Первушин Антон Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Первушин Антон Іванович
рос. Антон Иванович Первушин
Народився 27 травня 1970(1970-05-27)[1] (53 роки)
Іваново, РРФСР, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність письменник, письменник наукової фантастики, журналіст
Alma mater Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Знання мов російська
Нагороди
Сайт apervushin.ucoz.com

Антон Іванович Первушин (нар. 27 травня 1970, Іваново, СРСР) — російський письменник і журналіст, автор низки науково-фантастичних і науково-популярних книг.

Життєпис[ред. | ред. код]

Антон Іванович Первушин народився в місті Іваново. Середню школу закінчив у Мурманську в 1987 році. У 1988 році переїхав до Ленінграда і вступив до Ленінградського політехнічного інституту на кафедру турбінобудування енергомашинобудівного факультету, потім там само закінчив аспірантуру зі спеціалізацією «Аеродинаміка турбомашин». Магістр технічних наук. Дійсний член Федерації космонавтики Росії[ru]. Член Спілки вчених Санкт-Петербурга.

З 1988 року — активний учасник руху клубів любителів фантастики, слухач літературної студії Андрія Балабухи і Анатолія Бритикова. Дебютував оповіданням «Іванушка і автомат» у багатотиражному варіанті журналу фантастики «Вимір-Ф» (1990). В 1993 році був прийнятий до семінару Бориса Стругацького, зараз[коли?] — староста цього семінару. Професійний письменник. Член Спілки письменників Санкт-Петербурга. Член Клубу наукових журналістів. Член Російської асоціації футурологів.

Учасник Міжнародного мультикультурного фестивалю "Зірки над Донбасом", який проходив у Донецьку у 2019, 2020 та 2021 роках.[2]. 28 лютого 2022 року учасники фестивалю ухвалили відкрите звернення на підтримку війни в Україні та дій верховного головнокомандувача, президента РФ В.В. Путіна[3][4]

Книги[ред. | ред. код]

На фестивалі фантастики «Поїхали» в Рязані (2012) разом з колегами-письменниками: Леонід Каганов[ru], Олег Дивов, Сергій Лук'яненко, Олександр Громов і Вадим Панов

Автор романів «Полювання на Герострата» (інша назва — «Операція „Герострат“», 1997), «Війна по понеділках» (1998), «Миротворці» (1999), «Збирачі уламків» (спільно з Миколою Большаковим, 1999), «Чужинці в Пеллюсідарі» (2004), «Зірка» (2007), збірки повістей «„Гроза“ у зеніті» (2008), тетралогії «Пірати XXI століття» (2000—2008) та інших. У науково-популярному жанрі розробляє дві основні теми: історія космічних досліджень і зв'язки тоталітарних режимів з окультними вченнями. У цих напрямках ним написані документально-історичні книги «Окультні таємниці НКВС і СС» (1999), «Окультні війни НКВС і СС» (2003), «Астронавти Гітлера» (2004), «Битва за зірки» (у 2 томах, 2004), «Зоряні війни: Американська республіка проти Радянської Імперії» (2005), «Космонавти Сталіна: Міжпланетний прорив Радянської Імперії» (2005), «Червоний космос: Зоряні кораблі Радянської Імперії» (2006), «Завоювання Марса: Марсіанські хроніки епохи Великого Протистояння» (2006), «Окультний Гітлер» (2006), «Окультний Сталін» (2006), «Битва за Місяць» (2007), «108 хвилин, що змінили світ» (2011) і «Таємна місія Третього рейху» (2012).

У 2011 році був опублікований збірник футурологічних есе Антона Первушина «Хто загрожує Росії? Виклики майбутнього». У 2013 році вийшов збірник літературознавчих есеїв Антона Первушина «10 міфів про радянську фантастику».

Крім того, Антон Первушин написав у 2000—2001 роках кілька російськомовних новелізацій з епізодів телесеріалу «Секретні матеріали». У 2011 році взяв участь у літературному проекті «S.T.A.L.K.E.R.» з романами «Перша експедиція» та «Левине серце» (спільно з Оленою Первушиною). У 2011—2012 роках разом з Ігорем Мінаковим і Максимом Хорсуном брав участь у літературному проекті «Залюднений острів», випустивши два романи: «Відділ „Массаракш“» і «Пірати Тагори».

