Напад на американське посольство в Бейруті (1983)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Напад на американське посольство в Бейруті (1983)
Частина Громадянська війна в Лівані
Американське посольство в Бейруті через три дні після теракту. 1983
Місце атаки Бейрут
Координати 33°54′05″ пн. ш. 35°29′06″ сх. д. / 33.90139° пн. ш. 35.48500° сх. д. / 33.90139; 35.48500Координати: 33°54′05″ пн. ш. 35°29′06″ сх. д. / 33.90139° пн. ш. 35.48500° сх. д. / 33.90139; 35.48500
Дата 18 квітня 1983
13:03
Спосіб атаки вибух замінованого автомобіля
Зброя вибухівка в автомобілі (автомобільна бомба)
Загиблі 63 (+1 терорист-смертник)
Поранені 120
Організатори Ісламська організація Джихаду
Хезболла

Напад на американське посольство в Бейруті (1983) — терористичний акт, здійснений 18 квітня 1983 року в Бейруті терористом-смертником Ісламської організації Джихаду, в результаті якого загинули 32 ліванці, 17 американців і 14 відвідувачів посольства та перехожих. Жертвами були переважно співробітники посольства і ЦРУ, а також кілька американських солдатів і один охоронець Корпусу морської піхоти США. Це був найсмертоносніший напад на американську дипломатичну місію до того часу, і його вважають початком ісламістських атак на американські об'єкти.

Напад стався після втручання в громадянську війну в Лівані Сполучених Штатів та інших західних країн, які намагалися відновити порядок і владу центрального уряду.

Зміст[ред. | ред. код]

Бомба в автомобілі була підірвана терористом-смертником, водієм фургона, начиненого вибухівкою вагою близько 900 кг, приблизно о 13:00 (GMT+2) 18 квітня 1983 року. Фургон, який спочатку був проданий у Техасі, а потім куплений уживаним і переправлений до Перської затоки, під'їхав до території посольства і припаркувався під портиком перед самим фасадом будівлі, де і вибухнув. Колишній оперативник ЦРУ Роберт Баєр стверджував, що фургон прорвався через прибудову, врізався у двері вестибюля і вибухнув там.

Вибух зруйнував весь центральний фасад підковоподібної будівлі, залишивши уламки балконів і офісів у вигляді нагромаджених ярусів уламків, а також розкидавши цегляну кладку, металеві та скляні уламки широкою смугою. Вибух було чути в усьому західному Бейруті, а шибки вилетіли за милю звідти. Рятувальники працювали цілодобово, відкопуючи загиблих і поранених.

Президент Рональд Рейган і перша леді Ненсі Рейган висловлюють свою повагу і данину пам'яті тринадцяти американським цивільним особам і чотирьом американським військовослужбовцям, які стали жертвами вибуху в посольстві в Бейруті. 1983

Проіранська група, що називала себе Ісламською організацією Джихаду, у телефонному дзвінку до редакції новин одразу після вибуху взяла на себе відповідальність за вибух. Анонімний абонент сказав: «Це частина кампанії Іранської революції проти імперіалістичних цілей у всьому світі. Ми продовжимо наносити удари по будь-якій присутності хрестоносців у Лівані, включно з міжнародними силами». Раніше угрупування брало на себе відповідальність за гранатометний обстріл, в результаті якого було поранено п'ять американських військовослужбовців міжнародних миротворчих сил у Лівані.

Суддя Джон Бейтс з Окружного суду США у Вашингтоні, 8 вересня 2003 року присудив за замовчуванням 123 мільйони доларів США 29 американським жертвам і членам сімей американців, загиблих під час вибуху. Суддя Ройс Ламберт з Окружного суду США у Вашингтоні, 30 травня 2003 року визначив, що вибух був здійснений бойовим угрупуванням «Хезболла» зі схвалення і фінансування вищих посадових осіб Ірану, що відкрило шлях до відшкодування збитків жертвам теракту. Іран не був присутній у суді, щоб допитати свідків або надати власні докази.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Goodarzi, Jubin M. Syria and Iran: Diplomatic Alliance and Power Politics in the Middle East. New York: Tauris Academic Studies, 2006.
  • Kushner, Dr. Harvey W. Encyclopedia of Terrorism. United States: Sage Publications, Inc., 2003.
  • Daragahi, Borzou, «Victims Of 1983 Bombing Of U.S. Embassy In Beirut Recalled», Los Angeles Times, April 19, 2008.

Посилання[ред. | ред. код]