Харківська губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харківська губернія
Харьковская губ 1878 МВД Бенке.jpg
Герб
Харківська губернія.jpg
Центр Харків
Існувала 1780
Площа 54 493
Населення 2 919 700 осіб (1901)
Густота 53.6 осіб / км²
Попередники Слобідсько-Українська губернія
Наступники Харківська область

Ха́рківська губе́рнія — губернія Російської імперії, Української Держави, потім УРСР.

Географічне місцезнаходження і територія[ред.ред. код]

Знаходилась в середній смузі Російської імперії, між 48° 30' і 51° північної широти та між 31° 30' і 37° 30' східної довготи. Площа губернії 47 836 квадратних верст або 98 865 квадратних миль.

Історія[ред.ред. код]

До запровадження губернського правління на землях Слобідської України існувало козацьке полково-сотенне управління, яке існувало на основі царських жалуваних даних, які надали привілей слобідській старшині на управління за «черкаською (українською) обикнюстю (звичаєм)», а також на ряд соціальних та економічних привілеїв.

На час ліквідації автономії слобідських полків існувало 5 полків: Харківський, Охтирський, Сумський, Ізюмський та Острогозький полки.

Створення губернії[ред.ред. код]

28 липня (7 серпня) 1765 р. указом імператриці Катерини II «Об учреждении в Слободских полках приличного гражданского устройства и о пребывании канцелярии губернской и провинциальной» було створено цивільне правління у колишніх слобідських полків — Слобідсько-Українську губернію у складі 5 провінцій: Харківської, Охтирської, Сумської, Ізюмської та Острогозької провінцій — території колишніх слобідських полків.

25 квітня 1780 р. був підписаний Указ імператриці Катерини II «Об учреждении Харьковской Губернии и о составлении оной из 15 уездов».

За новим адміністративним устроєм, який засновувася на указі Катерини II «Учреждения для управления губерниями» від 7 листопада 1775 створювалась нова адміністративна одиниця — Харківське намісництво, яка складалася з таких повітів: Харківського, Чугуївського, Вовчанського, Золочівського, Валківського, Охтирського, Краснокутського, Богодухівського, Сумського, Миропільського, Білопільського, Лебединського, Недригайлівського, Хотмижського і Ізюмського.

У 1797 адміністративній одиниці повернули колишню назву — Слобідсько-Українська губернія, в 18351925 роках — знов Харківська губернія. Остаточно сформувалося адміністративне ділення до 1856 року, коли до складу Харківської губернії входило 13 повітів.

У Харкові були зосереджені судова влада і військово-окружне управління для Харківської, Курської, Воронізької, Орловської, Катеринославської й Тамбовської губерній.

Склад за Гетьманату (квітень-грудень 1918)[ред.ред. код]

Губернія мала бути складеною з 22 повітів: вже існуючі 11 повітів з планованими долучити 10 повітів і 1 округу з Курської губернії: Суджанський повіт, Грайворонський повіт, Білгородський повіт, Корочанський повіт, Новооскільський повіт, Обоянський повіт; з Воронізької губернії: Валуйківський повіт, Бирючинський повіт, Богучарський повіт, Острогозький повіт; з Області війська Донського Донецька округа.

Список повітів, частину яких планувалося приєднати до суміжних існуючих, або новоприєднаних повітів: з Курської губернії: Курський повіт, Тимський повіт, Старооскольський повіт; з Воронезької губернії: Коротоякський повіт.

Зміни за УРСР[ред.ред. код]

Герб[ред.ред. код]

Герб зразка 1878–1887 років

Харківська губернія мала два герби:

  • Зразка 17811878 і 18871917 років: «У зеленому щиті покладені хрестоподібно золотий ріг достатку і кадуцей, жезл якого теж золотий, а крила і змії срібні. Щит увінчаний Імператорською короною і оточений золотим дубовим листям, сполученим Андріївською стрічкою.»
  • Зразка 18781887 років: «У срібному щиті, чорна відірвана кінська голова з червленими очима і мовою; у черленому розділі щита, золота про шість променів зірка, між двома золотими візантійськими монетами. Щит увінчаний Імператорською короною і оточений золотим дубовим листям, сполученим Андріївською стрічкою.» Кінська голова символізувала кінні заводи, шестикінечна зірка — університет, візантійські монети — торгівлю.
  • Після 1917 року Харківська губернія своєї символіки не мала[1].