Книги, розповіді і нариси Антона Первушина перекладені українською, польською, болгарською, німецькою, англійською та китайською мовами.

З 2010 року Антон Первушин веде постійну авторську рубрику в журналі «Світ фантастики», де публікує короткі есе на наукові теми. Також в журналі регулярно виходять статті Антона про фізику та космонавтику.

На основі книги «Окультні таємниці НКВС і СС» знято документальний фільм «Одержимі дияволом. Таємниця Третього рейху» (2006, реж. Геннадій Городній). За матеріалами книги «Окультний Сталін» знято документальний фільм «Таємні знаки. Особиста відьма Сталіна». За матеріалами книги «Зоряні війни: Американська Республіка проти Радянської Імперії» знято документальний фільм «Жива історія. Космічне око». На основі циклу статей «Кінопроби космічної експансії» знято серію з 17 телепередач «Інше кіно. Кінопроби космічної експансії» (канал «ТВ-3»), в якій Антон Первушин взяв участь як головний консультант, співведучий і автор низки сценаріїв. У 2011 році Антон Первушин виступив автором сценаріїв чотирисерійного науково-популярного фільму «Відкритий космос» («Перший канал») та як технічний консультант групи сценаристів брав участь у зніманні восьмисерійного документально-історичного фільму «Наш космос» (канал «НТВ»). У 2013 році «Центр національного фільму[ru]» випустив на екрани науково-популярний футурологічний фільм за сценарієм Антона Первушина «Наступна зупинка — Місяць».

У 2015 році вийшла його науково-популярна книга «Останній космічний шанс», в якій він розглядає перспективи космічних подорожей і причини неймовірного застою в освоєнні космосу в наш час. У 2016 вийшло перевидання книги «108 хвилин, що змінили світ», в якій Антон Первушин розповідає про перший політ у космос Юрія Гагаріна і пояснює, чому, здавалося б, менш підготовлена в технічному плані країна — СРСР — зуміла випередити США і першою відправити людину в космос.

У 2017 році вийшла книга «Юрій Гагарін: один політ і все життя» — детальна біографія Ю. О. Гагаріна, в якій автор висвітлює не тільки деталі життя першого космонавта Землі, але й деякі сторінки історії вітчизняної космонавтики.

У 2019 році у видавництві «Альпіна нон-фікшн[ru]» вийшла книга «Космічна міфологія. Від марсіанських атлантів до місячної змови»[5][6], в цьому ж році вийшла друком збірка «12 міфів про радянську фантастику».

Премії й призи[ред. | ред. код]

Лауреат літературних премій: «Зоряний міст» (1999 і 2007), «Eurocon Encouragement Award» (2000), Премія імені Олександра Бєляєва (2002 і 2004), Премія Союзу письменників Санкт-Петербурга (2005), Міжнародна літературна премія імені А. і Б. Стругацьких (2007), Премія імені Олександра Гріна («Золотий ланцюг», 2008), Премія «Інтерпрескон[ru]» (2009), Премія імені Івана Єфремова (2009), Премія «Просвітитель (премія)[ru]» (2011 — шорт-лист), Премія «РосКон» (2010 і 2013). Кавалер Ордена лицарів фантастики (2011).

Родина[ред. | ред. код]

Одружений, є син Олексій.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  2. ↑ Звезды над Донбассом
  3. ↑ [https://vk.com/wall-204123332_317 ОТКРЫТОЕ ОБРАЩЕНИЕ УЧАСТНИКОВ МЕЖДУНАРОДНОГО ЛИТЕРАТУРНОГО ФЕСТИВАЛЯ "ЗВЁЗДЫ НАД ДОНБАССОМ"]
  4. ↑ Мы поддерживаем решение Президента Российской Федерации Владимира Путина
  5. ↑ Первушин, А. И. Космическая мифология: от марсианских атлантов до лунного заговора. — М.: Альпина нон-фикшн, 2019. — 423 с. ISBN 978-5-00139-105-0 2000 экз.
  6. ↑ Антон Первушин про космические мифы // oper.ru, 09.09.2019

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Первушин_Антон_Іванович&oldid=42361771