Іоанн Безземельний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іоанн I Безземельний
Dei gracia Rex Angliae, Dominus Hiberniae, Dux Normanniae, et Dux Aquitaniae
John of England (John Lackland).jpg
Король Англії
Правління 1199-1216
Коронація 27 травня 1199
Попередник Річард I Левове Серце
Наступник Генріх III
Титули Лорд Ірландії
Герцог Нормандії
Герцог Аквітанії
Біографічні дані
Імена Іоанн Плантагенет
Дата народження 24 грудня 1167(1167-12-24)
Оксфорд
Дата смерті 19 жовтня 1216(1216-10-19) (48 років)
Ньюарк-он-Трент
Місце поховання Вустерський Собор, Англія
Дружина Ізабелла, графиня Глостерська (з 1189 до 1199)
Ізабелла Ангулемська (з 1200)
Діти Генріх, Річард, Іоанна, Ізабелла, Елеонора, 12 незаконних нащадків
Династія Плантагенети
Батько Генріх II Короткий Плащ
Мати Елеонора Аквітанська
Royal Arms of England (1198-1340).svg

Джон Лекленд (англ. John Lackland, знаний також як Іоанн I Безземельний; у літературі — принц Джон; 24 грудня 1166 - 19 жовтня 1216) — король Англії з 1199 та герцог Аквітанії з династії Плантагенетів. Молодший (п'ятий) син Генріха ІІ та Елеонори Аквітанської. Фактичний правитель Англії з 1189 року, коли його брат Річард I Левине Серце пішов у Третій хрестовий похід. Він втратив до 1205 Нормандію і майже всі володіння Англії на території Франції, зазнавши поразку від Філіпа ІІ Французького. Його репресивна політика і зростаючі податки призвели до конфлікту з баронами, і його змусили підписати Велику Хартію вільностей (Магна Карта) в 1215 р. Пізніше він відрікся від неї, що стало причиною першої Баронської війни 1215-1217, під час якої він помер.

Молодість[ред.ред. код]

Роберт де Торіньї вказує, що Іоанн народився 1167 року[1]. Однак Матвій Паризький[2] й «Аннали Бертона»[3] вказують, що Іоанн народився 1166 року. «Аннали Данстейбла»[4] відносять народження Іоанна до 1165 року, однак у них відсутній параграф про події 1166 року. Як написав за сто років канон Лаона, Іоанна назвали на честь Іоанна Богослова, у чий день (27 грудня) він народився. У 1171 році Іоанн був заручений з дочкою Гумберта III, графа Савойї.

На відміну від старших братів Іоанн, хоч і був улюбленим сином Генріха, не отримав від батька жодного з великих земельних володінь у Франції, за що його прозвали «Безземельним». Однак Іоанну дістались значні володіння в Англії й було подаровано володіння Ірландією (1177). Він вирушив до Ірландії 1185 року, укріпивши там англійську адміністрацію та заснувавши кілька замків, але за кілька місяців повернувся до Англії, остерігаючись сутичок з Х'юго де Лейсі та не маючи достатньо коштів.

Після заколоту старших братів проти батька наприкінці його правління й наступної боротьби підтримав свого брата — Річарда Левове Серце, який 1189 року і зайняв престол. Іоанн отримав підтвердження володіння своїми землями, які приносили 6000 фунтів на рік, й одружився з Ізабеллою, спадкоємицею графства Глостер. У них не було дітей, та незадовго до чи невдовзі після його коронації їхній шлюб було розірвано на підставі кровної спорідненості, тому вона не вважається королевою.

У відповідь на проголошення Річардом 1190 року своїм наступником сина померлого брата Джеффрі, Іоанн порушив слово не вступати в Англію, поки Річард буде у хрестовому поході, і спробував скинути регента Річарда Вільяма Лонгчампа. Це дало привід вписати його злодієм до старовинної легенди про Гереварда, що у подальшому перетворилась на легенду про Робін Гуда.