Населення[ред.ред. код]

Мовний склад населення Харківської губерні за переписом 1897 р.

У 1901 в губернії проживало 2 773 047 осіб (1 427 869 чоловіків і 1 345 178 жінок). У містах 395 738 або 14% всього населення, в селищах — 2 377 309 або 86%. На 1 кв. версту доводилося 57,9 жителів. Повіти були населені нерівномірно, оскільки заселення відбувалося із заходу і тягнулося на схід. Щільність з 92,5 в Сумському повіті поступово зменшувалась до 37,5 в Старобільському (за винятком Харківського, щільність населення якого завдяки присутності великого міста дорівнювала 139,5). Селян разом з військом, відставними солдатами і їх сім'ями в губернії проживало 2 538 066 чоловік, або 91,6%, міщан з цеховими 167 212, або 6,1%, дворян 25 185, або 0,9%, почесних громадян 12 889, або 0,5%, духівництва 11 321, або 0,4%, купецтва 10 655, або 0,3%, інших станів 7 719, або 0,2%. Православних і єдиновірців було 98,5%, сектантів 0,4%, римо-католиків 0,3%, лютеран 0,2%, іудеїв 0,5%, та інших 0,1%. Природний приріст населення в 1901 році дорівнював 2% на рік.

Всього в Харківській губернії було 17 міст і 5954 інших населених пунктів. З міст були: 1 губернський, 10 повіт і 6 позаштатних (Білопілля, Золочів, Краснокутськ, Недригайлів, Слов'янськ і Чугуїв). Після м. Харкова найбільші міста були: Суми (28 тис.), Охтирка (23 тис.), Слов'янськ (16 тис.) і Білопілля (16 тис.). У губернії було багато великих слобод і сіл: Біловодськ (11 тис.), Дергачі (7 тис.), Барвінкове (6 тис.) та інші.

Мовний склад населення Харківської губернії за результатами перепису населення 1897 р.[2]


Розподіл населення в містах губернії за мовою
(перепис 1897 року)
Місто Українська Російська Єврейська Інша
Харків 25.9% 63.2% 5.7% 5.2%
Золочів 97.6% 2.4%
Охтирка 87.1% 11.1% 0.7% 1.1%
Богодухів 95.0% 3.5% 0.8% 0.7%
Краснокутськ 98.6% 1.3% 0.1%
Валки 92.5% 6.7% 0.2% 0.6%
Вовчанськ 71.0% 28.0% 0.5% 0.5%
Зміїв 89.3% 10.0% 0.4% 0.3%
Чугуїв 8.9% 86.1% 1.4% 3.6%
Ізюм 78.3% 20.6% 0.7% 0.4%
Слов'янськ 73.9% 23.2% 1.5% 1.4%
Куп'янськ 86.8% 11.5% 1.0% 0.7%
Лебедин 95.8% 2.8% 0.8% 0.6%
Недригайлів 98.4% 1.5% 0.1%
Старобільськ 78.5% 20.3% 0.9% 0.3%
Суми 70.5% 24.1% 2.6% 2.8%
Білопілля 91.7% 7.3% 0.7% 0.3%
По губернії 54.1% 39.6% 3.2% 3.1%


Господарство[ред.ред. код]

Кисельов Олександр Олександрович.
«Вид околиць Харкова», 1875

Землеробство[ред.ред. код]

У 1901 р. зручної землі було 4 537 356 десятини або 91%, загальній площі Харківської губернії. Із зручної землі під ріллею було 52,1%, сінокосом 29,9%, лісом 12,9%, садиби і городи 2,3% і останній 2,8%; з незручної під дорогами було 12%, річками, озерами, болотами 26,4%, пісками 39,8%, останній 21,8%. Із заходу на схід кількість зручних земель зменшувалася. Головним хлібом для селянських господарств було озиме жито і ярова пшениця, для власницьких — пшениця; озимі хліби переважали в північно-західних повітах, ярова пшениця і ячмінь були зосереджені в південно-східних повітах. Селянами під головні ярові хліби в 1902 р. було засіяно 945 145 десятини: 855 913 дес. на своїх землях, 78 917 дес. на тих, що орендуються за гроші і 103 14 десятини з частини. Найбільша площа 403 730 дес., або 42,7%, були під пшеницею, 379 754 дес., або 40,2%, під ячменем, 149 713 дес., або 15,8%, під вівсом і незначна площа 11 947 дес., або 1,2%, під житом. Тютюнових плантацій було 12914: 593 великих і 12321 дрібних; ними було зайнято 204 дес.; зібрано тютюну 17441 пудів. Під посівом цукрового буряка знаходилося 47 919 дес.

