Плотницький Олег Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Плотницький
Загальна інформація
Національність українець
Громадянство  Україна[1]
Народження 5 червня 1997(1997-06-05) (26 років)
с. Летківка
Зріст 194 см[1]
Спорт
Країна Україна Україна
Вид спорту волейбол
Команда «Локомотив» (Харків)
«Монца» (Італія)
«Перуджа» (Італія)
Нац. збірна Україна Україна
Участь і здобутки
CMNS: Плотницький Олег Юрійович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плотницький.

Олег Юрійович Плотни́цький (нар. 5 червня 1997, с. Липівка[2][3], або Летківка[4], Вінницька область) — український волейболіст, догравальник італійського клубу «Сір Сафети Суса» з міста Перуджі. Капітан національної збірної.

Із біографії[ред. | ред. код]

Народився в Липівка на Вінниччині. Тато — Володимирович Плотницький[5] — і мама Оксана[6] були волейболістами. Після завершення ігрової кар'єри Володимир Плотницький став тренером. Син у нього тренувався з другого класу, у ДЮСШ-2 «Новатор» у Хмельницькому). У восьмому класі Олег переїхав до Харкова. Де навчався в Харківському обласному вищому училищі фізичної культури та спорту.

Першою командою була харківська «Юракадемія». Потім виступав за «Локомотив», найсильніший клуб в історії українського волейболу. Де двічі здобув золоті медалі чемпіонату України.

У листопаді 2017 року отримав запрошення від італійського клубу «Веро Воллей Монца». Наразі є єдиним українським представником у найсильнішій волейбольній лізі. Відіграв два сезони в «Монці», ставши лідером команди, у сезоні 2019-20 перейшов до «Сер Сейфеті Перуджі».

В «Перуджі» він виграв три Суперкубки Італії, нагороджений як MVP у 2022 році, Кубку Італії 2021-22 та Клубному чемпіонаті світу 2022.

У сезоні 2023/24 вперше в кар'єрі здобув золоті нагороди чемпіонату Італії.

З 14 років також бере участь у змаганнях із пляжного волейболу. З першим партнером Микитою Калабердою переміг у юнацькому чемпіонаті України 2011 року. Два роки грав у парі з Дмитром Канаєвим, а потім — з Іллею Ковальовим, партнером по «Локомотиву».

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

За юніорську збірну України виступав з 2013 року. У першому матчі грав за команду 1995 року народження.

Гравець збірної України (U-20)[7]. У складі студентської збірної України (головний тренер — Уґіс Крастіньш) — півфіналіст Універсіади 2017[8].

Капітан національної збірної, учасник чемпіонатів Європи, і Чемпіонату Світу.

2021 року виграв срібну медаль Європейської золотої ліги.[9].

2022 року вперше в історії збірна Україна взяла участь у фіналі чемпіонату світу. Олег показав гарну гру і вивів збірну в 1/4 фіналу, де програли збірній Словенії.

2023 року у складі збірної виборов срібні нагороди Європейської золотої ліги та бронзові — кубка претендентів. В обох турнірах українці програли 2-3 збірній Туреччини.

Досягнення[ред. | ред. код]

У збірній[ред. | ред. код]

Клубні[ред. | ред. код]

Україна

Італія

Чемпіон Італії: 2024

  • Срібний призер чемпіонату Італії (2): 2021, 2022[10].
  • Переможець Кубка Італії: 2022.
  • Фіналіст Кубка Італії (2): 2020, 2021.
  • Переможець Суперкубка Італії (3): 2019, 2020, 2022.
  • Фіналіст Кубка виклику:2019.
  • Переможець клубного чемпіонату світу: 2022.

