Шостакович Дмитро Дмитрович

Дмитро Шостакович у 1942 р.

Дмитро́ Дми́трович Шостако́вич (рос. Дми́трий Дми́триевич Шостако́вич) (25 вересня 1906—†1975) — російський композитор, піаніст, педагог і громадський діяч, один з найзначніших композиторів XX століття. Народний артист СРСР (1954).

Біографія

Дмитро Шостакович народився в Санкт-Петербурзі 12 (25) вересня

Дитинство і юність

Рід композитора має білоруське коріння, родоначальник російської лінії Петро Михайлович Шостакович (1808—1871) народився в містечку Шеметове (Завілейського повіту Віленської губернії). Петро Михайлович, спочатку вільний слухач Віленської медико-хірургічної академії (з 1834 року), закінчив ону в 1837 зі званням ветеринарного лікаря, колезький асесор, жив у Єкатеринбурзі, з 1858 — в Казані. У сорокові роки XIX століття Петро Михайлович із дружиною Марією-Юзефою Ясинською опинився в Єкатеринбурзі. Тут 27 січня 1845 у них народився син, названий Болеславом-Артуром. Болеслав-Артур (1845—1919) учасник народовольческого руху, в 1866 був засуджений і висланий з Москви до Томська, згодом у Нарим. Там же народився Дмитро Болеславович Шостакович (1875—1922), батько композитора. У середині 1890-х він переїхав до Петербурга, де вивчав гістологію в Петербурзькому університеті, після закінчення якого був прийнятий на роботу в Палату мір і ваг. Дід Шостаковича по лінії матері, Василь Кокоулін (1850—1911), був одним із начальників на золотих копальнях в Бодайбо. Його дочка, Софія Василівна (1878—1955), була піаністкою і вчилася спочатку в Іркутську, а потім — в Петербурзькій консерваторії в Олександри Розанової. У Петербурзі вона познайомилася з Дмитром Шостаковичем, а в 1903 році відбулося весілля.

Шостакович був середнім з трьох дітей у сім'ї. Його старша сестра, Марія (1903—1973), стала згодом піаністкою, молодша, Зоя (1908—1990), — ветеринаром. У 1915 році Шостакович вступив до Комерційну гімназію Марії Шидловської, і до цього ж часу відносяться його перші серйозні музичні враження: після відвідання вистави опери Н. А. Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана» юний Шостакович заявив про своє бажання серйозно зайнятися музикою. Перші уроки гри на фортепіано почала давала йому мати, і після декількох місяців занять Шостакович зміг розпочати навчання в приватній музичній школі відомого в той час фортепіанного педагога І. А. Гляссера.

Сім'я дотримувалася ліберальних політичних поглядів. Серед перших творів Шостаковича — траурний марш пам'яті керівників партії кадетів, А. І. Шингарьова і Ф. Ф. Кокошкіна, вбитих у січні 1918 року матросами і солдатами.

Навчаючись у Гляссера, Шостакович досяг деяких успіхів у фортепіанному виконавстві, однак той не поділяв інтерес свого учня до композиції, і в 1918 році Шостакович залишив його школу. Влітку наступного року юного музиканта слухав О. К. Глазунов, який схвально відгукнувся про його композиторський талант. Восени того ж року Шостакович вступив до Петроградської консерваторії, де вивчав гармонію і оркестровку під керівництвом М. О. Штейнберга, контрапункт і фугу — у Н. А. Соколова, паралельно займаючись також диригуванням. В кінці 1919 року Шостакович написав свій перший великий оркестровий твір — Скерцо fis-moll. На наступний рік Шостакович вступив у клас фортепіано Л. В. Миколаєва, де серед його однокурсників були М. В. Юдіна та В. В. Софроницький. У цей період формується «Гурток Анни Фогт», що орієнтується на новітні тенденції західної музики того часу. Активним учасником цього гуртка стає і Шостакович, він знайомиться з композиторами Б. В. Асафьевим і В. В. Щербачовим, диригентом Н. А. Малько. Шостакович пише «Чотири байки Крилова» для мецо-сопрано та фортепіано і «Три фантастичних танці» для фортепіано.

