Гагарін Юрій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Олексійович Гагарін
Юрий Алексеевич Гагарин
Гагарін 2.jpg
Дата народження 9 березня 1934(1934-03-09)
Місце народження присілок Клушино Гжатського району Смоленської області СРСР СРСР
Дата смерті 27 березня 1968(1968-03-27) (34 роки)
Місце смерті біля Киржача, Володимирська обл., СРСР
Країна: СРСР СРСР
Спеціальність: Льотчик-космонавт
Військове звання: Полковник авіації Полковник авіації
Місії: Першим здійснив політ до космосу
Час у космосі: 1 година 48 хвилин
Нагороди:  
Герой Радянського Союзу Герой ЧССР

Нагороди інших країн

Орден Клемента Готвальда

Ю́рій Олексі́йович Гага́рін (* 9 березня 1934 — 27 березня 1968) — перший у світі космонавт, Герой Радянського Союзу (1961), полковник.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатського району Смоленської області, недалеко від міста Гжатськ, яке нині перейменоване в Гагарін. Походження з селян: батько — Олексій Іванович Гагарін, тесляр; матір — Ганна Тимофіївна (дівоче прізвище Матвєєва), доярка.

Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село захопили німці і навчання перервалося.Майже два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село зайняла Червона армія і навчання в школі поновилося.

24 травня 1945 року сім'я Гагаріних переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). У травні 1949 року Гагарін закінчив шостий клас Гжатської середньої школи і 30 вересня поступив в Люберецьке ремісниче училище № 10. Одночасно вступив у вечірню школу робочої молоді, сьомий клас якої закінчив в травні 1951 року, а в червні закінчив на відмінно училище за фахом формувальник-ливарник.

У серпні 1951 вступає в Саратовський індустріальний технікум і 25 жовтня 1954 року вперше прийшов до Саратовського аероклубу. 1955 року Юрій Гагарін досяг значних успіхів, закінчив на відмінно навчання і зробив перший самостійний політ на літаку Як-18. Всього в аероклубі Юрій Гагарін виконав 196 польотів і налітав 42 години і 23 хвилин.

27 жовтня 1955 року Гагарін призваний до армії і відправлений до Оренбурга в 1-ше військово-авіаційне училище льотчиків імені К. Є. Ворошилова. 25 жовтня 1957 закінчив училище.

У 1959 одружився з Валентиною Іванівною Горячевою.

9 грудня 1959 роки Гагарін написав заяву з проханням зарахувати його в групу кандидатів в космонавти. Вже через тиждень його викликали до Москви для проходження всебічного медичного обстеження в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі. На початку наступного року була ще одна спеціальна медкомісія, яка визнала старшого лейтенанта Гагаріна придатним для космічних польотів. 3 березня 1960 року наказом Головнокомандувача ВВС К. Вершиніна зарахований до групи кандидатів в космонавти, а з 11 березня почав тренування.

Особисте життя[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

  • Дід — Тимофій Матвійович Матвєєв, робітник Путиловського заводу.
  • Батько — Олексій Іванович Гагарін (1902–1973) — тесля.
  • Мама — Анна Тімофіївна Матвєєва (1903–1984) — працювала на молочнотоварній фермі.
  • Брати — Валентин Олексійович Гагарін (народ. 1924) — працював теслею, і Борис (19361977) — працював на Гжатському радіоламповому заводі.
  • Сестра — Зоя Олексіївна Гагаріна (після одруження Бруєвич, народилась 1927) — працювала медсестрою в Гжатській лікарні.

[3][5]

Політ у космос[ред.ред. код]

Підготовка[ред.ред. код]

Після чотиримісячного московського періоду підготовки, котрий розпочався в березні 1960 року, Центр підготовки космонавтів всім своїм особовим складом перебрався на постійне місце свого базування — в Звьоздний. Там до того часу вдалося створити початкові найпростіші умови для роботи. Поруч, біля станції Чкаловська, спорудили перше житло — квартири для розміщення сімей слухачів-космонавтів і частини сімей керівного складу Центру підготовки космонавтів[6].

