Пуату

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Графство Пуату в 1154 році.

Пуату (фр. Poitou) — історична область на заході Франції, розділена на департаменти Вандея, Де-Севр та В'єнна. Ландшафт рівнинний, на північ від Ла-Рошелі простягаються болота Пуату. Головне місто — Пуатьє; інші історичні центри — Ньоро, Туар, Шательро.

У давнину — племінна територія галлів — Піктон, потім — північна частина Аквітанії. З 778 року — володіння графів Пуатьє з роду Рамнульфідов, які в середині XI століття успадкували трон всієї Аквітанії. Шлюб Елеанор Аквітанської с Генріхом Плантагенетом привів до входження Пуату до складу володінь англійської корони. Вже на початку XIII століття Іоанн Безземельний відмовився від Пуату на користь французького короля, однак під час Столітньої війни область на короткий час (1360-75 рр.) повернулася до англійців.

У XVI столітті Пуату в цілому і Ла-Рошель особливо стали цитаделлю французького протестантизму. Скасування Нантського едикту змусила гугенотів покинути рідні місця і переселитися до Америки, де їхні нащадки нині відомі як Акадійці та кечени. Протестні руху вилилися в грандіозний Вандейський заколот. У Новий час аграрне Пуату з ініціативи центрального уряду прикрасилося раціонально розплануваними містами — такими, як Рошфор та Ла-Рош-сюр-Йон.

Див. також[ред.ред. код]