Дізнавшись, що Річард після повернення з походу був захоплений у полон в Німеччині імператором Генріхом VI, Іоанн попрохав Генріха якомога довше не випускати Річарда, уклавши союз із французьким королем Філіпом II Августом, та спробував захопити контроль над Англією.

У 1193 році він був змушений укласти перемир'я, але стосунки з Філіпом не перервав і готував заколот. Відповіддю Річарда стало вигнання Іоанна та конфіскація його земель. Лише 1195 року Іоанна частково пробачили, і він отримав назад частину своїх володінь, а ще згодом був проголошений спадкоємцем англійського престолу.

Правління[ред.ред. код]

Іоанн I Безземельний підписує Велику Хартію — зображення у книзі «Cassell's History of England» (1902)

На престол Іоанн зійшов по смерті Річарда 1199 року. У Артура, сина старшого брата Іоанна Джеффрі, були більш законні претензії на престол, й багато нормандських аристократів у Франції відмовились підтримувати Іоанна. Однак Артур виріс на континенті, тому населення острова хотіло бачити королем хоч і нелюбимого, але рідного Іоанна. Барони, розуміючи своє слабке становище, звернулись за допомогою до французького короля Філіпа II Августа (васалом якого був Іоанн у своїх французьких володіннях). Окрім того, у 1200 році Іоанн розлучився й цього разу одружився з Ізабеллою Ангулемською, забравши її з-під вінця у свого васала Гуго X де Лузіньяна. Той також почав скаржитись Філіпу.

У 1202 році Філіп викликав Іоанна до двору і, коли той відмовився, вторгся до Нормандії та подарував Артуру майже всі володіння Іоанна у Франції. У ході війни Артур взяв в облогу свою бабку Елеонору Аквітанську в замку Мірабо. Замок легко б здався, якщо б 80-річна Елеонора не організувала його оборону так, що захисники протримались кілька днів до 31 липня 1202 року, коли до замку підійшов Іоанн зі своїми військами й узяв Артура в полон. Артур був спочатку ув’язнений у замку Фалез під наглядом Х’юберта де Бурга, та Іоанн нібито віддав наказ виколоти йому очі, який не було виконано Х’юбертом. У 1203 році Артура було переведено в Руан під нагляд Вільяма де Браоза, й подальша його доля невідома, хоча Іоанн, звичайно, підозрюється у його смерті.

У подальшому війна тривала для англійців невдало. Іоанн мав фінансові проблеми, його поводження з Артуром і полоненими не додало йому прибічників, а Філіп контратакував. У 1203 році було захоплено замок Гайар. Він був спланований Річардом як цілковито неприступний, але Іоанн наказав під час будівництва зробити невеликі модифікації, й саме через них замок було взято. У 1204 році здався Руан. В результаті воєнних дій 12021204 років Іоанн втратив значну частину англійських володінь на континенті: (Нормандію, Мен, Анжу, частину Пуату, потім Турень — угода 1206 року з Філіпом II).

У 1207 році папа Інокентій III призначив нового архієпископа Кентерберійського Стефана Ленгтона. Намагаючись посилити свою владу, Іоанн відмовився визнати його, після чого папа наклав на Англію інтердикт (1208), а Іоанн почав конфісковувати церковні землі. У 1209 році папа відлучив Іоанна від церкви, а 1212 звільнив англійців від присяги королю, тобто теоретично скинув його. У 1213 році Філіп II домовився з папою про вторгнення в Англію з метою скидання Іоанна й уже зібрав флот, але Вільям Лонгеспе розгромив його поблизу Дамме. Однак до того часу Іоанн вже прийняв рішення припинити свою боротьбу під тиском легата Пандульфа. Король підкорився папі й визнав себе його васалом, зобов’язавшись сплачувати по 1000 марок щороку. Тільки 1214 року інтердикт було знято.

У 1211 році Іоанн придушив повстання валлійців.

1214 року англійці знову вступили в конфлікт із французами в союзі з імператором Оттоном IV і графом Ферраном Фландрським. Союзники зазнали нищівної поразки у битві під Бувіном (27 липня).

