Ніколаєв Валентин Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікола́єв Валенти́н Фе́дорович
Николаев Валентин Федорович
Народився 26 липня (7 серпня) 1889(1889-08-07)
Слов'янськ, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 26 лютого 1973(1973-02-26) (83 роки)
Харків, УРСР
Країна  СРСР
Діяльність еколог, музейник
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства
Полтавський інститут народної освіти
ПДАА
Посада директор музеюd
Науковий ступінь Кандидат біологічних наук (1936)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ніколаєв.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Ніколаєв Валентин.

Нікола́єв Валенти́н Фе́дорович (26 липня 1889 (7 серпня 1889)(18890807) — 26 лютого 1973 — ботанік, природознавець, фахівець у галузі рослинництва, діяч природоохоронного руху; керівник музейної справи; науковий співробітник кількох науково-дослідних інститутів; викладач вищих навчальних закладів. Кандидат біологічних наук (1936).

Народився в дворянській сім'ї, у місті Славянську Харківської губернії. Закінчивши Харківську гімназію, поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. У 1912 р., за участь у студентських збуреннях, на 5 днів був посаджений до Харківського централу. Улітку 1914 р., за завданням департаменту землеробства, провів дослідження на ділянках долини річки Супій, а також на річці Золотоноша. Ці дослідження лягли в основу його дипломної роботи «Рослинність боліт західної частини Полтавщини». Восени 1915р. здав держекзамени й закінчив університет (з дипломом 1-го ступеня).У Полтаві з 1916 по 1923 рр. очолював Полтавський земський природничо-історичний музей. З 1920 р. був ректором Полтавського педінституту, з 1923 р. працював у Наркомпросі УРСР. У 1923 р. В. Ф. Ніколаєв очолював Всеукраїнський комітет з охорони пам'ятників старовини, потім з 1923 по 1927 рр. викладав у Харківському сільгоспінституті. У 30-х роках працював в Сухумському інституті субтропічних культур. У 1936 р. став кандидатом біологічних наук. З 1938 р. завідував кафедрою у Полтавському сільгоспінституті. Під час війни Валентин Ніколаєв працював у Курганській області, потім у Душанбе, керував кафедрою ботаніки в Уманському сільгоспінституті. Вже в старості подарував свою чималу бібліотеку молодому Донецькому університету. Був заарештований органами ОДПУ в 1921-му і 1931-му роках[1].

Природоохоронна і наукова діяльність[ред. | ред. код]

У 1913—1914 рр. брав участь в організації в Харкові першої в Російській імперії виставки охорони природи (грудень 1913 — січень 1914), а потім, при підтримці Полтавського земства, добився проведення земського конкурсу на найкращий популярний начерк по охороні пам'ятників природи[2] (17). 3-6 серпня 1918 р. взяв участь у з'їзді природників України (Київ), де він виступив з повідомленнями «Охорона пам'ятників природи на Полтавщині», «Роль і значення провінціальних музеїв у справі пізнання свого краю» і «Робота над українською природничою термінологією в Полтаві». По першій його доповіді з'їзд прийняв резолюцію: «Визнати необхідним вилучити, як національний парк, первісний степ в Костянтиноградському повіті Струківської економії», а також заповідати Карлівський степ, ліси Кочубея, сфагнове болото біля с. Коржі, болота уподовж річки Супій[3].

У 1918—1919 рр. при активній участі В. Ф. Ніколаєва створюється Полтавський губернський комітет з охорони пам'ятників старовини, мистецтва і природи, а 10 квітня 1918 р. — Полтавське товариство любителів природи. Його головою було обрано академіка В. І. Вернадського (який у той час жив у Полтаві), а секретарем — В. Ф. Ніколаєва. Всього в товаристві налічувалося 119 чоловік[1][4][5].

У найважчі часи громадянської війни В. Ф. Ніколаєв організовує декілька експедицій по губернії, намагаючись врятувати наявні культурні цінності. Так, з маєтку Кочубеїв у Диканьці, разом зі своїм замом М. Я. Рудинським, він з великим трудом вивіз 235 картин, 332 порцелянових вироби, 72 старовинних зразки зброї, 25 ікон, 58 старовинних книг, 70 срібних і бронзових предметів, архів Кочубеїв[6].

