Медицина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Медици́на — галузь наукової та практичної діяльності, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі людини, різноманітні захворювання, патологічні стани, методи їх запобігання та зміцнення здоров'я людини.

Слово «медицина» походить від латинського словосполучення ars medicina («лікувальне мистецтво») і має той самий корінь, що й дієслово medeor («зцілюю»).

Символи[ред.ред. код]

У істотному сенсі, символічне значення у медицині мають три знаки.

Один із зовнішніх символів медицини з кінця XX століття — шестикутна «Зірка життя». Древнішим символом медицини є посох Асклепія, який, згідно з переказами, належав великому цілителю. Третій популярний знак — червоний хрест, його слава тісно пов'язана з діяльністю Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія медицини

Стародавній світ[ред.ред. код]

Початки лікування виникли на найраніших стадіях існування людини. У стародавніх країнах Сходу набула розвитку т. з. жрецька, або храмова, медицина.

Значних успіхів досягла медицина у античних державах (давньогрецький лікар Гіппократ, римський природознавець Клавдій Гален, александрійські лікарі Герофіл і Ерасістрат). Сформувалася Кнідська, Коська, Ефеська медичні школи. В римську епоху значні досягнення також мали Соран, Руф, Орібазій.

Давньокитайська медицина використовувала понад 2000 лікарських засобів (женьшень, камфору та ін.), застосовувала метод голкотерапії. Відносно високого рівня досягли в стародавній Індії анатомія і хірургія.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Нагромадження практичних медичних спостережень продовжувалось і в середні віки. Виникли спеціальні заклади для лікування хворих і поранених, монастирські лікарні для цивільного населення (7 ст.). Хрестові походи, що супроводжувалися міграцією населення, сприяли виникненню спустошливих епідемій і зумовили в Європі створення карантинів.

Візантійська та арабська медицина збагатила світову медичну науку новими описами симптомів хвороб і лікарських засобів. Значну роль у розвитку медицини відіграв таджицький вчений Ібн-Сіна (Авіценна).

У Русі-Україні поряд з монастирською медициною продовжувала розвиватися народна медицина. В 11—12 ст. в Переяславі та Києві, в 13 ст. у Львові були створені лікарні. Лікарською справою в Україні здавна займалися лікарі-емпірики («ліковці»), аптекарі («зелійники»), костоправи, цирульники.

Відродження[ред.ред. код]

Значний крок у розвитку медицини був зроблений в епоху Відродження (15—18 ст.). Швейцарський лікар Парацельс виступив з пропагандою медицини, що ґрунтувалася на досвіді та знаннях, запровадив у лікарську практику різні хімічні речовини і мінеральні води, в Україні 1617 р. був виданий трактат «Про теплики у Шклі» львівського автора Еразма Сикста. А. Везалій описав будову і функції тіла людини. Англійський лікар У. Гарвей створив учення про кровообіг.

У галузі практичної медицини найважливішими подіями 16 ст. були створення італійським лікарем Дж. Фракасторо вчення про контагіозні (заразні) хвороби і розробка перших наукових основ хірургії французьким лікарем А. Паре.

Новий час[ред.ред. код]

Зростання промислового виробництва привернуло увагу до вивчення професійсних захворювань. На межі 17—18 століть італійський лікар Б. Рамацціні поклав початок вивченню промислової патології та гігієни праці.

З розвитком медицини зароджуються в різних країнах медичні навчальні заклади. У 18 ст. в Російській імперії було створено Академію наук (1724) і Медичну колегію (1763) — адміністративні центри в галузі медицини, а також відкрито кілька медичних шкіл.

У 1773 році відкрито Медичний колегіум у Львові, який у 1784 об'єднався з медичним факультетом Львівського університету, 1787 — Єлизаветградську медико-хірургічну школу.

Одним з основних джерел, що комплектували слухачів медичних шкіл, була Київська академія, де наприкінці 18 ст. почали викладати медицину (в 1802 був відкритий медичний клас — першим його викладачем став О. Ф. Масловський).

