Міст Білої троянди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міст Білої троянди
54°23′35″ пн. ш. 24°04′53″ сх. д. / 54.39326944002777253° пн. ш. 24.08143333002777808° сх. д. / 54.39326944002777253; 24.08143333002777808Координати: 54°23′35″ пн. ш. 24°04′53″ сх. д. / 54.39326944002777253° пн. ш. 24.08143333002777808° сх. д. / 54.39326944002777253; 24.08143333002777808
Країна  Литва

Міст Білої троянди. Карта розташування: Литва
Міст Білої троянди
Міст Білої троянди
Міст Білої троянди (Литва)
Мапа
CMNS: Міст Білої троянди у Вікісховищі

Міст Білої троянди (лит. Baltosios rožės tiltas) — пішохідний міст через річку Німан в Алітусі, Литва. Найвищий в Литві пішохідний і велосипедний міст[1]. Побудований в 2013—2015 роках на збережених опорах залізничного мосту 1899 року. Є майданчиком для роуп-джампінгу.

Розташування[ред. | ред. код]

Поєднує центр міста з районом Алітус I і курганом на східному березі річки. Поруч з мостом розташована скульптура «Квітка» (лит. Lelijos žiedas) авторства скульптора В. Канчяускаса.

Вище за течією знаходиться Канюкський міст, нижче — міст Антанаса Юозапавічюса.

Назва[ред. | ред. код]

Залізничний міст (1899) не мав власної назви. Назву сучасного пішохідного моста було вибрано в ході голосування серед місцевих жителів і дано на честь символу Алітуса — білої троянди[2].

Історія[ред. | ред. код]

У 1897—1899 роках, під час будівництва нової залізничної лінії Гродно-Оліта за проектом інженерів М. А. Бєлелюбського і Н. Харламова[3], був споруджений металевий консольний міст, який складався з трьох прольотів. Роботи проводилися варшавською компанією «Рудзський і К°» (пол. K. Rudzki i S-ka). Загальна вартість будівництва склала 700 тис. руб. Пролітна будова мосту складалося з ферм системи Гербера. Два берегових прольоти довжиною 73,2 м мали консолі довжиною 13,72 м, на які опирався середній вільний проліт, довжиною 65,43 м. Загальна довжина мосту складала 239 м[4][5]. Загальна вага металоконструкцій з литого заліза становила 1014,288 т[6]. Настил мосту був пристосований також і для гужового руху. Проміжні опори були змуровані способом бутової кладки[7]. Льодорізи облицьовані гранітом.

Зовнішні відеофайли
Деревянный ж/д мост

14 серпня 1915 року міст був підірваний відступаючими російськими військами[8]. Натомість протягом двох місяців німецькими військовими був побудований 15-пролітний дерев'яний залізничний міст на високих пальових опорах. У січні 1926 року він був закритий для руху і розібраний[9].

У 2009 році збережені опори мосту були включені до Реєстру культурних цінностей Литви (код 33316)[10].

У 2009 році на замовлення муніципалітету Алітуса компанія UAB «Mitnija» спроектувала дворівневий міст для пішоходів і велосипедистів[11]. Орієнтовна вартість будівництва становила близько 40 млн лит, але проект так і не був реалізований[12].

У 2012 році компанія UAB «Tiltų ekspertų centras» склала новий проект, який був затверджений до будівництва. У серпні 2013 року компанія UAB «Alkesta» розпочала будівельні роботи[12]. Металоконструкції були виготовлені в Ризі (Латвія), збиралися на будівельному майданчику, монтувалися за допомогою кранів. Монтаж виконувався компаніями UAB «Tilsta» і «Mammoet» (Нідерланди)[13]. Офіційне відкриття мосту відбулося 8 січня 2016 року[2].

Конструкція[ред. | ред. код]

Зовнішні зображення
Фасад моста

Міст складається з трьох прольотів, металевий, арковий. Схема розбивки на прольоти: 72,42 + 91,50 + 72,42 м[11]. Прольоти мосту складаються з металевих аркових ферм і залізобетонної плити. Опори мосту монолітні, залізобетонні, на пальовій (підвалини) і кесонній (проміжні опори) основі. Також використано збережені фундаменти старого залізничного мосту. Висота мосту над рівнем річки становить 38,1 м. Загальна довжина складає 240,53 м, ширина — 6,71 м. Міст призначений для руху пішоходів і велосипедистів. Поручневе огородження металеве, безтумбове.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мост Белой розы (для пешеходов и велосипедистов). Alytusinfo.lt. Архів оригіналу за 27 листопада 2020.
  2. а б Alytuje Baltosios rožės tiltu jau leidžiama eiti (лит.). Lrytas. 8 січня 2016. Архів оригіналу за 21 січня 2019.
  3. Пунин А. Л. Архитектура отечественных мостов. — Л. : Стройиздат, 1982. — С. 80.
  4. Венда, 1900, с. 4, 5.
  5. Железнодорожный мост через Неман. Asociacija "Olita-Orany". Архів оригіналу за 26 лютого 2020.
  6. Венда, 1900, с. 5.
  7. Sinkevičiūtė, 2012, с. 62.
  8. Kebeikis, 2004, с. 15.
  9. Laikinas karinis geležinkelio tiltas (лит.). Asociacija "Olita-Orany". Архів оригіналу за 26 лютого 2020.
  10. Kultūros vertybių registras (лит.). Kultūros paveldo departamentas prie kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 19 листопада 2016.
  11. а б Pėsčiųjų ir dviratininkų tiltas (лит.). Asociacija "Olita-Orany". Архів оригіналу за 25 лютого 2020.
  12. а б Saulė Pinkevičienė (11 липня 2013). Per Nemuną – naujas tiltas (лит.). DELFI. Архів оригіналу за 18 квітня 2019.
  13. Pėsčiųjų ir dviračių tilto per Nemuną Alytuje statyba [Архівовано 21 січня 2019 у Wayback Machine.]// UAB «Tilsta»(лит.)

Література[ред. | ред. код]

  • Aida Sinkevičiūtė. Lietuvos tiltų statybos raida ir architektūros bruožai. — Kaunas, 2012. — С. 61—63.(лит.)
  • Henrikas Kebeikis. Žvilgsnis į Lietuvos tiltus. — Kaunas : Kopa, 2004. — С. 14—16.(лит.)
  • Венда Ф. Кессонные работы при постройке моста через р. Неман у м. Олиты. — СПб., 1900. — 69 с.
  • Косаковский Г. И. Железные дороги Литвы. — Вильнюс : Мокслас, 1975. — С. 58—60.

Посилання[ред. | ред. код]