Туберкульоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Назва	Туберкульоз
МКХ-10	A15 А19
МКХ-9	010 019
DeseasesDB	8515
MedlinePlus	000077
eMedicine	2324

Туберкульо́з (tuberculosis, туберкул- + оз; син. сухоти) — це інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше в легенях) і поліморфною клінічною картиною.

Зміст 1 Історія 2 Збудник 2.1 Еволюція 3 Класифікація 4 Шляхи ураження 5 Симптоми 6 Діагностика 7 Епідемія туберкульозу в Україні 8 Виноски 9 Література

[ред.] Історія

Туберкульоз супроводжував людство з давніх давен. Ще у залишках кісток древніх людей знаходили сліди туберкульозного ураження. Опис хвороби знаходили у єгипетських ієрогліфах, старих перських книгах, індійських ведах. У вавілонських законах Хаммурабі (поч. II ст. до н. е.) встановлено право на розлучення з жінкою, яка захворіла на сухоти.
Гіпократ у V—IV ст. до н. е. описав прояви туберкульозу та описав його патогенез, але вважав, що ця хвороба є спадковою, бо вражає цілі сім'ї. Арістотель перший описав туберкульозний горбик (phymos), а Гален у Римі стверджував, що ця хвороба є заразною. Очевидно під цією недугою описувались різні хвороби, що супроводжувались інтоксикацією, виснаженням, виділенням харкотиння, крвотечами, тому і виникла така назва як сухоти (phthisis), що означає виснаження. Під терміном tuberculum розуміли зміни, які спостерігаються на поверхні органів, або будь-що, що виступало над його поверхнею при розтині. У древніх руських літописах теж згадується ця хвороба як запалення регіонарних лімфатичних вузлів. Тоді її лікували хірургічним методом та припіканням. Так лікували князя Київського Святослава Ярославовича в 1076 р.

Незважаючи на значне поширення туберкульозу в Середні віки, вчені здебільшого користувалися трактатами древньогрецких мудриців, твориГіпократа і Галена вважали непогрішними. Лише у XVI ст. італієць Фракосторо стверджував, що туберкульоз заразний і його переносить якесь «насіння». У 1678 р. французький лікар Сильвій описав туберкульозний горбик у легенях померлого і назвав його tuberculum. Але він вважав, що це змінений лімфатичний вузлик. У 1689 р. Мортон опублікував свій трактат під назвою «Фтизіологія, або трактат про сухоти», де виклав подібні припущення. Лише у 1793 р. англійський лікар Бейлі довів, що ті горбики — не змінені лімфатичні вузли, а специфічні утворення, характерні тільки для туберкульозу, і які можуть зливатися і розпадатися.

Цей напрямок думок розвинув і доповнив французький науковець Лаєнек (1881 — 1926). Він довів що горбик і казеозний некроз — є універсальним субстратом туберкульозу. Він також запропонував першу класифікацію туберкульозу та висунув концепцію про апіко-каудальне поширення туберкульозу в легенях. Запропонований ним метод аускультації разом із розробленою ще у 1760 р. Ауенбругером перкусією, надали широкі можливості для клінічного розпізнавання туберкульозу.

У 1865 році видатний французький науковець Вільмен експериментально довів інфекційну природу туберкульозу. Проте практично йому не вдалось продемонструвати збудника і результати його досліджень не були визнані. Лише у 1882 р. німецький бактеріолог Роберт Кох у Берліні довів іфекційну природу туберкульозу. Він розробив спеціальний метод забарвлення збудника і виділив його в чисті культури.Він отримав водно-гліцеринову витяжку культури мікобактерій (яку назвав туберкуліном) і вважав що вона допоможе в лікуванні та діагностиці туберкульозу. Але результати не виправдали сподівань, після введення тяжким хворим в них спостерігалось погіршення стану. Проте в діагностичних цілях туберкулін Коха використовували ще протягом 100 років.

