Парцелярне господарство

Парцелярне господарство (фр. parcelle — частка, невеликий наділ) — це багатогалузеве, здебільшого натуральне сільськогосподарське виробництво, яке здійснювалось на невеликих ділянках (парцелах) власної або орендованої землі користуючись працею селянина і всієї його родини.

Історія виникнення

Дане господарство виникло в процесі розпаду первісногромадського устрою, появи приватної власності, під час переходу від парної до моногамної сім'ї. Селяни використовували відсталі методи господарювання і застарілі знаряддя праці. Причиною виникнення є й те, що в І-ІІ ст. здійснилося роздроблення рабовласницьких латифундій на парцели, що здавалися в оренду рабам (колонам), вільновідпущеникам тощо.

Характеристика господарства

Парцелярне господарство мало натуральний характер і в докапіталістичних формаціях було основною формою ведення сільського господарства (крім первіснообщинного ладу). А з боку держави, церкви, земельних аристократів і феодалів було основним об'єктом експлуатації. З розпадом феодального способу виробництва парцелярне господарство перетворилося на вільні земельні володіння, які за умов капіталізму згодом потрапляли в залежність від великих ферм і монополій.

Класичною формою парцелярного господарства є приватна вільна власність працівника (за Марксом). Найбільше піднесення класична форма дістала у докапіталістичну епоху в полісах. Її існування було обмежено полісною організацією. Роздрібненість і ізольованість парцелярного господарства обумовлюють їхню приналежність панівному класу в особі рабовласника або феодала. Парцелярне господарство — джерело додаткового продукту і основний об'єкт експлуатації. За часів феодалізму селяни не володіли земельними наділами (у власності селянина перебували: рухоме майно, худоба й інвентар). Селянські родини, які мали в своєму розпорядженні парцелу, у давні та середні віки обмежувалися і з боку сільських громад.

Утвердивши капіталістичний спосіб виробництва, парцелярне селянство було перетворене у вільних землевласників. Але з розвитком капіталістичних відносин в домашньому (сільському) господарстві розпочинається процес розкладання парцелярної власності. За потреби розвитку продуктивних сил і зумовлює форму виробництв на деякому рівні відокремлення окремих видів трудової діяльності, парцелярне господарство розгорнуло ініціативу дрібного виробника, забезпечуючи у такий спосіб умови появи в майбутньому великого виробництва. В процесі росту продуктивних сил, способи виробництва, що передбачали дроблення землі, самі створювали матеріальні засоби для свого перетворення, знищення.

В процесі розвитку товарно-грошових відносин, спочатку посилювалася майнова, а згодом соціальна диференціація суспільства. В умовах капіталістичної конкуренції, значного розповсюдження іпотечного кредиту, домінування монопольних цін, парцелярне господарство було приречено на здрібніння або й знищення. Почалося дроблення селянських ділянок землі, витіснення та розорення дрібних власників. Це, в свою чергу, спричинило значне безробіття серед населення, зайнятого у сфері сільськогосподарського виробництва. Історія розвинутих капіталістичних країн свідчить про прискорення процесу розшарування середньої верстви селянства і зменшення кількості дрібних ферм. Однак, це відбувалося на фоні збереження основних рис парцелярного господарства: родинно-трудової кооперації та тісних зв'язків з природними продуктивними силами. Оволодівши сферою землеробства, капітал призводить до того, що селяни втрачають свої господарства, перетворюючись на найманих робітників або фермерів. Сьогодні в розвинених капіталістичних країнах існує багато дрібних фермерів, які вже не є парцелярними селянами, їхні господарства складають елемент сучасної капіталістичної системи світового господарства.

Парцелярне господарство в Україні

У першій половині XIX ст. переважна більшість селян у Східній Україні мала наділи від 0,5 до 8,2 десятини на одну ревізьку душу. Тоді як у Західній Україні мінімальний наділ становив 3,9 десятини, при цьому для нормального існування необхідно було принаймні 5 десятин на одну ревізьку душу. Після 1917 розвиток парцелярного господарства посилився. Так, у 1927 в колишньому СРСР нараховувалося близько 25 млн. господарств, проте запровадження сталінських методів колективізації призвело до ліквідації селянських господарств. Найбільш працездатна і мотивована (через те й заможніша) частина селян потрапила до розряду куркулів («експлуататорів») і була репресована. На початку 1990 р. в Україні почалось відроджуватися парцелярне господарство. Станом на 1 січня 1990 року в країні не було жодного фермерського господарства, а вже наприкінці 1997 їх стало 35,9 тисяч, а питома вага їхніх сільськогосподарських угідь зросла з 0,1 % на початку 1992 до 2 %.