1920-ті

У 1923 році Шостакович закінчив консерваторію по класу фортепіано (у Л. В. Ніколаєва), а в 1925 році - по класу композиції (у М. О. Штейнберга). Його дипломною роботою була Перша симфонія. За традицією, висхідною до Рубінштейну, Рахманінову і Прокоф'єву, Шостакович збирався продовжити кар'єру і як концертуючий піаніст, і як композитор. Однак за свідченням Костянтина Ігумнова, його грі не вистачало «почуття і сили». У 1927 році на Першому Міжнародному конкурсі піаністів імені Шопена у Варшаві він отримав почесний диплом. На щастя, незвичайний талант музиканта (Шостакович виконав у Варшаві також сонату власного твору) зауважив один з членів журі конкурсу, австро-американський диригент і композитор Бруно Вальтер, який запропонував Шостаковичу пограти йому на роялі ще що-небудь. Почувши «Першу симфонію», Вальтер негайно попросив Шостаковича надіслати партитуру йому в Берлін, і потім виконав Симфонію в поточному сезоні, тим самим зробивши російського композитора знаменитим.

Перший балет Шостаковича, «Золотий вік» («Золотой век»), користувався великим успіхом. Його опера «Леді Макбет Мценського повіту» по повісті Лєскова (1936) піддалася розгрому в офіційному радянському друці (сумнозвісна редакційна стаття «Сумбур замість музики» (рос. «Сумбур вместо музыки») у газеті «Правда» від 28 січня 1936 року).

З 1937 р. Шостакович вів клас композиції в Ленінградській консерваторії. У 1939 р. він стає професором. Залишаючись в перші роки війни в блокадному Ленінграді, Шостакович починає працювати над 7-й симфонією. Вона була виконана 29 березня 1942 р. в Колонному залі московського Будинку Союзів. За цей твір композитор отримав Сталинскую премію.

У 1943 р. композитор переїздить до Москви і до 1948 р. викладає в Московській консерваторії. У нього нього навчалися Р. З. Бунін, А. Д. Гаджієв, Р. Р. Галинін, О. А. Євлахов, К. А. Караєв, Г. В. Свиридов, Б. І. Тіщенко, К. С. Хачатурян, Б. А. Чайковський.

Відносини Шостаковича з радянською владою були дуже «нерівними», що дорого коштувало композиторові в плані здоров'я — сучасники відзначали у нього ознаки затравленності і постійній невпевненості. Офіціозна лайка в 1930-х і в кінці 1940-х змінялася прихильністю. У 1957 р. Шостакович стає секретарем Спілки композиторів СРСР, Спілки композиторів РРФСР (з 1960, в 1960-1968 перший секретар).

Шостакович помер в Москві 9 серпня 1975 р. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Основні твори

Див. також: Категорія:Твори Дмитра Дмитровича Шостаковича

• Опери: «Ніс», «Катерина Ізмайлова», «Гравці»
• 15 симфоній
• 15 струнних квартетів
• Квінтет для фортепіано і струнних
• Ораторія «Пісня про ліси»
• Кантата «Страта Степана Разіна»
• Концерти і сонати для різних інструментів
• Романси і пісні для голосу
• Балети «Баришня і хуліган», «Золотий вік»

Премії

• 1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (разом із диригентом-постановником, хормейстером і виконавцями ролей Бориса та Катерини Ізмайлових) за оперу «Катерина Ізмайлова» в Київському театрі опери та балету.

Мультимедіа

•  «Пісня про мир» з кінофильму "Зустріч на Ельбі"^{опис файлу}
•  Радіозвернення Д. Шостаковича: передача из блокадного Ленінграду 16 вересня 1941^{опис файлу}
•  інтерлюдія з опери "Ніс"^{опис файлу}

Посилання

• Шостакович та ХХІ століття
• SHOSTAKOVI.CH - The Page of Shostakovich (яп.)