Сибір
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сибір — азіатська територія Російської Федерації, яка простягається між Північним Льодовим океаном на півночі до горбкуватих степів Казахстану і Монголії та лісів Китаю на півдні (біля 3 500 км) і від Уралу на заході до гірських хребтів тихоокеанського вододілу на сході (біля 7000 км); територія біля 10 млн км², До 1917 (інколи й тепер, зокрема в історичної і етнографічної літературі) назва Сибіру стосується і Далекого Сходу; разом з ним Сибір має 12,8 млн км² (30% території всієї Азії) і 26 млн людності. Південна межа Сибіру покривається з південної межею Росії з Казахстаном і Монголією. Сибір обіймає Якутію, Тиву, Бурятію, Алтайський і Красноярський краї, Республіку Алтай, Хакасію, Тюменську, Курганську, Омську, Новосибірську, Томську, Кемеровську, Іркутську й Читинську області.
Зміст |
[ред.] Природа
Основні геоморфологічні області Сибіру: Західно-Сибірська низовина (біля 2 млн км²); її продовження на північному сході — Північно-Сибірська низовина; Середньосибірське плоскогір'я між рікамі Єнісеєм і Леною (пересічна висота 500 — 700 м, найбільша — 1 701 м), розчленоване глибокими долинами; основу становлять палеозійські відклади); гори Південного Сибіру (Алтай — до 4 506 м, Західний і Східний Саяни, Яблоновий хребет, Становий хребет й ін.) та гори Північно-Східного Сибіру — від Верхоянських на заході до Колимських на сході, з низовинами Яни, Індігірки і Колими. Сибір має багаті природні ресурси, великі поклади кам'яного й бурого вугілля (Кузнецький, Кансько-Ачинський, Іркутський та ін. басейни), нафти і газу, залізної руди, рідкісних (золото) і кольорових металів, діамантів (Західна Якутія) тощо.
[ред.] Клімат
Клімат Сибіру континентальний і в більшій частині краю помірковано холодний, на півночі — субполярний і полярний, на південно-заході помірковано теплий і сухий. Середньорічна температура майже повсюдно нижча за 0°С. (на півненно-сході від -15 до -18°С), середньомісячні температури липня — від +2 ... +5°С на крайній півночі, до +22°С на південному заході, січня від -16°С на південному заході до -50°С на північному сході (в околицях Оймякону мінімальна температура -71°С - абсолютний мінімум північної півкулі). Атмосферні опади (їх найбільше влітку) від 150 — 250 на північному сході, до 500 — 530 мм на заході, в горах до 2 м. Сніговий настил триває 5 — 8 місяців; на великих просторах панує вічна мерзлота. Річкова мережа густа; майже всі ріки належать до басейну Північного Льодового океану; найбільші: Об з Іртишем, Єнісей, Лена; скресання рік на 5 — 8 місяців; вони важливі для транспорту і будови ГЕС.
Уздовж Північного Льодового океану простягається смуга безлісної тундри, біля 7 млн км² займає тяжкопрохідна тайґа, яка на південно-заході переходить у лісостеп і степ з родючими для сільского господарства ґрунтами (сірі опідзолені і чорноземні), а на південно-східі у гірську тайґу.
[ред.] Історія Сибіру
Найдавніші людські поселення в Сибіру відомі з пізнього палеоліту і неоліту, у другій половіни 1 тисячоліття нової ери в Сибіру виникли різні союзи племен і перші держави.
У середині 13 століття майже весь Сибір став частиною імперії Чинґіс-Хана, по його смерті Західна Сибір став складовою частиною Золотої Орди, а потім постало тут Сибірське ханство.
Населення Сибіру складалося тоді з різних малочисленних народів на (різному ступені суспільного й економічного розвитку; на півночі вони займалися рибальством і мисливством та годівлею півночних оленів, на півдні переважало скотарство. Вони належали до різних етнічних і мовних груп: тюркської (татари, якути, тувинці й ін.), монгольської, угорської, турґузо-манджурської, самоїдської, а також до так званіх палеазіатських народів на північному східу.
Північно-західна Сибір перебувала під економічнимі, а з 13 століття і політичнимі впливами Великого Новгорода, а по його занепаді — Великого Московського князівства.
Скасування кріпацтва в Російської Імперії (1861) і постале з тим малоземелля і безземелля селян спричинило значне збільшення еміграції за Урал, насамперед на південні землі Сибіру, які надавалися для хліборобства. Еміграція в Сибір охопила спершу російські центрально-чорноземні області, згодом також Білорусь, з 1890-их років і Україну. Кількість всіх поселенців у Сибіру можна припускати у 1861 — 91 на 0,5 млн (17 000 на рік) і на біля 4,5 млн у 1892-1914 (200 000 на рік). Додамо, що у 19 століття на Сибір заслано біля 1 млн осіб, головне селян; на початку 20 століття кількість засланих нараховувано до 287 000 (без каторжан; у той час заслання вже були обмежені).
[ред.] Українці Сибіру
[ред.] Господарство Сибіру
[ред.] Людність Сибіру
[ред.] Дивись також
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
- Ветошкин М. Сибирское областничество. ж. Современный мир. М. 1913
- Азиатская Россия. т. І, II. П. 1914
- Олесіюк Т. Українські колоніальні землі, ж. Табор. В. 1932 — 34
- Кубійович Володимир|Kubijowicz W. Rozmieszczenie Ukraiucow w Azji. Biuletyn Polsko-Ukrainski. чч. 21 — 23. В. 1934
- Кисилев С. Древная история Южной Сибири. (друге видання) М. 1951
- Покшишевский В. Заселение Сибири (Историко-географический очерк). Іркутськ 1951
- Sweet J. The Problem of Nationalities in Soviet Asia. Ukrainian Quarterly, т. IX. Нью-Йорк 1953
- Народы Сибири. М.-П. 1956; Сибирское отделение АН СССР. Институт Истории, Филологии и Философии. Проблемы изучения национальных отношений в Сибири на современном этапе. (Зб.). Новосибірськ 1967
- История Сибири с древнейших времен до наших дней. тт. І — V. П. 1968 — 1969
- Этнография русского населения Сибири и Средней Азии. М. 1969
- Советский Союз. Российская Федерация. Восточная Сибирь. М. 1969
- Западная Сибирь. М. 1971
- Морозова Т. Экономическая география Сибири. М. 1975
