Луцій Елій Цезар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луцій Елій Цезар
3415 - Athens - Stoà of Attalus - Aelius Verus - Photo by Giovanni Dall'Orto, Nov 9 2009.jpg
Народився 13 січня 101(0101-01-13)
Помер 1 січня 138(0138-01-01) (36 років)
Рим
сухоти
Громадянство Стародавній Рим
Ім'я при народженні Луцій Цейоній Коммод
Діяльність політик
Титул Цезар
Термін 136—138 роки
Батько Луцій Цейоній Коммод
Матір Елія Фунданія Плавтія
Рід Цейонії
Дружина Авідія Плавтія
Діти 2 сини та 2 доньки

Луцій Елій Цезар (*Lucius Aelius Verus Caesar, 13 січня 101 —1 січня 138) — державний та військовий діяч Римської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з етруського роду Цейоніїв. Син Луція Цейонія Коммода, консула 106 року. Завдяки своєму батькові увійшов до почту імператора Адріана. У 130 році призначаєтсья претором. У 136 році останній всиновив його, давши ім'я Луцій Елій Вер Цезар. Сучасники вважали, що Вер був або позашлюбним сином Адріана, або коханцем.

Того ж року призначається консулом (разом з Секстом Веттуленом Цивікою Помпеяном). Через декілька місяців Луцій Вер отримує посаду імператорського консула—пропретора у Паннонії. Тут у м. Карнутум очолює римські легіони. Протягом 136–137 років веде війни з племенами маркоманів та квадів. декілька разів спусошував прикордонні землі. В результаті на деякий час загроза з боку цих германців усунулася. У 137 році вдруге стає консулом (разом з Публієм Целієм Бальбіном Вібуллієм Пієм). Втім вже 1 січня 138 року Луцій Цезар сконав від сухот.

Література[ред.ред. код]

Був великим поціновувачем літератури, особливо поезії Овідія. За деякими відомостями особисто писав непогані вірші, що натепер не збереглися.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Авідія Плавтія

Діти:

Джерела[ред.ред. код]

  • Ioan Piso, «Zur Tätigkeit des L. Aelius Caesar in Pannonien». In: Ders., An der Nordgrenze des Römischen Reiches: ausgewählte Studien (1972–2003). Stuttgart 2005, S. 257–264, ISBN 3-515-08729-X
  • Guido Migliorati, Cassio Dione e l'impero romano da Nerva ad Antonino Pio — alla luce dei nuovi documenti, Milano 2003.
  • Dietmar Kienast, Römische Kaisertabelle, Darmstadii 1996, p. 326