Постриження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Fra Angelico 052.jpg

Постриження — в православній та католицькій церквах символічна і обрядова дія, що полягає в обстриженні волосся на знак приналежності до церкви. У західній традиції постриження здійснювався тільки над священиками і ченцями, які носили тонзуру (від лат. tonsura — стрижка). У східно-слов'янській традиції аналогом тонзури було гуменце.

Православна церква[ред.ред. код]

Постриження здійснюється:

  • над новохрещеними після таїнства миропомазання, в ознаменування рабства, до якого зобов'язується пострижений щодо Христа (в греко-римському світі остриження волосся служило ознакою рабства).
  • при посвяченні в читця і співака архієрей постригає посвячуваного хрестоподібно, на знак відділення його від суспільства простих віруючих.

В східно-слов'янській традиції священики виголювали гуменце — круг на голові, що символізував терновий вінець. Поголена частина покривалася невеликою шапочкою, що називалася гуменце або скуф'я. Звичай вистригати гуменце існував в Росії до середини XVII століття.

Чернече постриження[ред.ред. код]

«Великий постриг» (М. В. Нестеров, 1898 рік)

Постриження є основною дією посвячення в чернецтво і його ступені.

При посвяченні так званих новоначальних, після читання покаянних тропарів і молитов за того, що постригається, здійснюється хрестоподібне остриження посвячуваного, з вимовленням слів: «во ім'я Отця і Сина і Святого Духа»; потім пострижений одягається в рясу і камілавку. Цей обряд називається «послідуванням в одіяння ряси і камілавки».

Введення в другий ступінь здійснюється за допомогою обряду, званого послідування малої схими, а також поєднанням. Обряд поділяється на дві частини:

  • оголошення (умовляння, виголошення обітниць, настанови давшому обітницю)
  • саме постриження.

Ігумен випробовує твердість того, хто постригається триразовим велінням подати ножиці і триразовим відкиданням їх. Той, хто постригається щоразу покірливо подає їх і цілує руку ігумена. Прийнявши ножиці утретє, ігумен хрестоподібно постригає посвячуваного і нарікає йому нове ім'я, нагадуючи цим остаточне зречення його від світу.

Після постриження посвячуваний одягається в хітон, параман, рясу, пояс,мантію, камілавку, клобук, сандалії і отримує вервицю. Обряд постриження великосхимників носить назву послідування великої схими і відрізняється від обряду малої схими тільки більшою тривалістю і урочистістю. Після засвідчення в твердості наміру прийняти велику схиму, посвячуваний приймає постриг, при цьому отримує нове ім'я і вдягається в схимницький одяг (кукіль і аналав).

Католицька церква[ред.ред. код]

В католицизмі використовувалася тонзура — поголене місце на маківці — знак приналежності до духовенства.

Початкове значення тонзури повністю не з'ясоване. Раніше налисо голили голову ті, що каються. В цьому відношенні тонзуру можна тлумачити як знак звернення до Бога. Перші ченці перейняли цей звичай, який з VI століття розповсюдився на всіх духовних осіб. Офіційне розпорядження про носіння тонзури було прийняте четвертим синодом в Толедо.

Тонзура була скасована папою Павлом VI з 1 січня 1973 року.

Руський звичай[ред.ред. код]

На Русі існував звичай першого постриження волосся у дітей чоловічої статі - п́остриг (устар. пострег). Спочатку він практикувався в сім'ях великих і удільних князів, а потім і знатних бояр та дворян.

Постриження здійснювалося через три, чотири і більше років після народження, з читанням особливої молитви, в церкві, для чого туди приводив «духовного сина» хрещений батько. Про цей обряд згадують Мартін Гал і Кадлубок; останній говорить, що постриження «народжувало духовну властивість, і матір того, хто постригається вважалася за його названу сестру».

Татищев пише, що ще в його час деякі знатні люди трималися цього стародавнього звичаю і що діти переходили після постриження з рук жіночих в руки чоловічі. Іноді князі-батьки самі здійснювали постриження і після того садили постриженого на коня, в присутності єпископа, бояр і народу. У князів обряд цей супроводився зазвичай гучними гуляннями.

Посилання[ред.ред. код]