Велика хартія вольностей[ред.ред. код]

Невдала зовнішня і внутрішня політика, фіскальний та політичний натиск Іоанна на крупних феодалів, що часто супроводжувався відвертим свавіллям, спричинили 1215 року повстання баронів, яке підтримали духовенство, лицарі й містяни. Під тиском повстанців Іоанн Безземельний 15 червня 1215 року підписав Велику хартію вольностей. Не збираючись виконувати обіцянки, що в ній містились, Іоанн незабаром залучив з континенту найманців і почав з новими силами нападати на баронів. Папа підтримав свого васала Іоанна, скасував Хартію та пригрозив відлучити від церкви повсталих баронів. Духовний натхненник повстання, архієпископ Стефан Ленгтон, відмовився зачитувати папські вказівки й був викликаний у Рим на Четвертий Латеранський собор.

Іоанн атакував замки повсталих баронів один за одним, а за відсутності Ленгтона барони не змогли дати скоординовану відсіч. Від безсилля вони закликали на трон французького спадкового принца (майбутнього Людовіка VIII), який невдовзі висадився в Кенті й був проголошений в Лондоні королем (хоч і не коронованим).

Смерть[ред.ред. код]

Іоанн, відступаючи, перетинав зі своїм обозом затоку Вош у східній Англії і, захоплений несподіваним припливом, втратив усе золото й коштовності. Він не зміг перенести такого удару й помер 18 чи 19 жовтня у Ньюарку, Лінкольншир, від дизентерії (у подальшому ходили чутки, що його було отруєно). Іоанна поховано у Вустерському соборі у місті Вустер.

Спадкоємцем Іоанна став його дев’ятирічний син Генріх із регентством Вільяма Маршала, графа Пембрук. Барони визнали його, і претензії Людовіка на англійський трон закінчились нічим.

У мистецтві[ред.ред. код]

Іоанн Безземельний є одним з героїв різних художніх творів, фільмів і серіалів.

Художні твори
Фільми та серіали
Комп'ютерні ігри

Фамільне Дерево[ред.ред. код]

Фульк Єрусалимський
 
Ерменґард Мейнська
 
Генріх I
 
Матильда Шотландська
 
Вільгельм Трубадур
 
Філіппа Тулузька
 
Аймері I
 
Данжеру
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Жоффруа V Плантагенет
 
 
 
 
 
Матильда
 
 
 
 
 
Вільгельм X Аквітанський
 
 
 
 
 
Аенор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генріх II Плантагенет
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Елеонора Аквітанська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Іоанн Безземельний
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред.ред. код]

  1. Chronique de Robert de Torigny I, 1167, p. 369
  2. Matthæi Parisiensis. Monachi Sancti Albani, Chronica Majora, Vol. II, 1166, pages 234
  3. Annales de Burton, pages 187
  4. Annales de Dunstaplia. Annales Monastici Vol. III, Annales Prioratus de Dunstaplia, Annales Monasterii de Bermundeseia (London). Luard, H. R. (ed.). 1866, pages 19

Література[ред.ред. код]

  • Петрушевський Д. М. Нариси з історії англійської держави та суспільства у середньовіччі, 4 вид., М., 1937
  • Калмикова О. В. Іоанн Безземельний // Велика енциклопедія Кирила та Мефодія -2004
  • Велика радянська енциклопедія

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Річард I Левове Серце
Royal Arms of England (1198-1340).svg Король Англії
1199-1216
Royal Arms of England (1198-1340).svg Наступник
Генріх III
Попередник
Річард I Левове Серце
Coat of arms of the Lordship of Ireland.svg Лорд Ірландії
1199-1216
Coat of arms of the Lordship of Ireland.svg Наступник
Генріх II
Попередник
Річард IV Левове Серце
Arms of William the Conqueror (1066-1087).svg Герцог Нормандії
1199-1204
Arms of William the Conqueror (1066-1087).svg Наступник
Земля відійшла до Франції
Попередник
Річард I Левове Серце
Blason de l'Aquitaine et de la Guyenne.svg Герцог Аквітанії
1199-1216
Blason de l'Aquitaine et de la Guyenne.svg Наступник
Генріх III