Рентгенологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рентген.JPG

Рентгенологія — розділ клінічної медицини, який вивчає застосування рентгенівського випромінювання для дослідження органів і систем організма і діагностики захворювань. Виникла після відкриття Рентгеном (нім. W. C. Röntgen) в 1895 році рентгенівського випромінювання. Рентгенологічний метод лежить в основі рентгенографії, рентгеноскопії, звичайної та комп'ютерної томографії та ряду інших методів, що отримали широке застосування в клінічній практиці.

Одним із перших в Україні були засновані 1920 року Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології та Київський рентгено-радіологічний та онкологічний науково-дослідний інститут з метою вивчення проблем клінічної та експериментальної рентгенології, радіології й онкології.

Схема рентгенологічного дослідження[ред.ред. код]

  1. Джерело випромінювання (рентгенівська трубка)
  2. Об'єкт дослідження (органи, тканини, системи органів)
  3. Приймач випромінювання

Контрасти[ред.ред. код]

Застосовуються для того щоб зробити досліджувані об'єкти рентгеноконтрастними.
Негативні: повітря, кисень, СО2, Н2О;
Позитивні: BaSO4 (основний), жиророзчинні контрасти (йодовмісні), водорозчинні.
Протипокази до контрастів: ідіосинкразія до препаратів йоду, гіперфункція щитоподібної залози, серцева, ниркова, печінкова недостатність.

Література[ред.ред. код]

  • Б. В. Петровский /1989г/ «Краткая медицинская енциклопедия» том 2 ст 600