М.Пирогов протягом 1842—1848 рр. описав клініку та патогенез уражень туберкульозом кісток, суглобів, лімфатичних вузлів шиї. Виділив тифоїдну форму міліарного туберкульозу. Вивчив гістологічну будову гранульоми і описав гіганські багатоядерні клітини (клітини Пирогова-лангханса).

У 1887 році відкривається перший протитуберкульозний диспансер, де проводили не тільки лікування, а і спостереження та соціальну підтримку хворих. Але активне лікування вперше було запропоноване Фораліні (італійський лікар) — створення відносного спокою хворому органові і зближення країв рани (каверни), що мало сприяти успішному перебігу репаративних процесів. Штучний пневмоторакс застосовували у багатьох країнах.

Величезну роль у діагностиці туберкульозу відіграло відкриття в 1895 р. Ренгеном Х-променів. Це дало можливість виявляти найменші зміни в легенях. У 1916 р. Німецький вчений Ранке виділив три стадії перебігу туберкульозу: період первинного інфікування, підвищена чутливість організму до збудника, перехід в обмежений органоуражуючий процес. Не всі положення відповідають сучасним положенням, але він вніс певну систему в невпорядковані уявлення про патоенез.

Осовним досягненням в боротьбі з туберкульозом в XX столітті стало відкриття французькими вченими Кальметом і Гереном у 1919 р. протитуберкульозної вакцини, названої на їх честь — БЦЖ (BCG — Bacilles Calmette, Geurin). Перше щеплення було проведене 1921 р., а в 1925 р. вакцина була передана в Радянський союз. Масово виявлення туберкульозу стало можливим після запровадження флюорографічного обстеження, яке вперше застосувалось в 1924 р. в Арбе, Бразилія.

Довготривалі пошуки ліків проти туберкульозу не давали ніяких результатів аж до 1943 р., коли Зельман Ваксман (виходець з України) отримав антибіотик стрептоміцин, за що він став лауреатом Нобелівської премії. Іншим значним вітчизняним фтізіатром був О.Ю. Рабухін. До 1966 р. стали застосовуватись і інші протитуберкульозні препарати, найефективіншим з них був ізоніазид. Також значно полегшело долю хворих використання хіміотерапії.

Вивчення туберкульозу триває і зараз. Фонтесу і Кальмету вдалось відкрити форми мікробактерій, які проходять через бактеріальні фільтри, а Басерман, завдяки електронним мікроскопам, описав L-форми мікробактерій.^[1]

[ред.] Збудник

Збудник туберкульозу — Mycobacterium tuberculosis (MTB, також відома в медицині як «мікобактерія туберкульозу» — МБТ) — патогенна бактерія роду Mycobacterium типу актинобактерій (Actinobacteria). Туберкульоз людини і тварин викликають представники Mycobacterium tuberculosis complex, ряд інших представників роду викликає інші, у тому числі опортуністичні, інфекції людини і тварин. Серед збудників туберкульозу основними є:

• M. tuberculosis — збудник туберкульозу людини;
• M. bovis — збудник туберкульозу великої рогатої худоби;
• M. africanum — африканський вид, виділений у західній тропічній Африці, йому притаманні риси двох попередніх видів.

Клітини M. tuberculosis мають вигляд тонких, дещо вигнутих гомогенних або зернистих паличок довжиною 0,8 — 5 мікрон, товщиною 0,3 — 0,5 мікрон. Ці бактерії не утворюють спор і капсул. Хоча вони на забарвлюються за Грамом, зазвичай вважаються грам-позитивними (Г+). Іншими особливостями роду є кислото-, луго-, спиртостійкісь. Являються факультативними анаеробами, розмножуються зазвичай бінарним поділом, рідше — брунькуванням. Цикл ділення материнської клітини на дві дочірні займає 22-24 години, хоча виділяють штами, які розмножуються швидше, повільніше або знаходяться у латентному стані. Популяції M. tuberculosis з різною активністю мають і різну чутливість до антибактеріальних препаратів.

