Павло VI
| Павло VI (Paulus PP. VI) |
|
|---|---|
 |
|
| In nomine Domini | |
 |
|
| В миру: | Джованні Баттіста Енріко Антоніо Марія Монтіні |
| Народжений | 26 вересня 1897 Кончезіо, провінція Брешія, Італія |
| Початок понтифікату | 21 червня 1963 |
| Інтронізація: | 30 червня 1963 |
| Кінець понтифікату | 6 серпня 1978 |
| Попередник: | Іоанн ХХІІІ |
| Наступник: | Іван Павло І
|
| Портали: Історія | |
Павло VI (лат. Paolo VI; мирське ім'я Джованні Монтіні, іт. Giovanni Battista Montini; *26 вересня 1897 - †6 серпня 1978) - 261-ий понтифік Римської Католицької Церкви (з 21 червня 1963 аж до смерті), до цього італійський кардинал.
[ред.] Життя
Джованні Монтіні у 1916 вступив до семінарії і через 4 роки отримав сан священика, після чого став навчатися в григоріанському університеті, Римському університеті та в церковній академії («Accademia Dei Nobili Ecclesiastici»). У 1937 Монтіні зайняв важливий пост при кардиналі Пачеллі. Коли Пачеллі став папою Пієм XII Монтіні був призначений у 1952 році заступником державного секретаря Ватикану. У 1953 Монтіні став архієпископом Мілана, проте до смерті Пія XII не отримав кардинальського сану — він був йому даний лише наступним папою Іваном XXIII.
[ред.] Понтифікат
Павло VI був останнім папою, коронованим при обранні тіарою — Іван Павло І скасував цю традицію. Свою тіару Павло VI подарував Базиліці Непорочного зачаття в Вашингтоні. Після обрання папою Павло VI довів до логічного кінця розпочатий його попередником Ватиканський собор і до своєї смерті стежив за підготовкою соборних документів. У 1965 він заснував Синод єпископів. У 1973 році призначив архієпископів Альбано Луціані, 26 червня 1967 Кароля Войтилу і у 1977 Йозефа Ратцінґера — кардиналами, які стануть пізніше його наступниками. Видав дві свої найвідоміші енцикліки — про целібат («Sacerdotalis caelibatus» — 24 червня 1967 і про контроль над народжуваністю «Humanae vitae» — 24 липня 1968. У «Humanae vitae» Павло VI, не відкидаючи людську сексуальність, засудив штучний контроль над народжуваністю і контрацепцію, що викликало резонанс у деяких прошарках суспільства. Павло VI був звинувачений в ретроградстві і консерватизмі прихильниками технологічного прогресу і неомальтузіанцями, які стверджували, що контрацепція може позбавити країни третього світу від голоду і продовольчих проблем. Але енцикліка, щоправда з деякими застереженнями, була пізніше підтримана Іваном Павлом II. У понтифікат Павла VI були внесені істотні зміни в римський місал (богослужіння). Ці зміни включали в себе дозвіл використання національних мов, дозвіл священика здійснювати богослужіння обличчям до народу, деякі текстові зміни та ін. (див. Novus Ordo Missae). Були також внесені зміни до загального римського календаря святих — замість колишньої складної системи введена триступінчата організація: пам'ять, свято, торжество (пам'ятка при цьому може бути обов'язковою і факультативною), пам'ять про деяких святих додана, пам'ять про деяких виключена (що автоматично перевело цих святих у ранг місцевошанованих). Новий місал був введений апостольської конституцією Павла VI Missale Romanum [1], Випущеної 3 квітня 1969. Павло VI вперше відвідав всі п'ять континентів і до Івана Павла II вів якнайширшу зовнішню політику Ватикану, отримавши прізвисько «тато-пілігрим». Проте в 1970 в міжнародному аеропорту Маніли на нього було здійснено замах: художник-сюрреаліст Бенхамін Мендоса-і-Амор Флорес кинувся на папу з кинджалом. Серед найбільш важливих візитів Павла VI були зустрічі з константинопольським патріархом Афінагором у 1964 році (перший з 1054 року, в ході якого була підписана спільна декларація про зняття взаємних анафем) і з архієпископом Кентерберійським Майклом Рамзаєм. Окреме місце у своїх промовах Павло VI приділив духовній боротьбі Церкви з дияволом. Під час свого понтифікату Павло VI часто піддавався різним нападкам, у тому числі за ревізію Тридентськой меси з боку консерваторів, і був предметом безлічі чуток і пліток. За кілька місяців до своєї смерті Павло VI відправив урочисту месу по смерті Альдо Моро, убитого «Червоними бригадами» (поки Моро був у заручниках, понтифік пропонував себе в обмін на нього), і після тривалої хвороби помер у своїй літній резиденції від серцевого нападу.
[ред.] Примітки
