Бейрут
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Бейрут بيروت |
||||
|---|---|---|---|---|
 |
||||
|
||||
| Основні дані | ||||
| Країна | Ліван | |||
| Засноване | 14 століття до Р. Х. | |||
| Населення | 1 574 397 (2005) | |||
| Агломерація | 1 792 111 (2005) | |||
| Площа міста | 100 км² | |||
| Географічні координати | 33°53′ пн. ш.; 35°30′ сх. д. | |||
| Міста-побратими | Париж, Єреван, Лос-Анджелес, Ріо-де-Женейро, Сан-Пауло, Монреаль, Нікосія, Каїр, Афіни, Стамбул | |||
| Міська влада | ||||
| Веб-сторінка | http://www.beirut.gov.lb/ | |||
| Мер міста | Абдель Мунім Арісс (фр. Abdel Mounim Ariss) | |||
| Розташування | ||||
 |
||||
Бе́йрут — араб. بيروت — столиця і найбільше місто Лівану. Бейрут є найважливішим фінансовим і банківським центром всього Близького Cходу. Крім того, в Бейруті базуються багато міжнародних організацій.
Близько 1 574 тис. жителів (2005), переважно араби. Оцінки чисельності населення міста різняться від 900 тисяч до 2 мільйонів чоловік. Це пов'язано з тим, що з 1932 в бейруті не проводився перепис населення.
Зміст |
[ред.] Історія
Бейрут вперше згадується як фінікійське поселення Беріт у 15 столітті до н. е.. Місто було закладене на обширному кам'янистому мисі майже в центрі середземноморського узбережжя сьогоднішньої території Лівану. Назва міста ймовірно походить від його стародавнього імені Бірот (колодязь). Місто довгий час знаходилося "в тіні" своїх могутніх сусідів, Тиру і Сидона, і лише в римські часи придбав певний вплив і прославився школою права, де були розроблені основні положення Кодексу Юстініана, що став основою правової системи Європи.
Місто спрадавна здобуло собі славу культурної столиці регіону. Фараони Давнього Єгипту в XVIII - XVII століттях до нашої ери вже використали його порти; за часів Фінікії, хоч і оточене могутнішими сусідами Тиром і Біблосом, місто грало важливу роль в світовій торгівлі. У перебігу подальших століть бейрут справно платив дань царям Вавілона і Ассірії. В 1 столітті до н. е. перетворений римлянами на військову колонію. Період розквіту Римської Імперії приніс місту небувалий підйом і славу, воно стає центром Римської культури на побережжі і в Сірії.
635 н. е. захоплений арабами, 1100 — хрестоносцями.
1516 завойований турками. У 1516—1918 був у складі Оттоманської імперії.
У 1920—1943 — центр підмандатного Франції Лівану. Бейрут у XX столітті стає інтелектуальним, культурним і комерційним центром східного Середземномор'я, а з 1941 року, коли Ліван отримує незалежність, столицею країни.
З 1941 — столиця незалежної Ліванської Республіки. Почата в 1976 році виснажлива громадянська війна і подальша окупація принесли місту, як і всій країні, багато руйнувань, особливо постраждав історичний центр. Місто сильно постраждало під час громадянської війни 1975-1992, від ізраїльської облоги влітку 1982 року і в результаті ізраїльських авіаційних нальотів влітку 2006 року.
Зруйнований центр міста знов активний. Міські планувальники споруджують новий Бейрут з висотними будівлями, комерційними комплексами і культурними центрами. У цьому вони бачать формування репутації міста як перехрестя між трьома континентами і воріт на схід, не тільки відновлюють місто, але і розвиваєють.
[ред.] Економіка
Політичний, фінансовий і культурний центр країни.
Важливий порт на східному узбережжі Середземного моря, що обслуговує, крім Лівану, Сирійський район ОАР, частково Ірак та Іран. Порт Бейруту обслуговує близько 3000 суден у рік. Значний вузол залізничних і шосейних шляхів, зв'язаний з Дамаском (Сирійський район ОАР), Багдадом (Ірак), Тегераном (Іран) і Хайфою (Ізраїль). Під Бейрутом знаходиться аеропорт ім. Рафіка Харірі, єдиний комерційний аеропорт Лівану.
Експорт цитрусових, яблук, оливкової олії, шовку-сирцю, вовни.
Промисловість розвинута слабо: текстильні, шкіряні, харчові підприємства, переважно напівкустарного типу.
[ред.] Населення
Бейрут ділиться на три міста: східний для християн, західний для мусульман-суннітов і південний для мусульман-шиїтів і палестинців.
[ред.] Релігії
70 % мусульман, з них 65 % шиїти, 30 % сунніти, 3 % друзи, 0,5 % олави тощо, і 30 % християн, з них 70 % — мароніти і 30 % розділені на 8 різних груп християнського світу.
[ред.] Архітектура і пам'ятки
Місто є суміш західної, європейської і арабської архітектури, але досить погано спланований: спальні і комерційні райони перемішані між собою, іноді навіть з індустріальними об'єктами.
Бейрут, незважаючи ні на що, не втратив пам'ятників минулих сторіч. У місцях чотирьох нових археологічних розкопок вже знайдені предмети, що відносяться до оттоманського, візантійського, римського, персидського і фінікійського періодів. Комплекс римських руїн, розкопаних ще до війни, включає римські ванни за Bank Street і римськими колонами на захід від кафедрального собору Св. Георгія.
Серед найбільш відвідуваних визначних пам'яток Бейрута — його знаменита Hабережна, Голубина скеля, карстові печери Джейта, фортеця Мартір, Національний музей і "Собача річка", на скелях поблизу якої залишили свої "автографи" численні завойовники від вавілонського царя Навуходоносора і Рамзеса II до французької армії, що залишила Ліван в 1946 році.
Мечеті Джамі аль-Омарі (XIII століття), Палацова (XVI століття).
[ред.] Посилання
 |
Це незавершена стаття з географії Лівана. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
