (1) (1761—1816/23) — засновник роду. Почав працювати у порцеляновій індустрії. Засновник першого заводу з майбутньої «порцелянової імперії Кузєцових». Мав двох синів Терентія та Онисима.
  • Терентій Якович (2) (1781—1848)
    • Сидір Терентійович (3) (1806-1864)
      • Матвій Сидорович (4) (1846—1911)
        • Клавдія Матвіївна (5) (1867—1936)
        • Микола Матвійович (5) (1868—1938)
          • Микола Миколайович (6) — у 1920 році був засуджений ВЧК на 15 років
        • Сергій Матвійович (5) (1869—1945)
        • Олександр Матвійович (5) (1870—1937)
          • Микола Олександрович (6) (помер 1.12.1943) — у 20-х роках репресовано. Вислано до Тобольську як «латвійського шпигуна». У 1925 році виїхав з дружиною до Риги. Пізніше був знову засланий. Одружений з Софією Олександрівною.
            • Марина Олександрівна (7)
            • Кирило Олександрович (7)
            • Наталія Тримайлова — донька Софії Олександрівни від першого шлюбу.
        • Костянтин Матвійович (5) (1873—1874)
        • Георгій Матвійович (5) (1875—1941) — репресовано. Родина дітей не мала.
        • Іван Матвійович (5) (1874—1898)
        • Павло Матвійович (5) (1877—1902)
        • Михайло Матвійович (5) (1880—1938)
        • Ганна Матвіївна (5) (1882—1964)
    • Омелян Терентійович (3)
  • Онисим Якович (2) (1786—1850)
    • Микола Онисимович (3)
    • Адріан Онисимович (3)

Див. також

• Будянський фаянсовий завод
• Дульовський порцеляновий завод

Література

• Цуренко И.Г., Насонова И.С., Насонов С.М. Русский фаянс и фарфор. Империя Кузнецовых и Конаково. — М. : Среди коллекционеров, 2010. — 510 с. — ISBN 978-5-904969-05-9.(рос.)
• Цуренко И.Г., Насонова И.С., Насонов С.М. Русский фаянс и фарфор Империи Кузнецовых (частное собрание). Из прошлого в будущее (Книга вторая). — М. : Среди коллекционеров, 2015. — 516 с. — ISBN 978-5-904969-15-8.(рос.)
• Галкина Е., Мусина Р. Кузнецовы. Династия и семейное дело. — М. : Галерея «Времена года», 2005. — 402 с. — ISBN 5-9900537-1-1.(рос.)
• Пухляк О. Матвей Сидорович Кузнецов. Сайт Русского культурного наследия Латвии. [Архівовано 2 серпня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)