Окрім Гагаріна, були ще претенденти на перший політ в космос, усього двадцять осіб (Група ВВС № 1). Кандидати набиралися серед льотчиків-випробовувачів за рішенням Корольова, котрий вважав, що такі льотчики вже мають досвід перевантажень, стресових ситуацій і перепадів тиску.[7] Відбір до першого загону космонавтів відбувався за медичними, психологічними і деякими іншими параметрами: вік 25-30 років, зріст не більше 170 см, маса не більше 70-72 кг,[8] здатність до висотної і стратосферної адаптації, швидкість реакції, фізична витривалість, психологічна врівноваженість.[9] Вимоги до росту виникли через відповідні обмеження на космічний корабель «Восток», котрі визначалися потужністю ракети-носія «Восток». Крім того, при відборі кандидатів враховувалася позитивна характеристика, членство в партії (Гагарін став кандидатом в члени КПРС 1959 року, а вступив до партії влітку 1960 року), політична активність, соціальне походження.[10] Вони не були найкращими пілотами країни, важливими були зріст, маса і здоров'я — Марк Галлай — людина, яка готувала їх до польоту, — одного разу сказав дуже точно: «У будь-якому авіаційному полку можна було набрати двадцять таких льотчиків…»[11].

З двадцяти претендентів відібрали тільки шістьох, Корольов поспішав, оскільки були дані, що 20 квітня 1961 року свою людину в космос відправлять американці. І тому старт планували призначити між 11 і 17 квітня 1961 року. Того, хто полетить в космос, визначили останньої миті на засіданні державної комісії, ними стали Гагарін і його дублер Герман Титов. Було підготовлено три повідомлення ТАРС про політ Гагаріна в космос. Перше — «Успішне», друге на випадок, якщо він впаде на території іншої країни або у Світовому океані — «Звернення до урядів інших країн», з проханням допомоги в пошуку, і третє — «Трагічне», якщо Гагарін не повернеться живим.

Політ[ред.ред. код]

Юрій Гагарін в скафандрі

Старт корабля «Восток» відбувся 12 квітня 1961 року о 9:07 за московським часом з космодрому Байконур. Корабель вийшов на нерозраховану високу орбіту (з апогеєм 327 км замість розрахованого 230 км). У випадку відмови гальмівної установки сходження з неї могло тривати близько 10 діб, на що система життєзабезпечення корабля не була розрахована.

Виконавши один оберт навколо Землі о 10:25:34 на 108 хвилині, плановий політ завершився — увімкнулась гальмівна система. Через несправність клапана в паливній магістралі гальмівна установка відключилася на одну секунду раніше запланованого. Крім того, із запізненням на 10 хвилин від запланованого відбулося розділення спускного апарата і приладового відсіку. Через збій у системі гальмування спускний апарат з Гагаріним приземлився не в запланованому місці за 110 км від Сталінграду, а в Саратовській області, недалеко від Енгельса (село Сміловка). О 10:48 радар у місцевому військовому аеропорту виявив невідому ціль, це був спускний апарат, а трохи пізніше за 7 км до землі, відповідно до плану польоту, Гагарін катапультувався і цілей на радарі з'явилося дві.

Першими землянами, які зустріли космонавта після польоту, стали дружина лісника Ганна Акимівна Тахтарова і її шестирічна онучка Ріта. Незабаром до місця подій прибули військові з найближчої військової частини. Одна частина військових узяла спускний апарат під охорону, а інша повезла Гагаріна в розташування. Звідти Гагарін по телефону відрапортував командирові дивізії ППО: «Прошу передати головкому ВПС: завдання виконав, приземлився у визначеному районі, відчуваю себе добре, ударів і поломок немає. Гагарін».

Зустріч на Землі[ред.ред. код]

Тим часом з Енгельського аеропорту вилетів вертоліт Мі-4, аби знайти і підібрати Гагаріна. Першим виявили спускний апарат, але Гагаріна поряд не було, ситуацію прояснили місцеві жителі, вони сказали, що Гагарін виїхав на вантажівці в Енгельс. Вертоліт злетів і взяв курс на місто. Дорогою з нього побачили вантажівку, з якої махав руками Гагарін. Його підібрали і вертоліт полетів на базу в Енгельський аеропорт, подавши радіограму «Космонавта взято на борт, рухаюсь на аеродром».

