Рентгенологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Рентгенологія — розділ клінічної медицини, який вивчає застосування рентгенівського випромінювання для дослідження органів і систем організма і діагностики захворювань. Виникла після відкриття Рентгеном (нім. W. C. Röntgen) в 1895 році рентгенівського випромінювання. Рентгенологічний метод лежить в основі рентгенографії, рентгеноскопії, звичайної та комп'ютерної томографії та ряду інших методів, що отримали широке застосування в клінічній практиці.

[ред.] Схема рентгенологічного дослідження

1. Джерело випромінювання (рентгенівська трубка)
2. Об'єкт дослідження (органи, тканини, системи органів)
3. Приймач випромінювання

• Рентгенівська плівка (рентгенографія)
• Флуоресціюючий екран (рентгеноскопія, флюорографія)
• Заряджена селенова платівка (електрорентгенографія)
• Детектори комп'ютера (комп'ютерна томографія)

[ред.] Контрасти

Застосовуються для того щоб зробити досліджувані об'єкти рентгеноконтарстними.
Негативні: повітря, кисень, СО₂, Н₂О;
Позитивні: BaSO₄ (основний), жиророзчинні контрасти (йодовмісні), водорозчинні.
Протипокази до контрастів: ідіосинкразія до препаратів йоду, гіперфункція щитоподібної залози, серцева, ниркова, печінкова недостатність.

[ред.] Література

• Б. В. Петровский /1989г/ «Краткая медицинская енциклопедия» том 2 ст 600