Парцелярне господарство в Росії

В Росії виникнення парцелярного господарства можна віднести до 10 століття. Селянська реформа що була запроваджена у 1861 році, полягала у поступовій ліквідації в країні кріпосницьких відносин. В кінці 19 — початку 20 ст. 2 \ 3 селянських господарств були повністю бідними. Після того як революція зазнала поразки у 1905—1907 рр. царизм намагався змінити аграрні стосунки для вигоди поміщиків. Розквіт капіталізму продовжувався на тлі обкрадання сіл, здрібніння селянських господарств. Села звільнялися від поміщицького землеволодіння в результаті Жовтневого перевороту. Перерозподіл землі, передача майна і худоби селянам привели до такого процесу, як «осереднячиванія» села. Підтримка нижчих і середніх верств села створили сприятливі умови для піднесення дрібнотоварного парцелярного господарства. Однак дроблення селянського двору продовжувалося і в цих умовах. З переходом від аграрного до промислових способів суспільного виробництва країни, в хід будівництва соціалізму з'явилася потреба у корінній реорганізації виробництв сільських господарств і заміни дрібного парцелярного великими колективним господарством. В ході колективізації парцелярне господарство у Росії зникло.

Парцелярний характер землеволодіння у Франції

Наприкінці XVIII ст. Франція залишалась аграрною країною: 75 % її національного доходу давало сільське господарство. Від 20 до 80 % землі перебувало у спадковому користуванні селян у вигляді малих парцел, розміри яких не перевищували 1 га і які належали поміщикам або монастирям. Великого поміщицького господарства не було. Селяни обробляли свої ділянки і вимушено виконували панщинні повинності на користь феодалів і церкви.

Техніка обробітку землі у 70—80-ті роки XVIII ст. дещо поліпшилася, зросла продуктивність тваринництва. Сільське господарство ставало все більш товарним. Зростаючі потреби підштовхували сеньйорів здавати в оренду або продавати свої володіння. Завдяки цьому частина заможних селян ставали орендарями, займались лихварством і визиском сільської бідноти.

Багато підприємців скуповували частинами, а інколи і цілком маєтки сеньйорів, з правом на побори із селян. Перед революцією 1789—1794 pp. у руках буржуазії концентрувалось майже стільки земельної власності, скільки її було у дворянства і духівництва. Сеньйори і землевласники з буржуазії намагалися замінити селян фермерами, які орендували землю на невеликі терміни, і підвищували орендну плату.

В окремих районах Франції великі землевласники огороджували широкі угіддя і перетворювали їх на пасовища. Ста­новище основної маси селян продовжувало погіршуватися. Більшість селян шукали додаткових засобів існування, удаючись до кустарних промислів і праці за наймом. Не в змозі прогодуватися своєю працею, частина селян перетворювались у жебраків. За підрахунками в 70 -ті роки ХІХст. сільськогосподарська продукція у 2, 5 рази перевищувала вартість промислової.

Таким чином, даний тип французького землеволодіння сприяв і надалі збереженню аграрно-індустріальної структури економіки. Особливості еволюції парцелярного господарства у країнах, що розвиваються.

Еволюція парцелярного господарства захопила країни, що розвиваються, і мають низку особливостей. Основну масу населення складає селянство. Збільшувалось число дрібних землеволодінь, тому що аграрні реформи на той час дуже обмежували крупне землеволодіння і число орендарів. В окремих країнах, що розвиваються, невеликий прошарок парцелярного селянства збільшився шляхом опанування пустих земель. Явним результатом реформ з'явилося зміцнення парцелярного господарства, і саме в це час ряд державних указів. система монопольних цін ставить дане господарство, у залежності від державних секторів і підприємців. В країнах з соціалістичною орієнтацією, уряд намагається припинити процес зубожіння об'єднуючи парцелярні селянства.

Див. також

• Селянство

Джерела

• Господарство парцелярне, Економічний словник. predmety.in.ua (en-US). Процитовано 2018-04-26.
• Парцелярне господарство — значення слова, визначення слова, слово означає | VseslovA. vseslova.com.ua. Процитовано 2018-04-26.
• Парцелярне господарство — значення слова, визначення слова, слово означає | VseslovA. vseslova.com.ua. Процитовано 2018-04-26.
• Парцелярний характер землеволодіння — Економічна історія — — Електронна бібліотека. www.info-library.com.ua. Процитовано 2018-04-26.
• Парцелярне господарство. vre.pp.ua (uk). Процитовано 2018-04-26.
• Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2000. — 864 с.

Посилання

• Парцелярне господарство
• ПАРЦЕЛЯРНЕ ГОСПОДАРСТВО
• Парцелярне господарство