Повстання іхванів
| Повстання іхванів | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Прапор іхванів | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 іхвани
|
.svg){kind=small} армія Ібн Саудасоюзні арабські племена .svg){kind=small} Велика Британія.svg){kind=small} Кувейтський емірат
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Султан ібн Баджад аль-Отайбі Фейсал аль-Дуваїш
|
Ібн Сауд Фавзі аль-Кавукджі[ru]
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 10 000[1] | 30 000[1] | ||||||
| Втрати | |||||||
| 500 у битві біля Сабілли[1] 450 у битві в Джебель-Шаммарі |
200 в битві біля Сабілли[1] 500 у битві в Джебель-Шаммарі | ||||||
Повстання іхва́нів розпочалося в 1927 році, коли племена Мутаїр і Аджман повстали проти влади ібн Сауда й зробили транскордонні рейди в райони Зайордання, Месопотамії та Кувейту[2]. Це призвело до відкритої кривавої міжусобиці між династією Саудитів та іхванами в грудні 1928 року[3]. Головні організатори повстання були розгромлені в битві біля Сабілли 29 березня 1929 року[4]. Іхванські племена й війська, вірні Абд аль-Азізу ібн Сауду, знову зіткнулися поблизу Джебель-Шаммару в серпні 1929 року[3], а 5 жовтня 1929 року іхвани напали на плем'я Авазим. Фейсал аль-Давіш, лідер заколотників і племені Мутаїр, втік до Кувейту в жовтні 1929 року, де був затриманий англійцями й переданий ібн Сауду[5]. Урядові війська остаточно придушили повстання 10 січня 1930 року, коли інші іхванські лідери повстанців здалися британцям[3]. Згодом іхванська верхівка була знищена[6], а решта в результаті були включені в регулярні саудівські війська. Султан ібн Баджад, один з трьох головних лідерів іхванів, був убитий в 1931 році, а Фейсал аль-Давіш помер у в'язниці в Ер-Ріяді 3 жовтня 1931 року через хворобу серця (як було оголошено)[3].
Передісторія[ред. | ред. код]
На початку XX століття Аравія стала ареною міжплемінних воєн, які привели до їхнього об'єднання під владою династії Аль Сауд. Основними перешкодами для досягнення цієї мети були іхвани, ваххабітська-бедуїнська племінна армія на чолі з Султаном ібн Баджадом аль-Отейбі й Фейсалом аль-Давішом[7][8]. Іхвани походили з Неджду й сприяли розділу Османської імперії після Першої Світової Війни, завершили завоювання території в 1925 році, яка повинна була б стати Саудівською Аравією. 10 січня 1926 року Абдул-Азіз оголосив себе королем Хіджазу, а 27 січня 1927 року він взяв титул короля Неджду (його колишній титул був «Султан').
Підрив авторитету ібн-Сауда[ред. | ред. код]
Після завоювання Хіджазу деякі лідери іхванів хотіли продовжити розширення ваххабітського королівства шляхом завоювання територій британських протекторатів Зайордання, Іраку і Кувейту. Аравійські племена вже намагалися анексувати території в прикордонній війні з Кувейтом і набігах на Трансйорданію, але зазнали важких втрат. Всупереч волі ібн Сауда, деякі іхвани, в основному з племені Мутаїр під командуванням Аль-Давіша, здійснили набіг на південь Іраку 5 листопада 1927 року, зіткнувшись з іракськими військами біля Бусаї, в результаті чого загинуло 20 осіб з обох сторін[3]. Деякі іхвани також здійснили рейд на територію Кувейту в січні 1928 року. В обох випадках їхньою здобиччю були верблюди та вівці. Попри жорстокість своїх нападів, вони зазнали великих втрат від нападів британської авіації й кувейтців[9].
У січні 1929 року внаслідок рейду іхванів на шейхство Кувейт, був убитий американський місіонер Біллкерт, котрий подорожував з іншим американцем, філантропом Чарльзом Крейном[10]. За відсутності намагання ібн Сауда мобілізувати свої сили для приборкання іхванів і припинення набігів, британська авіація була розміщена в Кувейті[10].
Відкрите повстання[ред. | ред. код]
Проте Абдул-Азіз не мав наміру миритися з іхванськими набігами. Абдул-Азіз знав, що деякі частини центральної Аравії, не входили в його державу та були під британським протекторатом. Він сам за рік перед цим повстанням отримав британське визнання незалежного правителя й побоювався прямого конфлікту з англійцями. Іхвани повстали в грудні 1928 року.
Кульмінація протистояння припала на 30—31 березня 1929 року в битві біля Сабілли, де загинули лідери іхванів[6]. Ця сутичка була останнім великим боєм з вершниками на верблюдах. Вона перетворилася на бійню, де вершники на верблюдах не могли протистояти кавалерії та кулеметам армії ібн Сауда. Унаслідок бою було вбито близько 500 іхванів, а втрати ібн Сауда склали близько 200 осіб[3].
Іхванські племена й війська, вірні Абд аль-Азіза ібн Сауда, билися в регіоні Джебель-Шаммар у серпні 1929 року, в результаті чого загинули близько 1000 осіб[3].
Попри втрати, іхвани продовжили бойові дії, напавши на аравійське плем'я аваз 5 жовтня 1929 року, в результаті чого було вбито 250 осіб.
Фейсал аль-Давіш втік до Кувейту в жовтні 1929 року, а урядові війська остаточно придушили повстання 10 січня 1930 року, коли іхванські лідери здалися британцям[3].
Наслідки[ред. | ред. код]
Згодом верхівка іхванів була знищена[6], а самі іхвани були включені в регулярні саудівські війська. Султан ібн Баджад, один з головних іхванських лідерів, був убитий у 1931 році. Фейсал аль-Давіш помер у в'язниці в Ер-Ріяд 3 жовтня 1931 року[3].
У вересні 1932 роки два королівства Хіджаз і Неджд були об'єднані в єдине Королівство Саудівська Аравія[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г University of Central Arkansas, Middle East/North Africa/Persian Gulf Region. Архів оригіналу за 7 травня 2020. Процитовано 8 березня 2021.
- ↑ Harold,Dickson. [Kuwait and her Neighbors], «George Allen & Unwin Ltd», 1956. pg 300—302
- ↑ а б в г д е ж и к л University of Central Arkansas, Middle East/North Africa/Persian Gulf Region. Архів оригіналу за 7 травня 2020. Процитовано 23 грудня 2018.
- ↑ Battle of Sibilla (Arabian history) - Encyclopedia Britannica. Britannica.com. 29 березня 1929. Процитовано 29 ноября 2016.
- ↑ Dickson
- ↑ а б в 'Arabian Sands' by Wilfred Thesiger, 1991, pps 248—249
- ↑ King Abdul Aziz Information Resource [Архівовано 2011-01-13 у Wayback Machine.] retrieved 19 January 2011
- ↑ 'Arabian Sands' by Wilfred Thesiger, 1991
- ↑ Peter W. Wilson, Douglas Graham. Saudi Arabia: the coming storm . M.E.Sharpe, 1994: p.45
- ↑ а б Leatherdale, Clive. Britain and Saudi Arabia, 1925—1939: the Imperial Oasis. p.115.