Промисли[ред.ред. код]

Окрім землеробства, населення губернії займалося кустарними і іншими промислами, ремеслами, працювало на місцевих фабриках і заводах і відходило на різні заробітки в сусідні губернії. Кустарні промисли і ремесла, робота на заводах були розвинені в північно-західних повітах, візництво і відхожі промисли в південно-східних; відхід на південь в Катеринославській та інших губерніях і Області Війська Донського; осіб, що займаються кустарними промислами було близько 15 тисяч.

Промисли включали: гончарний, випалювання деревного вугілля, каменярський, ткацтво вовняних поясів, доріжок, виготовлення сільськогосподарських знарядь тощо. Ремісників нараховувалося 39 159 (16 358 майстрів, 14 047 робочих і 8 754 учні), зокрема шевців і черевичників 5972, кравців 3910, теслярів 3052, мідників і слюсарів 2391, каменярів і пічників 2 573, модисток і швачок 2 380, столярів 2 277, м'ясників і ковбасників 1 659, ковалів 1 636, пекарів 1 567 тощо. Велика частина ремісників губернії проживала в м. Харкові — 226 84. Продукти кустарного і ремісничого виробництва споживалися майже виключно місцевим населенням. Для поліпшення промислу в м. Лебедині земством було відкрито ремісниче училище для викладання столярно-токарного, корзини і шевсько-черевичного ремесел. У селі Штепівці ремісниче училище для викладання ковальського і слюсарного ремесел, в с. Буднике казенна сільська навчальна реміснича майстерня для навчання по відходу і виготовленню сільськогосподарських знарядь і машин; у селі Межірічи гончарна майстерня із зразковою сурмою тощо.

Промисловість[ред.ред. код]

У 1901 році фабрик і заводів було 340, з продуктивністю 95505 тисяч рублів в рік, всього робочих на них було 38372 чоловік. Заводів з обробки бавовни 2 (вироблено на 200 тис. р.), вовни 4 (1645 тис. крб.), льону, прядива і джуту 4 (1515 тис. крб.), змішаних волокнистих речовин 1 (10 тис. крб.), папероробних і типографно-літографічних 36 (1211 тис. крб.), обробки металів 52 (7524 тис. крб.), дерева 10 (385 тис. крб.), мінералів 65 (5973 тис. крб.), тваринних продуктів 14 (795 тис. крб.), живильних речовин 141 (75252 тис. крб.), хімічних 11 (995 тис. крб.). Фабрик і заводів, що підлягають веденню акцизного управління, діяло: 43 винокурних заводу, 25 бурякоцукрових, 1 бурякоцукровий рафінадний і 2 рафінадних.

Освіта[ред.ред. код]

У Харківській губернії в 1901 році працювало 1699 навчальні заклади з 4873 викладачами і 122929 учнями. При цьому працювали 3 вищих чоловічих навчальних заклади, 30 середніх навчальних закладів, 1666 нижчих навчальних закладів з 4059 викладачами і 110922 учнями. Для розповсюдження прикладних знань існували ремісничі училища, класи ручної праці, рукодільні класи, заняття садівництвом, городництвом і іншими галузями сільського господарства. Ремісничих училищ було 12. Для утворення дорослого населення працювали публічні бібліотеки, безкоштовні бібліотеки-читальні, народні читання, вечірні курси для робітників і повторювальні уроки для дорослих. Безкоштовних народних бібліотек-читалень було близько 300. Вечірні курси для робітників були відкриті при 5 училищах. Повторювальні уроки для дорослих працювали при 5 училищах.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]