Індивідуальні відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
ОЛЕГ ПЛОТНИЦЬКИЙ: ВЕЛИКДЕНЬ ВДОМА, НОВІ ПРОПОЗИЦІЇ ТА ПРЕМІАЛЬНІ В ІТАЛІЇ. ЕКСКЛЮЗИВ ВІД KAMP-SPORT на YouTube // Kamp–Sport. — 2021. — 3 травня.
Олег Плотницький про підготовку до ігор, власні забобони (Ранок 22.07.19) на YouTube // Суспільне Чернігів. — 2019. — 22 липня.
Нова зірка світового волейболу - Олег Плотницький // Нападай як PRO #7 на YouTube // RSport — Волейбол. — 2020. — 9 листопада. (рос.)
Лубе Чівітанова vs Перуджа. Хуанторена vs Плотницький на YouTube // RSport — Волейбол. — 2021. — 17 лютого. (рос.)
Перуджа vs Лубе Чівітанова. Плотницький vs Хуанторена на YouTube // RSport — Волейбол. — 2021. — 20 лютого. (рос.)
🎙#1 — Олег Плотницький. Збірна, конкуренція з Леоном, зарплата в Перуджі, стосунки з Анною Степанюк на YouTube // volleyball.ua. — 2020. — 18 травня. (рос.)
  1. ↑ а б Леґа Паллаволо Серія А — 1987.
  2. ↑ Суворе дитинство, гроші і «спорт поза політикою». Відверте інтерв'ю української зірки європейського волейболу. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 24 жовтня 2019. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  3. ↑ Іноді стверджують, що народився у Вінниці; див.: Зірковий український спортсмен може змінити Італію на Росію [Архівовано 29 вересня 2021 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Волейбольна Вінничина.
  5. ↑ 2020 — Рік Європи в Україні Відкриймо для себе Європу разом! (Хмельницькі легіонери в Європі-Плотницький Олег Юрійович) [Архівовано 26 вересня 2021 у Wayback Machine.].
  6. ↑ 3:15 [Архівовано 24 вересня 2021 у Wayback Machine.].
  7. ↑ Микола ПАСАЖІН: «Суперники серйозні, але їх можна перемагати» [Архівовано 10 грудня 2021 у Wayback Machine.]. — 2017.
  8. ↑ Універсіада. Чвертьфінал. Поквиталися з бразильцями!. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 5 жовтня 2021.
  9. ↑ Збірна України — срібний призер Золотої Євроліги-2021. Волейбол в Україні. Архів оригіналу за 6 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  10. ↑ Play Off SuperLega Credem Banca Tabellone.
  11. ↑ Олега Плотницького визнали найкращим гравцем чвертьфіналів волейбольної Ліги чемпіонів. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
  12. ↑ [1]
  13. ↑ Леваднюк, Сергій (24 жовтня 2023). Олег Плотницький отримав відзнаку найкращого приймаючого італійської Суперліги з волейболу сезону 2022/23. Суспільне спорт.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

1 Полуян • 3 Вієцький • 5 Плотницький () • 6 Дрозд • 7 Брова (л) • 8 Терьоменко • 9 Ковальчук • 10 Семенюк • 11 Діденко • 12 Фомін (л) • 16 Шевченко • 17 Томин • 18 Єрещенко • 20 Гладенко • Тренер: Крастіньш
Україна
1 {{{p1}}} • 3 Вієцький • 5 Плотницький () • 6 Дрозд • 7 Брова (л) • 8 Терьоменко • 9 Остапенко • 10 Семенюк • 11 Діденко • 12 Фомін (л) • 14 Ковальов • 15 Щитков • 17 Полуян • 18 Єрещенко • 20 Сидоренко • Тренер: Крастіньш
Україна
1 Полуян • 2 Дрозд • 4 Шевченко • 5 Плотницький  () • 7 Брова • 9 Остапенко • 10 Семенюк • 12 Фомін • 13 Тупчій • 14 Ковальов • 15 Щитков • 19 Канаєв • 21 Кісілюк • 22 Синиця • Тренер: Крастіньш
Левченко (помічник тренера)
Україна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плотницький_Олег_Юрійович&oldid=42416287