Половину сухої речовини клітини складають білки — туберкулінопротеїни, основні носії антигенних властивостей. Для M. tuberculosis характерний високий вміст ліпідів в клітинній стінці (40 % від сухої маси) — саме це зумовлює стійкіть до лугів, кислот і спирту. Найактивніша ліпідна фракція — фосфатидна, саме вона викликає в інтактній (здоровій) легені специфічну реакцію з утворенням епітеліоїдних і гіганських клітин Пирогова-Ланхганса. Носієм вірулентних факторів є ліпідна фракція, корд-фактор.

M. bovis може викликати захворювання не тільки у людей, а і у великої рогатої худоби, кіз, свиней, собак, коней, кішок^[1].

[ред.] Еволюція

Туберкульоз супроводжував розвиток людини протягом тисяч або навіть мільйонів років^[2], хоча найдавніші залишки людини мають 9000 річну давність^[3]. Протягом цього часу бактерія зазнала багато змін в генетичному коді, що дає можливість виділити багато її штамів. Це пояснює відмінність штамів в різних географічних регіонах, що в подальшому може бути використане для визначення походження та руху кожного штаму^[4].

[ред.] Класифікація

1. Туберкульозна інтоксикація дітей та підлітків.
2. Туберкульоз органів дихання:

• первинний туберкульозний комплекс;
• туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів.

3. Дисемінований туберкульоз:

• вогнищевий;
• інфільтративний;
• казеозна пневмонія;
• туберкульома;
• фіброзно-кавернозний;
• циротичний;
• туберкульозний плеврит;
• туберкульоз бронхів, трахеї та верхніх дихальних шляхів;
• т. органів дихання;
• комбінований т.;
• міліарний т..

4. Туберкульоз інших органів і систем:

• т. мозкових оболонок і ЦНС;
• т. кишок очеревини та брижових лімфовузлів;
• т. кісток та суглобів;
• т. сечових та статевих органів;
• т. шкіри та підшкірної кліковини;
• т. периферичних лімфовузлів;
• т. ока;
• т. інших органів.

[ред.] Шляхи ураження

Зараження, як правило, відбувається повітряно-крапельним шляхом — при вдиханні мікроскопічних крапель слини, яка виділяється зараженою людиною при кашлі, чханні, розмові тощо.

[ред.] Симптоми

• Кашель більше 2 тижнів,
• підвищена температура тіла більше 7 днів,
• віддишка,
• біль в грудній клітині,
• поганий апетит,
• постійна слабкість,
• безпідставна втрата ваги,
• підвищена пітливість, особливо вночі,
• крововідхаркування.

[ред.] Діагностика

Докладніше у статті: Туберкулінодіагностика

Туберкульоз існує на світі приблизно так давно, як і людство: у кістках єгипетських мумій вчені завважували туберкульозні зміни. У XVII — XVIII ст. 30 % смертей було спричинено туберкульозом — тоді від цієї недуги гинуло більше людей, ніж від епідемій чуми, холери, військових дій.

У XX столітті відбувся активний наступ на туберкульоз завдяки відкриттю й впровадженню ефективних хіміопрепаратів. Здавалося, хворобу переможено; багато вчених ставило оптимістичні прогнози.

Проте у квітні 1993 р. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) констатувала, що серед причин смерті від окремого інфекційного агента туберкульоз займає перше місце, — та що існує реальна загроза його глобального епідеміологічного поширення. В Україні в 1999 р. захворіло на туберкульоз 21 тис. осіб, померло 7 тисяч. В Україні зареєстровано близько 600 тис. хворих на туберкульоз. Оскільки за критеріями ВООЗ — якщо кількість хворих перевищує 0,5 % від загальної кількості населення, — в Україні є епідемія цієї недуги.