В 2-й пол. 18 ст.— 1-й пол. 19 ст. було закладено основи військової та морської гігієни. Одним з основоположників епідеміології був український лікар Д. С. Самойлович (2-а пол. 18 ст.). Німецький вчений Р. Кох став одним з основоположників мікробіології. Основи експериментальної фармакології й токсикології заклав французький фізіолог і патолог К. Бернар. Праці німецького фізіолога Г. Гельмгольца, чеського біолога Я. Пуркинє сприяли прогресу офтальмології.

У цей час збільшується кількість медичних навчальних закладів, зокрема в Україні 1805 було відкрито мединий факультет при Харківському, 1841 — при Київському університетах (склалися відомі київська, харківська, а згодом й одеська медичні школи); виникли медичні наукові товариства (зокрема Товариство київських лікарів), видавалося кілька медичних журналів.

Галузі[ред.ред. код]

Розрізняють такі галузі медицини:

  • Клінічна медицина — розділ медицини, який займається безпосередньо діагностикою та лікуванням хворих на відміну від розділу медицини, що займається вивченням змін в різних органах і тканинах при різних захворюваннях (патологічна анатомія), а також від лабораторних досліджень (лабораторна діагностика);
  • Профілактична медицина — розділ медицини, який займається запобіганням розвитку захворювань. До нього відносяться різні сторони лікарської діяльності, починаючи від масової імунізації населення проти різних інфекційних захворювань (таких, наприклад, як дифтерія чи кашлюк), до розробки методів знищення переносників захворювань (наприклад, комарів, які є переносниками малярійних паразитів). Див також Всесвітня організація охорони здоров'я.
  • Судова медицина — розділ медицини, що займається встановленням причин травми або смерті, що сталася за нез'ясованих обставин, особливо якщо вони походять імовірно в ході злочину. Такі дослідження проводяться патологоанатомами за запитом коронера спільно з іншими експертами і представниками поліції.
  • Суспільна медицина — народна охорона здоров'я в поєднанні із загальною медичною практикою, особливо в областях, де виявляється помітна нестача медичного персоналу і один лікар може виконувати одночасно різні функції, працюючи з широкими верствами населення.
  • Підліткова медицина — розділ медицини, що займається вивченням захворювань дітей пубертатного та юнацького віку.
  • Тропічна медицина — розділ медицини, що вивчає захворювання, які найпоширеніші в регіонах з тропічним кліматом; до них відносяться, наприклад, малярія, лепра, трипаносомоз, шистосомоз і лейшманіоз.
  • Військова медицина — галузь медицини, яка являє собою систему наукових знань і практичних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я військовослужбовців, а також запобігання бойовим ушкодженням та захворюванням і їх лікування.
  • Медична психологія — розділ психології, що вивчає роль психіки в умовах виникнення і протікання хвороб людина, а також відновлення її здоров'я.
  • Медична географія — галузь медицини, що вивчає вплив природних і соціальних умов на захворюваність населення в різних районах земної кулі.
  • Авіаційна медицина — галузь медицини, що вивчає умови професіональної діяльності льотного складу і розробляє медичні заходи для забезпечення авіаційних польотів.
  • Спортивна медицина — галузь медицини, що вивчає вплив на організм людини засобів фізичної культури і спорту; розробляє та обґрунтовує раціональну методику фізичних вправ і спортивного тренування з метою всебічного гармонійного розвитку, зміцнення здоров'я і підвищення працездатності людини.
  • Космічна медицина — галузь медицини, дослідження і заходи якої спрямовані на забезпечення і створення оптимальних умов життєдіяльності людини в космічному польоті й під час виходу в космічний простір.
  • Медицина катастроф — спеціальна галузь охорони здоров'я, основним завдання якої є надання в екстремальних ситуаціях (під час стихійного лиха, катастрофи, аварії, масового отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційного, бактеріологічного і хімічного забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги.
  • Народна медицина — сукупність набутих народом емпіричних відомостей про цілющі засоби, лікарські трави і гігієнічні навики, що спрямовані на охорону здоров'я людей, запобігання хворобам і лікування хворих.
  • Ветеринарна медицина — галузь, що охоплює систему наук про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику, лікування, визначення якості харчових продуктів і сировини тваринного походження, а також діяльність, спрямовану на збереження здоров'я і продуктивності тварин, запобігання захворюванням і захист людей від хвороб, спільних для тварин і людей.

