Куреник білобровий
| Куреник білобровий | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Hylacola cauta Gould, 1843 | ||||||||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
| Calamanthus cautus Hylacola cautus Sericornis cautus | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Куре́ник білобровий[2] (Hylacola cauta) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Австралії.[3][4][5]
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 12-14 см. Птах має сірувато-коричневу спину. Груди і живіт світлі, поцятковані темними плямками, гузка каштанова. Хвіст довгий, коричнюватий, темніший ближче до кінця. Над очима світло-сірі "брови", на крилах білі смужки. Самиці і молоді птахи мають темніше забарвлення.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Білоброві куреники мешкають на півдні Австралії, від Ріверіни в Новому Південному Уельсі до річки Мерчисон в Західній Австралії Також окрема ізольована популяція мешкає в Новому Південному Уельсі. Птах живе в евкаліптових маллі, в густих чагарниках і пустищах.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють чотири підвиди:[6]
- H. c. cauta Gould, 1843 (центр-південь Австралії);
- H. c. halmaturina (Mathews, 1912) (острів Кенгуру);
- H. c. whitlocki (Mathews, 1912) (південний захід Австралії);
- H. c. macrorhyncha (Schodde & Mason, IJ, 1999) (центр Нового Південного Уельсу).
Раціон[ред. | ред. код]
Білоброві куреники харчуються комахами. іноди насінням.
Розмноження[ред. | ред. код]
Гніздо являє собою плетену кулю і сховане в траві або чагарнику. В кладці 2-3 рожевуватих яйця.[7][8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Calamanthus cautus. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 26 червня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Christidis, L; Boles, W.E (2008). Systematics and Taxonomy of Australian Birds. Collingwood, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 978-0-643-06511-6.
- ↑ Morcombe, Michael (2012) Field Guide to Australian Birds. Pascal Press, Glebe, NSW. Revised edition. ISBN 978174021417-9
- ↑ Gregory, P. (2020). "Shy Heathwren (Hylacola cauta), version 1.0." In Birds of the World (J. del Hoyo, A. Elliott, J. Sargatal, D. A. Christie, and E. de Juana, Editors). Cornell Lab of Ornithology, Ithaca, NY, USA. https://doi.org/10.2173/bow.shyhea1.01
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Bristlebirds, pardalotes, Australasian warblers. World Bird List Version 9.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 грудня 2021. Процитовано 21 January 2019.
- ↑ Shy Heathwren – Profile. Department of Environment and Climate Change, NSW. Архів оригіналу за 10 лютого 2012. Процитовано 5 червня 2008.
- ↑ Slater, Peter; Slater, Pat; Slater, Raoul (1993). The Slater Field Guide to Australian Birds (вид. Revised). Sydney: Landsdowne. с. 258. ISBN 0-947116-99-0.
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |