Патріотизм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Ймовірно в цій статті використане оригінальне дослідження, або неперевірені факти.
Допоможіть знайти та видалити оригінальне дослідження і переписати статтю згідно правил Вікіпедії!
|
Патріоти́зм (грец. patriótes,πατριώτης — співвітчизник, грец. patrís,πατρίς — батьківщина) — філософська категорія,моральний і політичний принцип, соціальне відчуття(сприйняття), змістом яких є любов до Батьківщини(місця народження всіх поколінь предків і самої людини), відданість своєму народові, готовність заради них на жертви ( в т.ч. готовність підкорити свої особисті потреби потребам суспільства перебування(проживання)) і подвиги.
З практичного боку- характеристика особистості. Особистість, котра сповідує патріотизм до певної країни, є патріотом цієї країни.
Патріотизм визначається більшістю авторів як одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Він виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Виховання патріотизму – важлива складова виховної діяльності.
Структура патріотичних якостей особистості складається з 12 компонентів: честь, відповідальність, народ, гуманізм, патріотизм, Вітчизна, армія, рідна мова, обов'язок, національний характер, національна культура, національна гордість.
Зміст |
[ред.] Три аспекти поняття "патріотизм"
Філософи та політологи визначають патріотизм як суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та проявляється у певному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що узагальнено називається любов'ю до своєї батьківщини. Це одне з найглибших почуттів, яке закріплювалося століттями та тисячоліттями розвитку відокремлених етносів. Це соціально-політичне явище, якому притаманні природні витоки, власна внутрішня структура, що в процесі суспільного розвитку наповнювалася різним соціальним, національним і класовим змістом.
Соціальні психологи визначають патріотизм як певне моральне ставлення й оцінку особистістю елементів вітчизни. У конкретно-історичному розгляді, з'явившись внаслідок розвитку людського суспільства, соціально-моральне, у своїй основі, патріотичне почуття набувається особистістю не через біологічну спадковість, а неодмінно під впливом соціального середовища, виховання (соціалізації) у широкому розумінні слова.
Військово-педагогічне визначення категорії патріотизм – це певний ціннісно-моральний спосіб засвоєння світу, соціальної дійсності майбутніми офіцерами – захисниками правопорядку у державі.
[ред.] Історичне джерело патріотизму
Патріотизм передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання і співставлення себе з іншими членами свого народу, постійна готовність підкоряти свої особисті інтереси інтересам загалу, в якому живеш, та захищати інтереси своєї громади, народу в цілому.
Історичне джерело патріотизму – це формування прив’язаності до віри в Бога в традиціях своїх предків, землі свого народження, рідній мові, народним традиціям та культурі.
В умовах утворення двох типів держав побудованих на мононародному принципі і полінародному (національному) принципі патріотизм набуває різного забарвлення і розуміння. У першому випадку- це патріотизм в прямому його розумінні, а у другому випадку- це космополітизм з усіма витікаючими наслідками. Тому в державах, побудованих єдиним народом, існує тяга до ще більшої консолідації, а в багатонаціональних державах, побудованих різними народами, рано чи пізно утворюються різні патріотичні осередки навколо кожного з народів, що утворюють цю державу. Така держава розривається відцентровими силами протидії різних патріотичних поглядів на окремі складові – мононародні держави.
Тому саме поняття патріотизму має різне наповнення і тлумачиться по різному. Протягом віків патріотизм відігравав дуже важливу роль, об’єднуючи народ(народи) держави в боротьбі з зовнішньою агресією. У часи боротьби з зовнішнім ворогом внутрішні протиріччя між різними народами відходили на задній план. Тому багатонаціональні країни успішно прогресують тільки у часи воєн і противоборств з зовнішнім і внутрішнім ворогом. У мирний час у таких країнах посилюються відцентрові сили протиріч, існуючих між різними народами, що населяють багатонаціональну державу.
Тому в багатонаціональних державах існує термін абсолютизованого патріотизму, що виражає вузькокорисні групові інтереси (інтереси певної групи в державі, наприклад, аристократії), або певного народу (одного з багатьох і не обов’язково найчисельнішого, здебільшого народу до якого відноситься керівна/царська/ верхівка). З часом такий патріотизм перетворюється на шовінізм.
Таким чином, ідеологія патріотизму, прийнята в багатонаціональній державі, перетворюється в ідеологію націоналізму, шовіністичну ідеологію і працює на виокремлення окремого (панівного) народу з числа інших народів, що проживають на визначеній території. Після виокремлення народу націоналістична ідеологія починає працювати на становлення, гегемонію, захист і зміцнення виключно панівного народу, на шкоду інших народів такої багатонаціональної держави.
[ред.] Критика патріотизму універсалістською етикою.
Патріотизм заперечується універсалістською етикою, яка визначає, що людина в рівній пропорції пов’язана моральними путами з усім людством без винятку. Ця критика була започаткована ще філософами Давньої Греції (кініки, стоїки). Так, кінік Діоген першим описав себе космополітом – „громадянином світу”.
Універсалістська етика - прагматично-арістотелівська етика доброго життя.
[ред.] Сучасна критика патріотизму.
В другій половині 19 століття Лев Толстой вважав патріотизм „грубим, шкідливим, ганьбою, дурістю, а головне – аморальним”. Він вважав, що патріотизм породжує війни і слугує головною опорою державного гноблення. Деякі вчені США порівнюють патріотизм з расизмом.
Критики патріотизму формулюють також наступний парадокс: "Якщо патріотизм – доброчинність, а під час війни воїни з обох боків протистояння є патріотами, то вони в рівній мірі є доброчинними, але саме за доброчинність вони вбивають одне одного, хоча етико-моральні і релігійно-моральні норми забороняють вбивати за доброчинність".
Проте цей парадокс через підміну понять є помилковим. Бо за патріотизм народу визнається великодержавний шовінізм. Жоден народ не розпочне війни проти іншого народу, допоки той, інший, не здійснить агресію. А агресія і патріотизм – антиподи. Патріоти захищають свою територію, а агресори-шовіністи розширяють межі свого панування та попереднього проживання (базування). Якщо б патріотами були обидві сторони, то війська стояли б по обидва боки кордону без проведення військових дій. Так що у війні патріотами може не бути або ніхто, або виключно одна сторона. У другій світовій війні патріотичною армією була тільки УПА, бо вона єдина з усіх армій, проводячи бойові дії проти загарбників, ніколи не пересікала межі проживання свого народу(етносу).
[ред.] Ідеї намагань об’єднання патріотизму і космополітизму.
Протилежністю патріотизму, зазвичай, прийнято вважати космополітизм, як ідеологію всесвітнього громадянства, при якому прив’язаність до свого народу і своєї Батьківщині втрачає всякий глузд з точки зору універсальних ідей належності до єдиного земного народу.
З іншого боку спостерігається ідея об’єднання космополітизму і патріотизму, внаслідок чого інтереси Батьківщини і світу в цілому, свого народу і людства розуміються як підзалежні, як інтереси частини і цілого, з незаперечним пріоритетом загальнолюдських інтересів.
Англійський письменник-християнин Кл.С.Люїс мав думку,що „патріотизм – гарна якість, набагато краща за егоїзм, належний індивідуалісту, але загальнолюдська братська любов – вища за патріотизм, і якщо ці принципи конфліктують між собою, то перевагу слід надати братській любові”. Але людина є не постійною, а змінною субстанцією, не буває людей чистих колективістів чи абсолютних індивідуалістів, тому поведінку людини важко прогнозувати. Людина надає перевагу простим речам, котрі здатна осягнути власним розумом. Тому пересічний громадянин швидше розуміє, що таке "родина", "народ", аніж що таке є "людство" в цілому. Звідси випливає, що людина швидше надасть перевагу патріотичним почуттям, ніж почуттям загальнолюдської любові.
Слід зауважити, що в сьогоденному житті поняття патріотизму розуміється по-різному і часто використовується політичними і суспільними силами з метою маніпулювання свідомістю громадян. Це часами призводить до тяжких наслідків, що набувають вигляду національного шовінізму або цілковито відкоремлених від розуміння реальних обов’язків патріота, уявлення і поведінки.
 |
Ця стаття не містить посилань на джерела.
Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.
|
 |
Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити. Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це!. Це повідомлення варто замінити точнішим. |