В Енгельському аеропорту Гагаріна вже чекали, біля трапа вертольота було все керівництво бази, йому вручили вітальну телеграму радянського уряду. На «Побєді» Гагаріна повезли в диспетчерський пункт, а потім в штаб бази для зв'язку з Москвою.

До полудня на Енгельський аеродром з Байконура прибули два літаки Іл-18 і Ан-10, на якому були заступник ВПС генерал-лейтенант Агальцов і група журналістів. Протягом трьох годин, поки налагоджували зв'язок із Москвою, Гагарін давав інтерв'ю і фотографувався. З появою зв'язку особисто доповів Брежнєву і Хрущову про здійснення польоту. Після доповіді Гагарін сів на літак Іл-14 і полетів у Куйбишев. Задля уникнення галасу вирішили сісти десь подалі від міста. Але поки глушили двигун і монтували трап, зібралося багато людей, під'їхало місцеве партійне керівництво. Коли змонтували трап, першим вийшов з літака Гагарін і привітав присутніх. Гагаріна відвезли на обкомівську дачу на березі Волги. Там він прийняв душ і нормально поїв. Через три години після Гагаріна в Куйбишев прилетіли Корольов і ще кілька осіб з Держкомісії. О 21 годині вечора накрили святковий стіл і відзначили вдалий політ Гагаріна в космос. А вже о 23 всі спали, позначилася накопичена втома.

Світова популярність[ред.ред. код]

Зустріч в Москві[ред.ред. код]

Спочатку ніхто не планував грандіозної зустрічі Гагаріна в Москві. Все вирішив в останню мить Микита Хрущов. За словами Сергія Хрущова:[12] «Він почав з того, що подзвонив міністрові оборони маршалові Малиновському і сказав: „Він у вас старший лейтенант. Треба його терміново підвищити в званні“. Малиновський сказав, досить неохоче, що дасть Гагаріну звання капітана. На що Микита Сергійович розсердився: „Якого капітана? Ви йому хоч майора дайте“. Малиновський довго не погоджувався, але Хрущов наполіг на своєму, і цього ж дня Гагарін став майором». Потім Хрущов подзвонив в Кремль і зажадав, щоб Гагаріну підготували гідну зустріч.

За Гагаріним прилетів Іл-18, а на підльоті до Москви до літака приєднався почесний ескорт винищувачів МіГів. Літак прилетів в аеропорт Внуково, там Гагаріна чекав грандіозний прийом. Величезний натовп народу, вся верхівка влади, журналісти і оператори. Літак підкотив до центральної будівлі аеропорту, спустили трап і першим по ньому зійшов Гагарін. Від літака до урядових трибун була простелена яскраво-червона килимова доріжка, нею пішов Юрій Гагарін (по дорозі у нього відстебнулася підтяжка на шкарпетці, і він сів і пристебнув її[12]), під звуки оркестру, який виконував радянський авіаційний марш «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью». Підійшовши до трибуни, Юрій Гагарін відрапортував Микиті Хрущову:

- Товариш Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР! Радий доповісти Вам, що завдання Центрального Комітету Комуністичної партії і Радянського уряду виконано.[13]

Далі була поїздка у відкритій машині, Гагарін стояв на повний зріст і всіх вітав. Довкруги чулися вітання, багато хто махав плакатами. У пологових будинках пройшли стихійні акції, всіх немовлят назвали Юрами. Гагаріну Микита Хрущов вручив на Червоній площі Золоту Зірку «Герою Радянського Союзу» і нове звання «льотчик-космонавт СРСР». Після цього вони разом відвідали Мавзолей Леніна.[13] У самому Кремлі прийом був не дуже пишний, страв було мало, замість горілки були грузинські вина.[12]

Наступного дня організували прес-конференцію, на якій Гагаріну і конструкторам ставили питання зарубіжні журналісти. Конференція почалася з питання Гагаріну про те, чи не має він родичами нащадків роду князів Гагаріних, що нині живуть у США. На що Гагарін відповів:

«Серед своїх родичів ніяких князів і людей знатного роду не знаю і ніколи про них не чув».[13]

Нагороди[ред.ред. код]

Звання[ред.ред. код]

Радянський уряд також підвищив Ю. О. Гагаріна у званні від Старшого лейтенанта відразу до майора.