Окрім того, розрізняють теоретичну, практичну і доказову медицину.

Теоретична медицина[ред.ред. код]

Теоретична медицина (синоніми: медична наука, медична теорія) — галузь науки, що вивчає організм людини, його будову та функціонування у нормальному стані та при різних патологічних станах, методи: експеримент, діагностики, лікування та профілактики (попередження) таких станів. Теоретична медицина розділяється на медичні науки, кожна з яких вивчає окремі аспекти теоретичної медицини:

  • анатомія — наука про будову тіла людини на макроскопічному (органи та системи органів) рівні;
  • гістологія — наука про будову тіла людини на мікроскопічному, клітинному рівні;
  • біохімія — наука про хімічний склад організму та його складових частин та про хімічні процеси, що протікають в організмі;
  • фізіологія — наука, що вивчає процеси функціонування організму тощо;
  • патологічна анатомія — науково-прикладна дисципліна, що вивчає патологічні процеси і хвороби за допомогою мікроскопічного дослідження змін, що виникають у клітинах і тканинах організму, органах і системах органів;
  • патологічна фізіологія — наука, що вивчає закономірності виникнення, перебігу та завершення хвороби.

Практична медицина[ред.ред. код]

Практична медицина (синоніми: медична практика, охорона здоров'я, клінічна медицина) — галузь діяльності, що застосовує на практиці надбання медичної науки.

Практична медицина розділяється на напрямки за такими критеріями:

стоматологія — лікування захворювань зубів,
гастроентерологія — лікування захворювань органів травлення,
ендокринологія — лікування захворювань органів внутрішньої секреціїї,
офтальмологія — лікування захворювань очей тощо.
  • лікування захворювань різної етіології (причини виникнення). Наприклад:
травматологія,
медицина інфекційних хвороб,
медицина професійних захворювань,
медицина катастроф,
наркологія,
токсикологія тощо.
  • лікування різних категорій хворих. Наприклад, за віком :
педіатрія,
геріатрія,

професійною належністю

медицина професійних захворювань,
спортивна медицина тощо.
  • лікування різними методами. Наприклад:
хірургія,
терапія.
  • виконання специфічних маніпуляцій або лікування специфічних станів. Наприклад:
анестезіологія,
реаніматологія,
акушерство,
функціональна діагностика,
відновлювальна медицина.

Питання класифікації практичної медицини за методами лікування (офіційна медицина, гомеопатія, фітотерапія, народна медицина тощо) є дуже спірним і тому потребує професійної дискусії.

Доказова медицина[ред.ред. код]

Докладніше: Доказова медицина

Комплекс принципів діагностики, лікування та профілактики захворювань, які передбачають дослідне і статистично достовірне доведення впливу чинника (наприклад, збудника — на виникнення, препарату — на лікування, методу профілактики — на уникнення захворювання) отримав назву доказової медицини. У сучасній медичній науці все ширше застосовуються критерії доказової медицини, яка вимагає строгих доказів ефективності тих чи інших методів лікування, профілактики або діагностики шляхом методологічно коректно виконаних РСІ (рандомізованих контрольованих випробувань) — подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних випробувань. Будь-які інші методи, які не отримали підтвердження ефективності в РСІ, відкидаються як нерелевантні і неефективні, незалежно від їх уявної ефективності у відкритих дослідженнях, коли деякі учасники дослідження знають, який саме вплив отримує пацієнт. Оскільки ймовірність багатьох захворювань збільшується з віком, інтенсивно розвиваються з позицій доказової медицини такі розділи, як геронтологія та геріатрія, які вивчають проблеми уповільнення старіння, антивікової терапії та профілактичної медицини в літньому і старечому віці.

Інституції[ред.ред. код]

Надання медичної допомоги забезпечується в лікарнях, поліклініках, травмпунктах, амбулаторіях сімейної медицини.

Медична освіта[ред.ред. код]

В Україні підготовка лікарів відбуваєтсья в медичних університетах, а медичних сестер в медичних коледжах (училищах). Підвищення кваліфікації лікарів проводиться в академіях післядипломної освіти.

Медичні нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]