Туберкульоз — це інфекційна хвороба, збудником якої є мікробактерія, що передається як через людину, так і через тварин, особливо через велику рогату худобу, а також, значно рідше, через птахів. Мікробактерії людського типу спричиняють у людей у 80 — 95 % випадків захворювання туберкульозом.

Мікробактерії можуть виділятись під час кашлю з харкотинням, слиною, а також під час співу, розмови. Рідше — з калом, сечею при позалегеневих формах туберкульозу. Мікробактерії вельми живучі у зовнішньому середовищі. Потрапивши в повітря, вони можуть утримуватись у завислому стані до 5 годин; а, наприклад, у маслі житимуть до 5 місяців… Зараження може відбутися і під час безпосереднього контакту з хворим (через поцілунки), і опосередковано (через забруднені предмети вжитку : книжки, рушники, посуд, продукти, особливо молочні). Найчастіш зараження відбувається повітряним шляхом (90 %), рідше — через продукти (2 %) або контакти (5 — 6 %).

Туберкульозна паличка може вражати всі органи і системи людського організму — легені, бронхи, нирки, кишківник, кістки, серце, слизові оболонки.

Найнебезпечнішими є хворі з легеневими формами туберкульозу. За добу вони можуть виділяти… понад 1 млрд. мікробактерій. Але більшість людей має велику відпірність до туберкульозу, зумовлену комплексом вроджених і набутих механізмів захисту, рівнем імунітету. Тому, якщо загальна інфікованість туберкульозом на планеті складає 50 %, хворіє лише 5 — 6 %. Сьогодні у світі налічують 50 — 60 млн. хворих на туберкульоз, щороку захворює 7 −10 млн., помирає 3 млн. Одна хвора людина може інфікувати за рік 10-15 людей.

Оскільки на початковому етапі недуги не виникає жодних хворобливих відчуттів, рання діагностика туберкульозу можлива тільки при застосуванні специфічних методів дослідження (рентгенологічних, туберкулінодіагностики, інструментальних).

Під час подальшого розвитку хвороби проявляються симптоми інтоксикації: зниження апетиту, загальна неміч, підвищена пітливість, температура тіла піднімається до 37,2 — 38,0 °C. З'являється кашель, на який хворий спершу не звертає уваги, пов'язуючи його з курінням чи застудою. Харкотиння виділяється мало, воно слизисто-гнійне. На початкових стадіях і задихання, і болі в грудях бувають рідко. Як правило, описані симптоми проявляються на тлі задовільного самопочуття і збереження працездатності. Тому так важливо не нехтувати загальним правилом цивілізованої людини: коли кашель триває більш ніж 21 день — обов'язковим є рентгенологічне обстеження. Навіть коли почуваєтеся добре, варто один раз на два роки пройти профілактичне флюорообстеження. Позачергово обстежуватись необхідно особам з бронхо-легеневими симптомами, з тривалою інтоксикацією невідомої причини. Раз у рік повинні флюорографічно обстежуватись особи з так званої «групи ризику» щодо туберкульозу: хворі на часті пневмонії, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки.

Для запобігання туберкульозу, окрім специфічної профілактики, яку здійснюють працівники протитуберкульозних установ, необхідно дотримуватись здорового способу життя, не зловживати алкоголем, курінням. Дотримуватись правил праці та відпочинку, санітарно-гігієнічних умов. У приміщенні має бути свіже чисте повітря. У їжі, яку споживаємо, повинен бути збалансований склад білків, товщів та вуглеводів. Варто також уникати стресових, конфліктних ситуацій.

За найменших проявів легеневої патології, особливо після грипу, слід звернутися до сімейного лікаря або терапевта для проведення позачергового обстеження, включно з флюорографією.

