Північноамериканська плита

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розташування Північноамериканської плити

Північноамерика́нська плита́ — тектонічна плита є підмурівком більшої частини Північної Америки, має протягнення у напрямку на схід до Серединно-Атлантичного хребта і на захід до хребта Черського у Східному Сибіру. Плита має ділянки як континентального, так і океанічного типу. Має площу 1,36559 стерадіан. У її склад, як правило, включають й Охотську плиту.

Межі[ред.ред. код]

Східний край Північноамериканської плити має дивергентну границю з Євразійською плитою на півночі і Африканською плитою на півдні, і формує північну частину Серединно-Атлантичного хребта.

Південний край утворює трансформаційний розлом з плитою Кокос на заході і Карибською плитою на сході, який представлений жолобом Кайман у Карибському морі й розломом Мотагуа у Гватемалі. Далі південний край межує з Південноамериканською плитою і прямує до Серединно-Атлантичного хребта.

Західний край обмежено Розломом Королеви Шарлоти — прямуючого від узбережжя Аляски, далі Каскадною зоною субдукції, розломом Сан-Андреас прямуючого через Каліфорнію, Східнотихоокеанською височиною в Каліфорнійський затоці й Серединноамериканським жолобом

На півночі межа проходить по продовженню Серединно-Атлантичного хребта — по хребту Гаккеля, далі по його продовженню рифту моря Лаптєвих до трійника на хребті Черського, від трійника Улаханським розломом, Алеутським жолобом до північного краю розлому Королеви Шарлоти.

Плита Фараллон зазнає субдукцію під Північноамериканську плиту починаючи з юрського періоду. Плита Фараллон майже повністю субдуцировала під західну частину Північноамериканської плити залишаючи цю частину Північноамериканської плити в контакті з Тихоокеанською плитою, наразі це розлом Сан-Андреас.

Хуан-де-Фука, плита Кокос і плита Наска — залишки плити Фараллон.

Межа уздовж Каліфорнійської затоки ще чітко не визначенана і дослідження тривають. Затока лежить на північному кінці Східнотихоокеанської височини. На заході височини — Тихоокеанська плита. На сході — Північноамериканська плита. Загально прийнято, що частина Північноамериканської плити була розбита і пересунута на північ, оскільки Східнотихоокеанська височина має розширення на північ, створюючи Каліфорнійську затоку. Блок, який відколовся, відомий геологічно, як Салініанський блок.

Гарячі точки[ред.ред. код]

Кілька «гарячих точок», як вважають, є під Північноамериканською плитою. Найвідомішими є Єллоустон, Ратон, Анахім. Вони виникли над гарячими мантійними потоками — плюмами [1]. Гарячі точки Єллоустон й Анахім, як вважають, вперше виникли за часів міоцену і до цього часу є геологічно активними, створюючи землетруси і виверження вулканів.

Рух плити[ред.ред. код]

Головним чином, Північноамериканська плита рухається грубо в південно-західному напрямі в іншій бік від Серединно-Атлантичного хребта. Рух плити не може керуватися субдукцією, оскільки ніяка частина Північноамериканської плити не пірнає, тому інші механізми продовжують досліджіватися. Одне з недавніх досліджень свідчить, що конвективний потік мантії рухає плиту.[2]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. "Hotspots": Mantle thermal plumes
  2. Seismic evidence for convection-driven motion of the North American plate, David W. Eaton & Andrew Frederiksen, Nature, March 22, 2007