Під керівництвом В. Ф. Ніколаєва було підготовлено матеріали щодо охорони дев'яти пам'ятників природи Полтавщини, частину з яких збережено і до цього дня. Полтавським краєзнавчим музеєм, директором якого був В. Ф. Ніколаєв, при підтримці громадськості, в 1918—1919 рр. було видано дві природоохоронні листівки і дві популярні брошури, одна з яких — Г. О. Бризгаліна — «Охорона пам'яток природи на Україні»[1].

Помер В. Ф. Ніколаєв 26 лютого 1973 р. у Харкові[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Борейко В. Е. Словарь деятелей охраны природы. – К.: КЭКЦ, 2001. — 524 с.
  2. ↑ Выставка охраны природы // Бюлл. ХОЛП. – 1914. — С. 33-43.
  3. ↑ Протоколи і постанови попередньої наради природників України від 3-6 серпня 1918 року. — Київ, 1918. — 17 с.
  4. ↑ Архів Полтавського обласного краєзнавчого музею, спр. 11-1, лл. 1-2.
  5. ↑ Архів Полтавського обласного краєзнавчого музею, спр. П01-9, лл. 4—8.
  6. ↑ Николаев В. Ф. Из истории Полтавского краеведческого музея. – Полтава: Облстатуправление, 1991. — 45 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Географічна освіта в Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка (історія в особах, 1914—2014): збірник статей регіональної наукової конференції, II квітня 2014 року. / За ред. Л. М. Булави ; Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка.- Полтава, 2014.- 170 с.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського.– Т. 2: Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. – Кн. 1: Листування: Д–Я. – Ч. 1: Д–Н / Ред. кол. тому: А. Г. Загородній, О. С. Онищенко (голова), М. В. Багров, В. А. Смолій, Д. В. Табачник, Г. В. Боряк, В. М. Даниленко, Л. А. Дубровіна (заст. гол.), В. Ю. Афіані, В. Ю. Омельчук, Л. В. Скрипка, І. В. Тункіна; Авт.-укл.: О. С. Онищенко, В. Ю. Афіані, О. Д. Василюк, В. А. Вергунов, В. М. Даниленко, Л. А. Дубровіна, Н. М. Зубкова, І. М. Ільїна, М. Ю. Кисельов, С. М. Кіржаєв, Н. О. Лаас, В. В. Лавров, К. Є. Новохатський, І. Г. Тараканова, Н. М. Хоменко, Л. М. Яременко. НАН України. Комісія з наукової спадщини академіка В. І. Вернадського; Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського; Інститут історії України; РАН. Архів російської академії наук.– K., 2012.– 708 с.
  • Бризгалін Г. А. Охорона пам'яток природи на Україні / Переклад з рос. В. Ніколаєва. — Полтава, 1919. — 31 с.
  • Бюллетень ХОЛП. – 1914. — № 2. — С. 56-57.
  • Выступление В. Ф. Николаева на 1-м съезде естествоиспытателей Украины в августе 1918 г. в Киеве // ОРЦНБ АН Украины, ф. Х, д. 157—180, лл. 20-58.
  • З історії Полтавського товариства любителів природи // Документи з історії Центр. Пролетар. музею Полтавщини. – Полтава: Облстатуправління, 1992. — С. 9-14.
  • Кончин Е. Кто спас Кочубеевские сокровища? // Вокруг света. – 1985. — № 10. — С. 20-22.
  • Николаев В. Ф. Как народному учителю устроить небольшой биологический музей. — Полтава, 1915. — 42 с.
  • Николаев В. Ф. Материалы к украинской естественно-исторической терминологии. — Полтава, 1918. — 62 с.
  • Николаев В. Полтавское общество любителей природы // Документи з історії Центр. пролетар. музею Полтавщини. — Полтава: Облстатуправление, 1992. — С. 30-31.
  • Хроника // Полтав. губерн. вестник, 1914. — 8 марта.
  • ЦГАВО Украины, ф. 166, оп. 2, д. 5362, лл. 1-2.
  • Ш. Нова організация та охорона природи // Вісті природ. секції Укр. наук. Товариства. – 1918—1919. — № 3-4. — Т. 1. — С. 121.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ніколаєв_Валентин_Федорович&oldid=41481650