[ред.] Епідемія туберкульозу в Україні

За даними прес-службі Міністерства охорони здоров'я України, на сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз (81 на 100 тис. населення) та посідає за цим показником сьоме місце в Європейському регіоні Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) після Росії, Грузії, Киргизстану, Румунії, Молдови та Казахстану.^[5]

Так, у 2007 році на диспансерному обліку у протитуберкульозних закладах України перебувало 498 тис. 643 хворих, у тому числі хворих на активні форми туберкульозу — 93 тис. 195 осіб. Найвищі показники захворюваності на всі форми туберкульозу залишаються у південно-східних регіонах України: у Херсонській області — 151,4 на 100 тис. населення (у 2006 р. — 155,7); Кіровоградській — відповідно 101,9 (у 2006 р. — 113,4); Луганській — 103,5 (у 2006 р. — 111,7).

Аналіз показника смертності від туберкульозу за 15 останніх років збільшився у 2,9 рази. «Цей показник у 2005 році становив 25,6 на 100 тис. населення. У 2007 році він у порівнянні з попереднім 2006 роком також не мав тенденції до зниження, і становив 22,6 на 100 тис. населення», — зазначено з цього приводу у повідомленні МОЗ.

Епідемія туберкульозу в Україні має дві особливості. Перша — спостерігається взаємозалежність швидкості розповсюдження туберкульозу від епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу та поширенням наркоманії. Друга — високий рівень хіміорезистентних форм: первинної — 30 % та вторинної — 75 %.

У структурі захворюваності на туберкульоз найбільший відсоток припадає на безробітних працездатного віку.

Водночас очевидно недостатнє фінансування регіональних програм протидії туберкульозу. Крім того, у жодному регіоні не забезпечується належне харчування хворих на туберкульоз та інфікованих мікробактеріями туберкульозу за нормами, передбаченими відповідною постановою уряду.

В фтизіатричній службі найболючішим питанням залишається недостатнє кадрове забезпечення в усіх регіонах країни, а також висока захворюваність на туберкульоз серед медичних працівників. Зокрема, станом на 1 січня 2008 р.у закладах охорони здоров'я системи МОЗ України зареєстрована 3601 штатна посада лікарів-фтизіатрів, на яких працює 2604 лікарів-фізичних осіб, що водночас обіймають 3289 лікарських посад.

Кількість лікарів-фізичних осіб (у закладах охорони здоров'я з урахуванням санаторіїв) скорочується: у 2004 р. їх було 3147, у 2007 р. — 2951. Найнижчі показники укомплектованості — у Кіровоградській (56,5 %), Миколаївській (62,8 %), Донецькій (61,8 %) областях.

Щодо причин, через які неможливо в найкоротші терміни покращити епідеміологічну ситуацію з туберкульозом, у МОЗ вказують, що епідемія туберкульозу є надзвичайно інерційною системою у своїй реакції на навіть правильну і вчасну протидію епідемічним проявам. Тобто, регресія епідемії туберкульозу в Україні може бути відстрочена у часі на 5-6 років.

Крім того, є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини, насамперед: швидкі темпи зростання кількості хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз та туберкульоз із медикаментозною стійкістю до протитуберкульозних препаратів; вкрай незадовільне матеріально-технічне забезпечення протитуберкульозних закладів та лабораторій; відсутність лабораторії, яка б у повному обсязі виконувала функції центральної лабораторії країни, і забезпечувала контроль за якістю діагностики туберкульозу; високий відсоток хворих, які переривають лікування (від 4,9 до 33 %), що є однією з основних причин розвитку стійких до протитуберкульозних препаратів форм туберкульозу тощо.

[ред.] Виноски

[ред.] Література

• Перельман М. И., Корякин В. А., Богадельникова И. В. Фтизиатрия. ОАО Издательство «Медицина», 2004.
• Обережно: туберкульоз//Міщиха Оксана, к.м.н., лікар-фтизіатр, "Слово «Просвіти», число 3 (243), березень 2002, с. 11.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.