З 1966 року був почесним членом Міжнародної академії астронавтики.

Ордени[ред.ред. код]

Леніна (СРСР), Георгія Дімітрова (Болгарія), Карла Маркса (НДР), Зірка I класу (Індонезія), Хрест Грюнвальда (Польща), Прапор I Ступеня з діамантами (Угорщина), «Намисто Нілу» (Єгипет), Велика стрічка Африканської Зірки (Ліберія), «За заслуги в галузі повітроплавання» (Бразилія), Перший кавалер ордену «Плайя-Хірон» (Куба).

Медалі та дипломи[ред.ред. код]

Graffiti, 2008

Почесний громадянин[ред.ред. код]

Юрій Гагарін був вибраний почесним громадянином міст: Калуга, Новочеркаськ, Сумгаїт, Смоленськ, Вінниця, Севастополь, Саратов (СРСР); Софія, Перник, Пловдів (Болгарія), Афіни (Греція), Фамагуста, Лімасол (Кіпр); Сен-Дені (Франція), Тренч'янські Теплиці (Чехословаччина). Йому також були вручені золоті ключі від воріт міст Каїр і Александрія (Єгипет). Юрій Гагарін трагічно загинув 27 березня 1968 року за невідомих обставин, при виконанні тренувального польоту на літаку МІГ-15. Похований біля Кремлівської стіни на Червоній площі.

Загибель[ред.ред. код]

Після захисту дипломної роботи в академії Жуковського Ю. А. Гагарін почав льотну практику — тренувальні польоти на літаку МіГ-15УТИ (навчально-тренувальний винищувач з подвійним керуванням — «спарка»). У період з 13 по 22 березня він здійснив 18 польотів загальною тривалістю 7:00. Перед самостійними вильотами йому залишалися два останні контрольні польоти — з льотчиком-інструктором, командиром полку, Героєм Радянського Союзу Володимиром Серьогіним.[14]

27 березня 1968 о 10:18 Гагарін і Серьогін злетіли з підмосковного аеродрому Чкаловський в Щьолково. На момент зльоту видимість були нормальною — нижня межа хмар була на висоті 900 м над землею. Виконання завдання в пілотажній зоні мало тривати не менше 20 хвилин, але вже через чотири хвилини (о 10:30) Гагарін повідомив на землю про закінчення завдання, запросив дозволу розвернутися і летіти на базу. Після цього зв'язок з літаком перервався.

Коли стало зрозуміло, що у літака вже мало закінчитися пальне, в зоні польотів почалися пошуки, які тривали понад 3 години. О 14:50 одному з вертольотів вдалося виявити уламки літака МіГ-15УТИ приблизно за 65 км від аеродрому, в районі села Новоселово, за 18 км від міста Киржача Володимирської області.[14] Вранці наступного дня на гілці знайшли клаптик льотної куртки Гагаріна з талонами на харчування. Згодом виявили гаманець з правами водія і фотографією Корольова.

Для розслідування катастрофи створили Державну комісію, але навіть після багатомісячної роботи сотень фахівців комісія не змогла однозначно пояснити причини трагедії. В результаті звіт комісії засекретили і його деталі відомі тільки зі статей та інтерв'ю окремих її членів. Донині причини і обставини катастрофи нез'ясовані. Існує кілька суперечливих версій події.

Перед польотом в космос Гагарін склав прощальний лист — на випадок, якщо загине. Цей лист вручили дружині після його загибелі під Киржачем.

У СРСР був оголошений загальнонаціональний траур. Це був перший випадок в історії СРСР, коли день жалоби був оголошений в разі смерті людини, що не був на момент смерті чинним главою держави.

Урни з прахом Гагаріна і Серьогіна замуровані в Кремлівську стіну.[15]

Офіційна версія[ред.ред. код]

Створена для розслідування причин катастрофи Державна комісія складалася з трьох підкомісій:

  • з вивчення льотної підготовки екіпажу, перевірки організації та забезпечення польотів 27 березня (льотна підкомісія)
  • з вивчення та аналізу матеріальної частини літака УТІ МіГ-15 (інженерна підкомісія)
  • з оцінки стану льотчиків до і під час польоту, офіційного впізнання загиблих (медична підкомісія)

Окремо працювала комісія КДБ, з'ясовувала «по своїй лінії», чи не була катастрофа результатом змови, теракту або злого умислу.

Були зібрані 95% уламків літака і обладнання. З тілами пілотів було складніше — їх розкидало від удару машини об землю, в результаті якого утворилася воронка діаметром 6 м і глибиною 2,7 м. Впізнання обох льотчиків відбулося за окремими фрагментами тіл. Аналіз відбитків стрілок кабінних і наручних годинників Гагаріна показав, що катастрофа сталася о 10:31, тобто через 50-70 секунд після останнього радіообміну з Гагаріним.[16][17]

Офіційні висновки комісії були такі: екіпаж через зміну повітряної обстановки зробив різкий маневр і зірвався в штопор. Намагаючись вивести машину в горизонтальний політ, пілоти зіткнулися з землею і загинули. Відмов або несправностей техніки не виявили. Хімічний аналіз останків і крові льотчиків сторонніх речовин не виявив.[18]

Комісія КДБ виявила численні порушення наземного персоналу аеродрому.[19]

До 50-річного ювілею польоту Гагаріна в космос були так само розсекречені висновки держкомісії про можливі причини його загибелі. Найімовірнішою причиною падіння літака, згідно з даними архіву президента РФ, є різкий маневр ухилення від кулі-зонда, або, що менш імовірно, для запобігання потрапляння у верхній край хмарності. Маневр призвів до потрапляння літака в закритичний режим польоту і падіння.[20][21][22]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Жена Юрия Гагарина до сих пор тоскует по мужу
  2. История любви Гагарина
  3. а б Юрий Гагарин — первый космонавт планеты Земля
  4. «Гагарина Галина Юрьевна». Российский экономический университет имени Г. В. Плеханова. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2011-07-16. 
  5. Незабываемая встреча с Гагариным
  6. Из Истории Подготовки Первых Космонавтов
  7. «Космонавт Леонид КАДЕНЮК: «Мне запрещали вступать в контакт с НЛО»». «Комсомольская правда» в Украине. 11.04.2009. Процитовано 2011-03-15. 
  8. Константин Лантратов (№19 (773), 19.05.2008). «Резюме для космонавта». Журнал Коммерсантъ Власть. Процитовано 2011-03-15. 
  9. Виталий Жихарев (№14 (1947), 07.04.10). «Герои нашего времени». Процитовано 2011-03-15. 
  10. В. В. Лебедев (20/04/2010). «Астронавты и космонавты. Размышления о прочитанном.». [[Советская Россия (газета)|]]. Процитовано 2011-03-15. 
  11. Владимир Губарев (№ 10 (1063) от 7 марта 2001 г.). «Гагарин. Просто суперзвезда». Аргументы и факты. Процитовано 2011-03-15. 
  12. а б в ВПС, інтерв'ю з Сергієм Хрущовим
  13. а б в Книга «Дорога в космос!»
  14. а б Александр Жуленко. Гагарин: от триумфа до гибели на сайте Энциклопедия «Космонавтика»
  15. Алексей Сергеевич Абрамов. {{{Заголовок}}}.
  16. Каманин Н. П. 11 апреля, 11 декабря, 3 апреля // Скрытый космос. Книга третья. 1967–1968 гг. — М.: Новости космонавтики, 1999. — 352 с. — ISBN 5-93345-001-4.
  17. Александр Емельяненков, Валентин Дудин. (30 марта 2004). «Последняя минута Юрия Гагарина. Гибель первого космонавта планеты расследовали «в заданном направлении»». «Российская газета» № 3441. Процитовано ???. 
  18. С. М. Белоцерковский, А. А. Леонов. Последний полёт Наука и жизнь № 5, 1987
  19. «Гагарина сгубили российское разгильдяйство и безалаберность». Комсомольская правда. 26 марта 2003. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано ???. 
  20. Рассекречены данные о гибели Гагарина
  21. К юбилею полёта Гагарина в космос рассекретили выводы госкомиссии о причинах его гибели
  22. Рассекречены данные о возможной причине падения самолёта Гагарина

Див. також[ред.ред. код]

  • 1772 Гагарін — астероїд, названий на честь космонавта.

Джерела[ред.ред. код]